Коли з’явивсь крупний кадр, голова отамана Зеленого, - писар торкнув ліктем голову сільради, щось зашепотівши- Той хитнув головою. Постоявши трохи, голова й писар заклопотано вийшли.
За селом кричали жаби. Було вогко й холодно. Шумів старий поліський гай...
Те, що трапилось з Федотом Севериновичем, варте більшої уваги, аніж любов комсомолки до парфум і до зачісок.
Спав Федот Северинович, і ніщо йому не снилось
Раптом перелякано схоплюється. Перед ним озброєні люди. Між ними писар і голова сільради.
Федот Северинович піднімає руки. На самий лоб йому наведений револьвер...
.....................................................................................
Федот Северинович хотів крикнути, лице його посиніло од злости, але голова сільради застеріг його од такого вчинку.
- Тільки писнеш, голубе! - і натис на собачку.
Федот Северинович скорився. Його зв’язали, поклали на рядно і винесли з хати.
Несли якимись городами, перелазили тини, нарешті зупинились перед хлібною коморою. Все це робилось мовчки, таємниче, тому й тремтів так Федот Северинович
Ляснув замок, хтось вистрілив, і Федот Северинович опинивсь у лиховісній темряві. Звязаний лежав він серед комори, нічого не розуміючи. На дворі ніхто не розмовляв, хоч почувалось, що там стоїть сторожа. Це ще більше занепокоїло Федота Севериновича. Було страшно у темряві, шаруділи по кутках миші, пищали пацюки, от одна звірина підповзла до самого носа Федота Севериновича, понюхала його і вчепилась зубками в одну ніздрю.
З жаху й болю - Федот Северинович розпачливо закричав. На відповідь йому одбилась одинока луна...
Трохи згодом двері прочинились, туда просунулась рука з ноганом, за нею чиясь голова, черкнув сірник, засліпивши очі Федоту Севериновичу.
З ніздрі у його капала кров. Але він не поворухнувсь, тільки дививсь на двері, де стояла чиясь таємнича, мовчазна, як сама смерть, тінь...
Раптом у комору увійшло троє людей, хапаючись винесли Федота Севериновича, поклали на воза й рушили.
Федот Северинович уже вирішив, що буде смерть, все це було таке незвичайне й таємниче.
Зупинились проти сільради, переглянули мотузки, щоб не вирвавсь Федот Северинович, і вже з лайкою потягли його в сільраду.
Там горіла лямпа. Вікна були позапинані ряднами. За столом сидів голова, писар і четверо якихось великих, старих дядьків.
Коли поставили перед ними Федота Севериновича, - голова сільради з ненавистю глянув на нього й сказав:
- Товариші! Гад совєцької власті, отаман Зелений у наших руках. Годі знущатись над пролетаріями, хай живе людська обща власть!
- Зелений? - майже простогнав Федот Северинович. - Та його-ж убили!
QI - Не базікай! - крикнув голова, - Поговориш у городі, бандите .. Пиши! - кинув до писара.
Один з дядьків бережно сіпнув голову за рукав, пошепки мовивши:
- Може не він? Може ви обізнались...
- Не він? - зневажливо сказав голова. - Що, мені повилазило? Кирило, зараз піди збуди Шилохвоста!
Кирило пішов у другу кімнату, через хвилину вийшов звідти молодий хлопець, що привіз сюди кіно.
Шилохвост став коло машини. Світ погас. На стіні з’явився крупний кадр, голова отамана Зеленого...
- Не ти, мерзото? - скрикнув голова сільради, розмахуючи кулаком перед самим лицем Федота Севериновича. - Зачиніть його, у льох його!
Цілу ніч висидів у холодному льоху Федот Северинович. Не стулив очей ні на момент.
Ранком, коли витягли його звідти, - він був наче смерть. Довідавшись, що його повезуть до міста тільки через тиждень і що не на жарти голова сільради покинув свою роботу, всю увагу скупчивши тільки на „Зеленому - він пополотнів, хотів протестувати, нахвалявсь згноїти усіх у в’язницях, але голова сільради не затривоживсь.
- Тільки писнешь, бандитська твар! - сказав він. - Тебе давно шукає власть, голубе!
- Я напишу листа у город, - мовив Федот Северинович. - Дозвольте листа написати!
- Ну, пиши, - згодивсь голова. - Пиши й ні слова до мене більше.
Федот Северинович написав адресу, тоді тремтяче вивів листа: „Дорогий режисере! Ви були досить розумні, підшукавши такий типаж для Зеленого, як я, - так будьте-ж більш розумні урятувати мене звідси.
„Благаю вас, рятуйте мене, не робіть жертв з акторів, бо нарешті ніхто не піде виконувати бандитських ролів.
„З пошаною Ф. С. Кнопка .
Федоту Севериновичу довелось спокутувати гріхи отамана Зеленого. С. Жигалко.
- Тільки писнеш голубе! - і натис на собачку...
- Не базікай! - крикнув голова...