Чимало в радянській кінематографії було поставлено картин з громадянської війни. Були спроби показати окремі яскраві епізоди цього найбільшого масового руху в історії людства, рівно-ж спроби охопити в однім полотні весь цей урізок часу (скажемо, „Жовтень ). Перші, за виключенням двох-трьох кар
тин, як от „Два дні , попливли по верху подій, даючи або голу, непереконливу агттку, або неглибокі психологічні пережи
вання поодиноких героїв. Друга спроба, широко охоплюючи і час, і події, все таки давали звичайного типу хроніку, та різ
нилася вона від хроніки тим, що хроніка це є копія справжніх подій, а отакі картини є лише копією з копії, коли про інсценування історичних фактів можна взагалі говорити, як про щось подібне на те, шо було насправді.
Отже в нашій кімематографії так і не було твору, шо, дивлячись на нього, глядач відчував-би пережиту епоху; досі всі картини лише збуджували в ньому старі спомини, але не відтворювали всієї сили, всієї величи тієї великої епохи.
Так було до випуску „Арсеналу режисера Довженка. „Арсенал є реабілітацією горожанської війни.
Заялозену, знижену нашими театрами й кіно тематику горожан.ької війни, Довженко зумів поставити на недосяжну ви
сочінь художньої творчости. Він ще раз довів, що революція з її паюсом-горожанської війни може бути невичерпним джерелом для художньої творчости.
Коли вірно, що в мистецтві не можна нікого одурити, то ще
важче зробити це в кіно. Тут краще виявляється все нутро художника - його мистецький, культурний і громадський світогляд.
„Арсенал - не ціла епопея горожанської війни, хоч і подана лише в окремих епізодах. Окремі моменти піднесено до загального синтезу й вибрано як раз такі, яким глядач вірить, що вони дійсно найголовніші для цього шматка історії.
„Арсенал починається, як старовинна українська дума: Ой, було у матері та три сина,
Ой, нема у матері та трьох синів...
І отут-же перед вами стара мати, що, хитаючись від старости та втоми, сама сіє з торби зерно - кадр великої сили; режи
сер ритмом сівби щільно звязує вас ізь цією старою і ви з напрудженою увагою (не з меншою, ніж коли ви слідкуєте за боксовими змаганнями в американській картині) слідкуєте за рухами старої.. Ви бачите, як темп падає, як її рука повіль
ніше тягнеіься до насіння, як захиталася стара й впала. Погано подряпана (орана) нивка і на ній стара мати - кадр, що досяг кульмінаційного напрудження і закарбувався у вашій пам’яті.
Далі село, вулиця, обідрані стріхи, диряві тини - порожньо, лише коло воріт стоїть і голову похилила молодиця. Селом бреде урядник. Підійшов і злапав усією п ятернею за груди, - грубо, брутально, - потримав і похитав головою Молодиця не ворухнулася, не підвела голови. Наче це не жива істота. До