І цей раз „на эфтом месте ...
Ми вже писали про злощасне Московське видання «Теа-Квно-Печати«україН Сько»-росій€ькою мовою , лшбрета до фільму «Звенигора». Писала про це й Київська «Пролетарська Правда». В результаті цей 20-ти тисячний тираж здано на макулатуру, на кульки для «фрукти» - єдине корисне пристосу
вання цього видання. А тимчасом, звичайно. «Звенигора» ходить по Союзі і
без «Теа-Кино-Печаті» - инського лібрета...
Але оце недавно зустріли ми нове видання лібрета до фільма виробу «ВУФКУ» - «Одинадцятий». І видала його знову таж «Теа-Кино-Печать», і той же тираж - 20.000, і тіж дві мови, і, нарешті - довідуємось також - таж доля: зняти з книжкових полиць і на макулатуру.
«Теа-Кино-Печать», чи не перша і єдина з російських видавничих організацій, видала оце два кіно-лібрета, роз
раховані на українські нацменівські маси в РСФСР. Це добре. Але-ж якою
мовою видано! Це переходить усякі поняття. Невже в столиці Союїзу мають таке слабе поняття про мову, про культуру однієї з найбільших союзних республік? Невже знання української мови мусить обмежуватись гастрономічними термінами?
,,«11-й» написано кіно-апаратом за чистішої кіно- мови, мовою вока... за кінодокументальної мови... за суспільного встаткування».
„...причому backgrund фильму хорониться»...
Похоронне івражіння от такого видання.
Головне - «на эфтом самом месте».
Видавши невдало, скандально «Звенигору» невідомо, яка сила штовхнула «Теа-Кино-Печать» повторити свій досвід.
Старий, архаїчний погляд на кіно, як мистецтво „нижчого гатунку , погляд що, на жаль, це треба визнати, панував серед освіченої частини громадянства аж до недавнього часу, - сьогодня вже стає сказати-б „пережитком минулого . Про це свідчить та увага, що її за останні часи приділяє переважна більшість учених кінематографії.
За це свідчать і ті численні статті та замітки про кіно-справи від різних учених на шпальтах так спеціальної, кінематографіч
ної, як і широкої громадської преси, за це свідчить і кіно-робота при Київському Домі Вчених, розпочата мало не з пер
шого дня існування цього Дому, цеб-то з осени 1927 р. Ця
робота, що нею керує спеціяльна кіно-комісія, провадиться в двох основних напрямках: 1) керування ідейно-художньою роботою кіно-театру Д. У. та 2) популяризація серед наукових робітників кіно-мистецтва взагалі та як методи навчання й наукового дослідження з’окрема.
З цього вже зрозуміло, що найвиразніший наголос тут поставлено на науково-популярному чи культурфільмові й мусимо підкреслити, що не зважаючи на несприятливі умови, - напр. незначні кошти, невеличкий запас культурфільмів у фільмотеці ВУФКУ, маленька кіно-заля та ін., - свою роботу кіно-комісія при Д.У. розгорнула дуже широко.
Цікаво відзначити, що наукове кіно найбільше цікавить так наукових робітників, як і інших громадян, і найбільша кіль
кість одвідувачів припадає на кіно-вистави культурфільму. Такі вистави, а їх на загальне число 65 відбулося 37, цеб-то 57%, - завжди проходять з аншлагами. Це суперечить усім свідченням
адміністраторів комерційних, а то й клубних кіно, а проте це легко пояснити. В Домі Вчених уміють зацікавити глядача культурфільмом, супроводячи його демонстрацію, лекціями чи вступним словом лекторів з різного фаху та прекрасними музичними ілюстраціями.
Але цим кіно-робота в Д. У. не вичерпується. Як уже сказано, кіно-комісія при Д. У. ставить собі за завдання поши
рення й популяризацію культурфільму й суто-наукового фільму серед наукових робітників. З цією метою, крім демонстрації фільмів, кіно-комісія разом з осередком ТДРК при Д. У. організувала низку доповідів та диспутів, запросивши на доповідачів та учасників найвидатніших фахівців кіно-справи.
Корисність такої роботи очевидна й добрий почин Д. У. в справі популяризації культурфільму треба радо вітати.
Але-ж не можна замовчати того, що цій роботі загрожує певна небезпека. Це згадувана вже недостача наукових фільмів та велика платня за прокат, що її ВУФКУ оце не давно збільшило аж у двічі. Проте, сподіваємося, разом із новою політикою ВУФКУ в справі культурфільму, цю небезпеку буде усунуто. Д. Доб.
Вийшло й на цей раз погано, навіть гірше. Коли це мало
доводити на матеріялі логичне право «Теа-Кино-Печатина монополію кіно-видань для УСРР, то «Теа-Кино-Печать» з успіхом похоронила свої претензії. Видавати ж для українського нацмену в РСФСР «Теа-Кино-Печать» мусить ще повчитись. Яблуненко В-
Про культур-фільм
Міцні лави Гарі Пілей, Дугів і Мілгонів під перехресним огнем радянської преси й су стильности все рідшають і рідшають.
На заміну халтур-фільму іде культур-фільм. Проте «а шляху його ба
гато перешкод. Ми не вміємо показати
культур-фільма, не вміємо притягти до нього глядача, часто губимо просто цей фільм. Ось і приклад. В Київ», в 3-му держмито демонструється «Про
блема живлення». На сеанс ходить 20 - 30 чоловіка. Що, в цьому фільм винен, чи, може, наша публіка взагалі культур-фільмом не цікавиться?
Ні й ні. Провина тут не публіки, а прокату. Влітку в маленькому примі
щенні всидіти дві години, - це, значить, перетерпіти величезні муки. Реклами - майже жодної. А для культур-фільма, як до оправи нової, реклами треба як найяскравішої.
Тому, з цього досвіду, ось- які вш ставки слід зробити, як-що з потріб
ного любоїв’ю до справи просунення культур-фіїльму в маси1 ставитися: 1) демонструвати ці фільми влітку на сві
жому повітрі , 2) коли лектор мовчить, треба, щоб грала музика, 3) звернути увагу на добру, яскраву рекламу культур-фільму, 4) почати широку пропаганду справи культур-філь му.
Нема чого безплідно скаржитися, що, мовляв, публіка в нас інертна, лише Гарі Пілкуіи цікавиться. Треба рішуче і рішучіш проторувати шляхи до мас радянському культур-фільмові.
Я. Кобилянський
Брехня і непорозуміння...
Такої безлічи тем, яскравих, живих, актуальних тем, що їх дає напіій кінематографії радянська сучасність, навряд чи мала якась інша доба. І, безумовно, дуже дивно широкому радянському суспільству чути про отаку роботу ВУФКУ, як то писали в газеті «Кино» від 17 червня 1928 року:
«Німецька фірма «Національ» починає разом з іВУФКУ ставити картину «Кінець Олександра І» за легендою про Федора Кузьмича».
Історичні анекдоти, плітки для старих баб, таємниці царських спочива
лень - і радянська кіно-організація... В нас немає ані доброго історичного, ані, тим паче, доброго сучасного фільму, а тут..: Федір Кузьмич!
Не те, що ремствувати, нещадно лаяти може радянське суспільство ВУФКУ за таку роботу!
Але... але все було-б так, коли-б якийсь «шановний» інформатор шановної газети «Кино» був правий. Але... але це не так. «Шановний» інформатор, висловлюючись м’яко, збрехав.
Жодного фільму про кінець Олександра І ВУФКУ разом з «Націоналем» не ставить. До цієї фірлш ВУФКУ надіслало сценарій Д. Маріяна «Декабристи «а Україні», щоб, може, по
ставити його, але жодного слова про славнозвісного Федора Кузьмича там немає
В газеті «Харьковский Пролетарий№ 170 вміщено статтю «За стеной украинской кинематографии». Автора статті Іллю Р - й нотатка газети «Кино» ввела в облуду. Взявши її за підставу, він пише, ЩО1 нерозважна політика ВУФКУ загнала українську кіне
матографію в глухий кут і тепер вона шукає виходу в єднанні з німецькою фірмою «Національ».
Що переговори з «Націоіналем» про спільне виробництво з ВУФКУ були, то це факт, і факт цілком виправданий. ВУФКУ мусило прикласти всіх зу
силь, щоб широким фронтом вийти на міжнародній арену. Договір з «Націо
налем» мусив допомогти цьому. Але жодних легенд про Федора Кузьмича ніхто й не думав ставити.
Г. Ремез
Ми вже писали про злощасне Московське видання «Теа-Квно-Печати«україН Сько»-росій€ькою мовою , лшбрета до фільму «Звенигора». Писала про це й Київська «Пролетарська Правда». В результаті цей 20-ти тисячний тираж здано на макулатуру, на кульки для «фрукти» - єдине корисне пристосу
вання цього видання. А тимчасом, звичайно. «Звенигора» ходить по Союзі і
без «Теа-Кино-Печаті» - инського лібрета...
Але оце недавно зустріли ми нове видання лібрета до фільма виробу «ВУФКУ» - «Одинадцятий». І видала його знову таж «Теа-Кино-Печать», і той же тираж - 20.000, і тіж дві мови, і, нарешті - довідуємось також - таж доля: зняти з книжкових полиць і на макулатуру.
«Теа-Кино-Печать», чи не перша і єдина з російських видавничих організацій, видала оце два кіно-лібрета, роз
раховані на українські нацменівські маси в РСФСР. Це добре. Але-ж якою
мовою видано! Це переходить усякі поняття. Невже в столиці Союїзу мають таке слабе поняття про мову, про культуру однієї з найбільших союзних республік? Невже знання української мови мусить обмежуватись гастрономічними термінами?
,,«11-й» написано кіно-апаратом за чистішої кіно- мови, мовою вока... за кінодокументальної мови... за суспільного встаткування».
„...причому backgrund фильму хорониться»...
Похоронне івражіння от такого видання.
Головне - «на эфтом самом месте».
Видавши невдало, скандально «Звенигору» невідомо, яка сила штовхнула «Теа-Кино-Печать» повторити свій досвід.
Старий, архаїчний погляд на кіно, як мистецтво „нижчого гатунку , погляд що, на жаль, це треба визнати, панував серед освіченої частини громадянства аж до недавнього часу, - сьогодня вже стає сказати-б „пережитком минулого . Про це свідчить та увага, що її за останні часи приділяє переважна більшість учених кінематографії.
За це свідчать і ті численні статті та замітки про кіно-справи від різних учених на шпальтах так спеціальної, кінематографіч
ної, як і широкої громадської преси, за це свідчить і кіно-робота при Київському Домі Вчених, розпочата мало не з пер
шого дня існування цього Дому, цеб-то з осени 1927 р. Ця
робота, що нею керує спеціяльна кіно-комісія, провадиться в двох основних напрямках: 1) керування ідейно-художньою роботою кіно-театру Д. У. та 2) популяризація серед наукових робітників кіно-мистецтва взагалі та як методи навчання й наукового дослідження з’окрема.
З цього вже зрозуміло, що найвиразніший наголос тут поставлено на науково-популярному чи культурфільмові й мусимо підкреслити, що не зважаючи на несприятливі умови, - напр. незначні кошти, невеличкий запас культурфільмів у фільмотеці ВУФКУ, маленька кіно-заля та ін., - свою роботу кіно-комісія при Д.У. розгорнула дуже широко.
Цікаво відзначити, що наукове кіно найбільше цікавить так наукових робітників, як і інших громадян, і найбільша кіль
кість одвідувачів припадає на кіно-вистави культурфільму. Такі вистави, а їх на загальне число 65 відбулося 37, цеб-то 57%, - завжди проходять з аншлагами. Це суперечить усім свідченням
адміністраторів комерційних, а то й клубних кіно, а проте це легко пояснити. В Домі Вчених уміють зацікавити глядача культурфільмом, супроводячи його демонстрацію, лекціями чи вступним словом лекторів з різного фаху та прекрасними музичними ілюстраціями.
Але цим кіно-робота в Д. У. не вичерпується. Як уже сказано, кіно-комісія при Д. У. ставить собі за завдання поши
рення й популяризацію культурфільму й суто-наукового фільму серед наукових робітників. З цією метою, крім демонстрації фільмів, кіно-комісія разом з осередком ТДРК при Д. У. організувала низку доповідів та диспутів, запросивши на доповідачів та учасників найвидатніших фахівців кіно-справи.
Корисність такої роботи очевидна й добрий почин Д. У. в справі популяризації культурфільму треба радо вітати.
Але-ж не можна замовчати того, що цій роботі загрожує певна небезпека. Це згадувана вже недостача наукових фільмів та велика платня за прокат, що її ВУФКУ оце не давно збільшило аж у двічі. Проте, сподіваємося, разом із новою політикою ВУФКУ в справі культурфільму, цю небезпеку буде усунуто. Д. Доб.
КІНО-РОБОТА В ДОМІ ВЧЕНИХ
Вийшло й на цей раз погано, навіть гірше. Коли це мало
доводити на матеріялі логичне право «Теа-Кино-Печатина монополію кіно-видань для УСРР, то «Теа-Кино-Печать» з успіхом похоронила свої претензії. Видавати ж для українського нацмену в РСФСР «Теа-Кино-Печать» мусить ще повчитись. Яблуненко В-
Про культур-фільм
Міцні лави Гарі Пілей, Дугів і Мілгонів під перехресним огнем радянської преси й су стильности все рідшають і рідшають.
На заміну халтур-фільму іде культур-фільм. Проте «а шляху його ба
гато перешкод. Ми не вміємо показати
культур-фільма, не вміємо притягти до нього глядача, часто губимо просто цей фільм. Ось і приклад. В Київ», в 3-му держмито демонструється «Про
блема живлення». На сеанс ходить 20 - 30 чоловіка. Що, в цьому фільм винен, чи, може, наша публіка взагалі культур-фільмом не цікавиться?
Ні й ні. Провина тут не публіки, а прокату. Влітку в маленькому примі
щенні всидіти дві години, - це, значить, перетерпіти величезні муки. Реклами - майже жодної. А для культур-фільма, як до оправи нової, реклами треба як найяскравішої.
Тому, з цього досвіду, ось- які вш ставки слід зробити, як-що з потріб
ного любоїв’ю до справи просунення культур-фіїльму в маси1 ставитися: 1) демонструвати ці фільми влітку на сві
жому повітрі , 2) коли лектор мовчить, треба, щоб грала музика, 3) звернути увагу на добру, яскраву рекламу культур-фільму, 4) почати широку пропаганду справи культур-філь му.
Нема чого безплідно скаржитися, що, мовляв, публіка в нас інертна, лише Гарі Пілкуіи цікавиться. Треба рішуче і рішучіш проторувати шляхи до мас радянському культур-фільмові.
Я. Кобилянський
Брехня і непорозуміння...
Такої безлічи тем, яскравих, живих, актуальних тем, що їх дає напіій кінематографії радянська сучасність, навряд чи мала якась інша доба. І, безумовно, дуже дивно широкому радянському суспільству чути про отаку роботу ВУФКУ, як то писали в газеті «Кино» від 17 червня 1928 року:
«Німецька фірма «Національ» починає разом з іВУФКУ ставити картину «Кінець Олександра І» за легендою про Федора Кузьмича».
Історичні анекдоти, плітки для старих баб, таємниці царських спочива
лень - і радянська кіно-організація... В нас немає ані доброго історичного, ані, тим паче, доброго сучасного фільму, а тут..: Федір Кузьмич!
Не те, що ремствувати, нещадно лаяти може радянське суспільство ВУФКУ за таку роботу!
Але... але все було-б так, коли-б якийсь «шановний» інформатор шановної газети «Кино» був правий. Але... але це не так. «Шановний» інформатор, висловлюючись м’яко, збрехав.
Жодного фільму про кінець Олександра І ВУФКУ разом з «Націоналем» не ставить. До цієї фірлш ВУФКУ надіслало сценарій Д. Маріяна «Декабристи «а Україні», щоб, може, по
ставити його, але жодного слова про славнозвісного Федора Кузьмича там немає
В газеті «Харьковский Пролетарий№ 170 вміщено статтю «За стеной украинской кинематографии». Автора статті Іллю Р - й нотатка газети «Кино» ввела в облуду. Взявши її за підставу, він пише, ЩО1 нерозважна політика ВУФКУ загнала українську кіне
матографію в глухий кут і тепер вона шукає виходу в єднанні з німецькою фірмою «Національ».
Що переговори з «Націоіналем» про спільне виробництво з ВУФКУ були, то це факт, і факт цілком виправданий. ВУФКУ мусило прикласти всіх зу
силь, щоб широким фронтом вийти на міжнародній арену. Договір з «Націо
налем» мусив допомогти цьому. Але жодних легенд про Федора Кузьмича ніхто й не думав ставити.
Г. Ремез