„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
Щоб здійснити завдання, що стоять перед кінематографією, що-до охоплення глядача, потрібні перш за все заходи в справі організації й розви
нення кіно-мережі, бо цілком зрозуміло, що без поширення її неможливо буде переводити через кіно культ-освітню роботу. Темп зросту мережі за останній рік доводить, що кількісно такий зріст є недостатній і не може значно посунути вперед справу охоплення глядача. Таке становище ста
вить перед кінематографією низку завдань, що їх за всяку ціну треба перевести в життя.
До цього часу кіно-мережа розгорталася коштом кінематографії, політосвітніх установ та проф спілок. Але ті асигнування, що вкладались цими організаціями в цю справу, не могли забезпечити достатній зріст мережі, й це спричинилось до змен
шення темпу зросту. В той-же час кінематографія не вживала заходів до використання всіх можли
востей в справі розгортання мережі, а, головне, не використала основного чинника розвитку кожної справи - самодіяльности населення, - в наслідок чого, цілком зрозуміло, ми мали штучне загальмований зросту кіно-мережі. Отже, необхідно при
класти всіх зусиль, щоб це становище усунути й вжити заходів до того, щоб надолужити те, що було упущено в минулому.
В який-же спосіб можна це зробити? Гадати, що це можна робити шляхом апаратних заходів - це значить дуже помилятись, бо апаратними заходами здійснити будівництво такої великої кількосте кіно-установок, як це передбачається за п’яти
річним планом української кінематографії (до 10.000 установок) - річ абсолютно неможлива й дарма було-б утворювати колосальний апарат для будівництва, що повинен коштувати великих сум й що бюрократично підходив-би до справи. Побудувати цю мережу можна лише за допомогою самого населення шляхом його самодіяльности.
Найкраща форма самодіяльности, виправдана практикою, й разом з тим найбільш могутній чинник організації й розвитку самодіяльности насе
лення - це кооперація, й як-що кооперація зуміла впоратися з тими колосальними завданнями, що їх ставило перед нею суспільство до цього часу, то немає підстав сумніватися, що й з цим завданням кооперація зможе впоратись.
Будівництво кіно-мережі на кооперативних засадах є найбільш правильна й придатна з усіх по
глядів форма, а оскільки це так, то треба, щоб апарат ВУФКУ разом з апаратом кооперації заходились коло переведення цілої низки заходів, щоб,
не гаючи часу, приступити до організації кооперативної кіно-мережі.
Кооперативну форму кіно-мережі треба застосовувати виключно на селі, бо в місті, як по лінії держкіно, так і по лінії клубних кіно, є цілковита змога впоратися з завданням кінематографії що до охоплення глядача, - тут така форма була-б зай
вою. Зовсім інакше, цілком зрозуміло, стоїть справа на селі: там ми маємо непочатий край для діяльности й ініціятиви.
Що-року всі види кооперації витрачають колосальні кошти на культ-освітню роботу. Але, на превеликий жаль, кооперація до цього часу абсо
лютно не використовувала такого надзвичайно важливого чинника культ-освітньої роботи, як кіно. Проте, досвід наявної на селі, хоч і невеликої кількости кіно-установок довів, що найкращою формою освітньої роботи на селі, безперечно, є кіно. Але в той час, коли, напр., на території братерньої республіки - в РСФРР - ми маємо показники значного використання кіно з боку коопера
ції, то на Україні ми маємо зовсім інше становище, до того-ж слід відзначити, що українська коопе
рація ні в якому разі не слабіша, ніж кооперація РСФРР. Лише цього року українська кооперація зрушила з мертвої точки й починає переводити низку заходів в цій справі. Але в цих заходах ще
не відчувається потрібної рішучости з боку всіх видів кооперації.
Справа організації низових сільських кооперативних кіно-товариств на перших порах вимагає як-найширшої та активної допомоги з боку пар
тійних, радянських й інш. організацій на селі, при чому товариства ці потребують допомоги, як орга
нізаційної, так і матеріальної. Тут слід висунути таку тезу, що кошти, що їх буде асигновано на цю справу різними організаціями, повинні, в свою чергу, викликати доплив коштів за рахунок самодіяльности населення, об’єднаного в кооперацію.
Розпочинаючи роботу в справі кооперування сільської кіно-мережі, ми, безперечно, зустрінемо
цілу низку перешкод (відсутність відповідних сил, нерозуміння справ кіно, техніки кіно то-що), але це ні в якому разі не повинно нас зупиняти, бо всі ці труднощі, маючи на увазі ті колосальні пер
спективи, що їх відкриває перед нами така форма організації кіно-мережі, є незначні. Отже, необ
хідно за всяку ціну подолати косність нашого апарату, що працює на периферії й замикається в суто-апаратні форми роботи, і подолати якомога швидше.
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФИ,
4-й рік
Січень, 1929 року
№ 49
КООПЕРУВАННЯ КІНО-МЕРЕЖІ
Щоб здійснити завдання, що стоять перед кінематографією, що-до охоплення глядача, потрібні перш за все заходи в справі організації й розви
нення кіно-мережі, бо цілком зрозуміло, що без поширення її неможливо буде переводити через кіно культ-освітню роботу. Темп зросту мережі за останній рік доводить, що кількісно такий зріст є недостатній і не може значно посунути вперед справу охоплення глядача. Таке становище ста
вить перед кінематографією низку завдань, що їх за всяку ціну треба перевести в життя.
До цього часу кіно-мережа розгорталася коштом кінематографії, політосвітніх установ та проф спілок. Але ті асигнування, що вкладались цими організаціями в цю справу, не могли забезпечити достатній зріст мережі, й це спричинилось до змен
шення темпу зросту. В той-же час кінематографія не вживала заходів до використання всіх можли
востей в справі розгортання мережі, а, головне, не використала основного чинника розвитку кожної справи - самодіяльности населення, - в наслідок чого, цілком зрозуміло, ми мали штучне загальмований зросту кіно-мережі. Отже, необхідно при
класти всіх зусиль, щоб це становище усунути й вжити заходів до того, щоб надолужити те, що було упущено в минулому.
В який-же спосіб можна це зробити? Гадати, що це можна робити шляхом апаратних заходів - це значить дуже помилятись, бо апаратними заходами здійснити будівництво такої великої кількосте кіно-установок, як це передбачається за п’яти
річним планом української кінематографії (до 10.000 установок) - річ абсолютно неможлива й дарма було-б утворювати колосальний апарат для будівництва, що повинен коштувати великих сум й що бюрократично підходив-би до справи. Побудувати цю мережу можна лише за допомогою самого населення шляхом його самодіяльности.
Найкраща форма самодіяльности, виправдана практикою, й разом з тим найбільш могутній чинник організації й розвитку самодіяльности насе
лення - це кооперація, й як-що кооперація зуміла впоратися з тими колосальними завданнями, що їх ставило перед нею суспільство до цього часу, то немає підстав сумніватися, що й з цим завданням кооперація зможе впоратись.
Будівництво кіно-мережі на кооперативних засадах є найбільш правильна й придатна з усіх по
глядів форма, а оскільки це так, то треба, щоб апарат ВУФКУ разом з апаратом кооперації заходились коло переведення цілої низки заходів, щоб,
не гаючи часу, приступити до організації кооперативної кіно-мережі.
Кооперативну форму кіно-мережі треба застосовувати виключно на селі, бо в місті, як по лінії держкіно, так і по лінії клубних кіно, є цілковита змога впоратися з завданням кінематографії що до охоплення глядача, - тут така форма була-б зай
вою. Зовсім інакше, цілком зрозуміло, стоїть справа на селі: там ми маємо непочатий край для діяльности й ініціятиви.
Що-року всі види кооперації витрачають колосальні кошти на культ-освітню роботу. Але, на превеликий жаль, кооперація до цього часу абсо
лютно не використовувала такого надзвичайно важливого чинника культ-освітньої роботи, як кіно. Проте, досвід наявної на селі, хоч і невеликої кількости кіно-установок довів, що найкращою формою освітньої роботи на селі, безперечно, є кіно. Але в той час, коли, напр., на території братерньої республіки - в РСФРР - ми маємо показники значного використання кіно з боку коопера
ції, то на Україні ми маємо зовсім інше становище, до того-ж слід відзначити, що українська коопе
рація ні в якому разі не слабіша, ніж кооперація РСФРР. Лише цього року українська кооперація зрушила з мертвої точки й починає переводити низку заходів в цій справі. Але в цих заходах ще
не відчувається потрібної рішучости з боку всіх видів кооперації.
Справа організації низових сільських кооперативних кіно-товариств на перших порах вимагає як-найширшої та активної допомоги з боку пар
тійних, радянських й інш. організацій на селі, при чому товариства ці потребують допомоги, як орга
нізаційної, так і матеріальної. Тут слід висунути таку тезу, що кошти, що їх буде асигновано на цю справу різними організаціями, повинні, в свою чергу, викликати доплив коштів за рахунок самодіяльности населення, об’єднаного в кооперацію.
Розпочинаючи роботу в справі кооперування сільської кіно-мережі, ми, безперечно, зустрінемо
цілу низку перешкод (відсутність відповідних сил, нерозуміння справ кіно, техніки кіно то-що), але це ні в якому разі не повинно нас зупиняти, бо всі ці труднощі, маючи на увазі ті колосальні пер
спективи, що їх відкриває перед нами така форма організації кіно-мережі, є незначні. Отже, необ
хідно за всяку ціну подолати косність нашого апарату, що працює на периферії й замикається в суто-апаратні форми роботи, і подолати якомога швидше.