Найважче, безумовно, зробити просто пристойний фільм. Той пересічний середній фільм, що, не відкриваючи нових, незбагнених і неосяжних часом, обріїв для кіно-мистецтва, не був-би й безсилою та вульгарною кіно-крутаниною, насиченою чи то жалюгідною невправністю, чи то огидним несмаком. Проте, на таких двох контрастах живе радянське кіно. Довженко й Пудовкін поряд із цілою низкою „кіно-крутильщиків“, неписьменних та бездарних.
Молодість радянського кіно-мистецтва є виправданням, але тимчасовим, для такого явища. Ми звикли так хутко жити, що ті п’ять-шість років, протягом яких народжувалася і зростала наша кінематографія, видаються нам за цілком достат
ній термін для виховання і для виявлення кадрів талановитих радянських фільмарів.
Насправді це далеко не так. П’яти років замало, для того щоб нові люди осягнули, та й не тільки осягнули, але й пе
ретравили та перетворили
складне й важке мистецтво кінематографії. Тому незадо
волення має право на існування, але зневіра й розпач - жодного.
Період боротьби, період внутрішніх катаклізмів ще не минув для радянського, а особливо - українського кіно.
Воно не дійшло ще того стану, щоб спромогтися давати завж
ди рівний з своєї якости, завжди пристойний, що задовольняв-би бодай мінімальні ви
моги, продукт. Радянське кіно не стандартизувало ще своєї нродукцій, як ото зробило кіно американське. Якісна стандар
тизація радянського фільму, вироблення якоюсь певного середнього типу буде ознакою, що боротьба за справжнє ра
дянське кіно кінчається, що здобуто вже основну тривку базу, з якої почнеться дальше планомірне зростання.
Чи маємо ми право вже тепер говорити, що коли не всією базою (базою, розуміється, творчої вмілости, а не фінан
совою то-що) вже опанували, то хоча-б більшою її частиною, і то опанували не поодинокими наскоками, а планомірним наступом?
Остання українська продукція дає на це досить певну від
повідь. Не тільки поодинокі, завзято сміливі прориви на вищі щаблі кінематографій, як ®т роботи О. Довженка, але й планомірне здобуття того рівня кінематографій, що задовольняє і, навіть, культивує смаки радянського кіно-гляаача, почалося і має безумовну
тенденцію розгортатися, охоплюючи все більше людей, все більше фільмів.
Як приклад того, що радянське кіно ще до недавнього співало голосом хлопчика, зриваючись, захрипаючи, півників пус
каючи, можна взяти справи з фільмами, що темами їхніми було сучасне село й горожанська війна, Обидві теми - надзвичайно важливі, відповідальні, багаті, розмаїті. Проте, про картини з горожанської війни почали говориш призирливо - „ах, знову ота війна , а про картини селянські - „та хто їх дивитиметься? Обидві таки було безнадійно скомпромітовано.
Шабланові батальні сцени й чеснотні, або-ж навпаки грізно демоничні пейзани метушилися на екрані, говорячи „ідеологічні” слова, а насправді, наївно фальсифікуючи оцю ідеологію.
Ідейний зміст отаких каргин мав і відповідне оформлення
своє. Фальсифікації ідеології відповідала фальсифікація кіне
матографії. Гака путь по лінії найменшого опору накреслювалася не лише через нерозуміння справжніх потрібних
форм для реалізації в кіно справжньої ідеології, але й через невмінна, через недосвідченість то-що.
Дві нових картини ВУФКУ, що оце тільки вийшли з виробництва - „Бенефіс кловна Жоржа” (реж. Соловйов) та „Новими шляхами” (реж. П. До
лина), є картинами дуже симптоматичними. Вони свід
чать, що глибина тем, які взя
то для цих фільмів, невичерпанії і недосліджена. З них тем найчастіше збирали лише шумо
виння. Тепер-же почали їх промацувати глибше.
І найвтішнішим є те, що обидва ці фільми в жодному разі не можна називати „від
криттям Америки”. Справжні Колумбові подорожі в висо
ку кінематографію, як от О. Довженка, трапляються рідко та їх і не може бути багато; частіше режисери творять „у міжнародньому маштабі”, не
помічаючи, що розмах їхній не більший за видноколо з провінційної дзвінниці.
„Міжнародньо - планетарних маштабів” немає в обох карти
нах. Це свідчить, значить, за їхній хист. Вони викришталізо
вують своє вміння, збагачують палітру своїх кіно прийомів, упевняються в своєму ремеслі.
Що до багацтва нюансів, що до діапазону кіновміння,
цікавіша, безумовно, картина режисера Соловйова. Починаючись, як ексцентрична й гостра буфонадо - комедія, беручи за основу свою чуд
На фото: вгорі - група дівчат з фільму „Бенефіс кловна Жоржа ; внизу - актор Надемський в ролі кловна.