женням. Перед вами набита набоєм гармата, що біля неї робітник. І розгортається картина - чекають на виступ більшовиків. Перед вами прохо
дить ціла галерея, цілий паноптикум типів нещасних, боягузливих, від професора до якоїсь бабусі, що плете панчохи. Ви почуваєте, як чекання зростає, напрудження стає все сильніше й сильніше. Нарешті робочий
біля гармати плюнув у руки. Ви чекаєте зі завмерлим серцем. Він спокійним жестом дістає махру й закурює. Вичікування.
Революція в небезпеці - горожанська війна. На допомогу цьому арсеналові Революції, робочій класі, спішать партизани.
Кладуть партизани товариша бойового, на смерть зраненого, на гармату, прив’язують мотузкою і спішать, бо революція в небезпеці!
І летять коні во всю, і почуваєте ви, що в революцію вливається нова стихійна сила - бідняцьке селянство... Вони спішать на підтримку Ар
сеналу. Коней женуть, досягаючи максимальної швидкосги. І зроблено цей момент так переконливо, так сильно, що ви вірете й відчуваєте, як говорять коні, що мчать гармату: „Спішимо, ви, хазяї наші, на всі наші двадцять чотирі конячі ноги! 1.
В картині немає героїв. Там герой маса, колектив, кожний салдат революції, кожний цікавий і орігінальний сам по собі.
Тільки побачивши „Арсенал , стане зрозумілим, чому де-які режисери в Москві, подивившіїся „Арсенал , рознесли вість, що йде ренесанс з української кінематографії.
Крім високих художніх, ідеологічних якостей, картина має величезні формальні досягнення. „Арсеналові забезпечено місце серед кращих зразків не тільки радянської, а й світової кінематографії.
Коли кращий критик не вагався після „Звенигори поставити ім’я її автора поруч із Абелем Гансом, Айзенштейном, то автор „Арсеналу довів, що він гідний стати поруч зі світовими майстрами. Є. Черняк
сить цього кадра, щоб воскресла в уяві глядачевій картина села в імперіалістичну війну - баби з налитою груддю, ні одного мужика, один городовик - царь і бог.
Розкладається фронт. Салдати, за влучним виразом Ілліча, „голосують ногами проти війни . На Україні, в Київі святкують відродження України. Різна, прибрана в жовто-сині банти, публіка, від базарної пе
рекупки до кооператорів і вчителів включно,
мітінгує. Жовто-блакитні прапори, а над ними - піднятий на диби Богдан.
На фоні мізерної полохливої інтелігенції й типових фігур українського куркуля виростає на мітингу постать робочого-арсенальця. І почувається, як його піднесена рука, наче стопудова вага, клонить до землі всіх, що тут зібралися. Сюди, до них, прийшла глянути їм в лице інша, ворожа їм сила, яку всі відчувають їх обличчя від неї корчиться, наче їм страшенно боляче. Слово надається робітникові. Знову-ж та картина. Шум, передні ряди репетують, гальорка реагує. Дзвінки. Розрив остаточ
ний. Далі - боротьба не на життя, а на смерть.
„Арсенал повстав - це не арсенал в Київському розумінні, арсенал - це робоча класа.
о Війну оголошено - всі ждуть з напруд
На фото подано кадри з нової картини О. Довженка - „Арсенал“.
дить ціла галерея, цілий паноптикум типів нещасних, боягузливих, від професора до якоїсь бабусі, що плете панчохи. Ви почуваєте, як чекання зростає, напрудження стає все сильніше й сильніше. Нарешті робочий
біля гармати плюнув у руки. Ви чекаєте зі завмерлим серцем. Він спокійним жестом дістає махру й закурює. Вичікування.
Революція в небезпеці - горожанська війна. На допомогу цьому арсеналові Революції, робочій класі, спішать партизани.
Кладуть партизани товариша бойового, на смерть зраненого, на гармату, прив’язують мотузкою і спішать, бо революція в небезпеці!
І летять коні во всю, і почуваєте ви, що в революцію вливається нова стихійна сила - бідняцьке селянство... Вони спішать на підтримку Ар
сеналу. Коней женуть, досягаючи максимальної швидкосги. І зроблено цей момент так переконливо, так сильно, що ви вірете й відчуваєте, як говорять коні, що мчать гармату: „Спішимо, ви, хазяї наші, на всі наші двадцять чотирі конячі ноги! 1.
В картині немає героїв. Там герой маса, колектив, кожний салдат революції, кожний цікавий і орігінальний сам по собі.
Тільки побачивши „Арсенал , стане зрозумілим, чому де-які режисери в Москві, подивившіїся „Арсенал , рознесли вість, що йде ренесанс з української кінематографії.
Крім високих художніх, ідеологічних якостей, картина має величезні формальні досягнення. „Арсеналові забезпечено місце серед кращих зразків не тільки радянської, а й світової кінематографії.
Коли кращий критик не вагався після „Звенигори поставити ім’я її автора поруч із Абелем Гансом, Айзенштейном, то автор „Арсеналу довів, що він гідний стати поруч зі світовими майстрами. Є. Черняк
сить цього кадра, щоб воскресла в уяві глядачевій картина села в імперіалістичну війну - баби з налитою груддю, ні одного мужика, один городовик - царь і бог.
Розкладається фронт. Салдати, за влучним виразом Ілліча, „голосують ногами проти війни . На Україні, в Київі святкують відродження України. Різна, прибрана в жовто-сині банти, публіка, від базарної пе
рекупки до кооператорів і вчителів включно,
мітінгує. Жовто-блакитні прапори, а над ними - піднятий на диби Богдан.
На фоні мізерної полохливої інтелігенції й типових фігур українського куркуля виростає на мітингу постать робочого-арсенальця. І почувається, як його піднесена рука, наче стопудова вага, клонить до землі всіх, що тут зібралися. Сюди, до них, прийшла глянути їм в лице інша, ворожа їм сила, яку всі відчувають їх обличчя від неї корчиться, наче їм страшенно боляче. Слово надається робітникові. Знову-ж та картина. Шум, передні ряди репетують, гальорка реагує. Дзвінки. Розрив остаточ
ний. Далі - боротьба не на життя, а на смерть.
„Арсенал повстав - це не арсенал в Київському розумінні, арсенал - це робоча класа.
о Війну оголошено - всі ждуть з напруд
На фото подано кадри з нової картини О. Довженка - „Арсенал“.