Торонто й Н’ю - Йорк, Владивосток і Вінніпег, Прага а Львів, Чернівці й Париж. Такими містами підписано десятки листів, уміщених в закордонній україн
ській робітничій пресі, що сповіщають про ту велику радість, яку мав закордонний український робітник — про радість ба
чити кіно-продукцию Радянської України. З великими зусіллями, часто нещадно порізані й пошматовані, продираються наші фільми через пастки буржуазної цензури — і
роблять своє велике діло революційної пропаганди, наочного доказу того, як живе й міцніє Радянська Україна, як могутньо розвивається й зростає її кильтура. Першою ластівкою української радянської культури для закордону був український радянський фільм.
Для американського робітника-украгнця було справжнім святом, великою подією демонстрування „Тараса Шевченка
Не дарма-ж пишуть вони в своїй пресі, що „кожен, хто ба
чив цей фільм, набірав великої енергії до боротьби проти насильства, або що „ми повинні присвятити себе боротьбі за визволення бідноти так само щиро та всеціло, як це зробив Поет“.
Так само відчуває це й робітник пригніченої Галичини та Буковини. І цілком по інакшому сприймає радянський фільм галицька шахрайсько-льокайська зграя буржуа, що в органі своєму „Діло репетує про „спаплюження“ пам’ яти Кобзаря. Вони, зробивши з нього солоденьку ікону, не хо
чуть його бачити таким, яким він і був — бунтарем, мужиком, протестантом.
Український радянський фільм є великим чинником збудження класової свідомости в тисячах сердець українських трудівників, що живуть поза межами своєї соціялістичної батьківщини. Разом із угорцем, англійцем, французом-робіт
ником дивиться український робочий наш фільм і він гордий тоді зі своєї визволеної країни.
Про це український фільмар мусить завжди пам’ятати. Адже радянське кіно—то діло не тільки пролетарі яту СРСР, але й пролетаріяту інших країн. Хай закордонний, україн
ський робітник ніколи не червоніє за фільми своєї країни! Проте, часом, захопившись бажанням сподобатись як ра
дянському, так і закордонному міщанинові, наші фільмарі забувають про інтереси свого єдиного і справжнього хазяїнатрудівника, українського трудівника насамперед...
„Тарас Шевченко у Львові.
Після довгої тяганини з польською владою добралася зрештою до львів
ського екрану картина ВУФКУ «Тарас Шевченко», (продукції 1926 року). Картину показувано з польськими написа
ми, дарма, що в Горішньому Шлеську, що заграбала Польща, фільми показують з написами двома мовами: поль
ською та німецькою! Нічого й казати, що «Тарас Шевченко» викликав надзви
чайне зацікавлення не тільки серед української людности Львова, але й серед української людности всієї Захід
ної України. Велику залю Львівського «Народнього Дому» відвідували тисячі глядачів, на яких фільм оправляв величезне вражіння.
Великий успіх картини, розуміється, був не до сподоби органові УНДО (україн. нац.-демократ. об’єднання) «Ділові». Інакше не могло бути: уго
довцеві, розуміється, не до смаку було трактування матеріялу, і тому фахівець е справі опису могил та цвинтарних рідкостей д-ій Іван Німчук, пишучи рецензію на «Тараса Шевченка» й визнавши, що «самий фільм виконано з ми
стецького боку бездоганно», висловив незадоволення зі сценарій. На думку д. Німчука, то тут «треба зробити по
важні застереження». Автор сценария, бачите, «в де-яких місцях сильно пере
тягнув струну... а в інших цих струн зовсім не дотягає». Сам Шевченко, на думку д-ія Німчука, виходить скорше якимсь тупим бунтарем (!!), як націо
нальним пророком і генієм України. У нього якось затерті і високі пориви, й святі змагання ідеалів». Словом: «фальшувань багато».
Все це наводилося для того, щоби показати читачам «Діла», «в яких не
нормальних умовах розвивається на радянській Україні кінове (і всяке інше) мистецтво».
Спроба галицького петлюрівця знизити вартість «Тараса Шевченка», ро
зуміється, не досягла мети й дістала одсіч на шпальтах газети «Рада». На думку «Ради» «Тарас Шевченко» силь
ніше, як будь-що перед тим показав, що «українські працюючі маси взявши на Радянській Україні владу в свої руки, не лише стануть до будови здорового соціяльно-економічного життя кра
їни, але й виявили великі досягнення на фоні організації національного, зо
крема культурного життя українського
народу. Фільм,—говорили відвідувачі,— це наглядний доказ творчої спромож
носте, а рівночасно вірної національної політики українських працюючих мас. Вслід за тим, серед великої частини західно-українського громадянства закріпилося глибоке зрозуміння радянських форм життя».
Така причина викликала занепокоєння в УНД’івсько-петлюрівському таборі, який, як додає «Рада», «хотіе-би виховувати українське громадянство у вірі, мовляв, радянська Україна є гробом для національно-культурного життя». «Ненормальні умови», що їх брехливо й злісно фабрикують петлюрівсько-УНД’івські слуги, на думку «Ра
ди», не можуть і на хвилину зменшити викликаного фільмом почуття радости й гордости, що ми маємо бодай на частині наших земель економічні й полі
тичні умови, в яких можлива фільмова продукція»...
С. М. „Тарас Трясило на Буковині
У перше протягом кількох років на Буковину приходить фільм радянського українського виробу—«Тарас Тряси
ло». Насамперед, щоб характеризувати ефект цієї картини, ми наведемо ого
лошення, як його подано від кіно «Інтим» у «Форвертсі»: «фільм з укра
їнського героїчного епосу, грандіозний найвидатніший фільм виробу українського фільмового т-ства «ВУФКУ»,—
«Тарас Трясило»,—на 9 актів за романом Сенкевича «Огнем і Мечем» (!?), героїчна боротьба українського на
роду з польськими магнатами; військо
ва комуна Запорозьких Козаків; наскок
татарів; козацька кіннота в нападах; героїчні діла козацького кошового Та
раса та його жахлива смерть. Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10.000 осіб. Могутній темп; здається чутно тисячі кінських копит-ко
зацьких коней, і крики допомоги до смерти закатованих; майстерна робота українського товариства ВУФКУ з уча
стю трупи національного театру в Киї
ві. В ролі Трясила—«Бучма». Рецензії на фільм також прихильні. Одвадуааеня численне.
«Час», між іншим, так змалював ефект, що його зробив фільм «Тарас Трясило». «Фільм «Тарас Трясило» здо
був визнання чужої публіки і немає сумніву, що вія здобуде визнання ці
лого культурного світу. Йде бо тут про оборону кулі тури від жовтої раси з од
ної, а польські грабіжницькі плани—з другої сторони. Фільм «Отаман Тряси
ло»—свідок нашої культури, гордість України, це найвищий здобуток української творчосте, української кіно-фаб
рики «ВУФКУ». Тому, що в цьому фільмі беруть участь українські арти
сти, то пізнаємо з кожного руху, з кождої, навіть непомітної картини питоме українське життя». Насправді фільм мав успіх і підчас виконання його був такий натовп, що люди ставали чергою аж на вулицю «Кра-єаої Палати». Мо
жна без перебільшення сказати, що «Тарас Трясило» зробив колосальне
вражіння на Чернівці, не тільки тому,, що це—перший український фільм на
Буковині, але ще й тому, що це перша в Буковині демонстрація кіно-мистецтва Радянської України.
Чернівці. Г. П.
ській робітничій пресі, що сповіщають про ту велику радість, яку мав закордонний український робітник — про радість ба
чити кіно-продукцию Радянської України. З великими зусіллями, часто нещадно порізані й пошматовані, продираються наші фільми через пастки буржуазної цензури — і
роблять своє велике діло революційної пропаганди, наочного доказу того, як живе й міцніє Радянська Україна, як могутньо розвивається й зростає її кильтура. Першою ластівкою української радянської культури для закордону був український радянський фільм.
Для американського робітника-украгнця було справжнім святом, великою подією демонстрування „Тараса Шевченка
Не дарма-ж пишуть вони в своїй пресі, що „кожен, хто ба
чив цей фільм, набірав великої енергії до боротьби проти насильства, або що „ми повинні присвятити себе боротьбі за визволення бідноти так само щиро та всеціло, як це зробив Поет“.
Так само відчуває це й робітник пригніченої Галичини та Буковини. І цілком по інакшому сприймає радянський фільм галицька шахрайсько-льокайська зграя буржуа, що в органі своєму „Діло репетує про „спаплюження“ пам’ яти Кобзаря. Вони, зробивши з нього солоденьку ікону, не хо
чуть його бачити таким, яким він і був — бунтарем, мужиком, протестантом.
Український радянський фільм є великим чинником збудження класової свідомости в тисячах сердець українських трудівників, що живуть поза межами своєї соціялістичної батьківщини. Разом із угорцем, англійцем, французом-робіт
ником дивиться український робочий наш фільм і він гордий тоді зі своєї визволеної країни.
Про це український фільмар мусить завжди пам’ятати. Адже радянське кіно—то діло не тільки пролетарі яту СРСР, але й пролетаріяту інших країн. Хай закордонний, україн
ський робітник ніколи не червоніє за фільми своєї країни! Проте, часом, захопившись бажанням сподобатись як ра
дянському, так і закордонному міщанинові, наші фільмарі забувають про інтереси свого єдиного і справжнього хазяїнатрудівника, українського трудівника насамперед...
„Тарас Шевченко у Львові.
Після довгої тяганини з польською владою добралася зрештою до львів
ського екрану картина ВУФКУ «Тарас Шевченко», (продукції 1926 року). Картину показувано з польськими написа
ми, дарма, що в Горішньому Шлеську, що заграбала Польща, фільми показують з написами двома мовами: поль
ською та німецькою! Нічого й казати, що «Тарас Шевченко» викликав надзви
чайне зацікавлення не тільки серед української людности Львова, але й серед української людности всієї Захід
ної України. Велику залю Львівського «Народнього Дому» відвідували тисячі глядачів, на яких фільм оправляв величезне вражіння.
Великий успіх картини, розуміється, був не до сподоби органові УНДО (україн. нац.-демократ. об’єднання) «Ділові». Інакше не могло бути: уго
довцеві, розуміється, не до смаку було трактування матеріялу, і тому фахівець е справі опису могил та цвинтарних рідкостей д-ій Іван Німчук, пишучи рецензію на «Тараса Шевченка» й визнавши, що «самий фільм виконано з ми
стецького боку бездоганно», висловив незадоволення зі сценарій. На думку д. Німчука, то тут «треба зробити по
важні застереження». Автор сценария, бачите, «в де-яких місцях сильно пере
тягнув струну... а в інших цих струн зовсім не дотягає». Сам Шевченко, на думку д-ія Німчука, виходить скорше якимсь тупим бунтарем (!!), як націо
нальним пророком і генієм України. У нього якось затерті і високі пориви, й святі змагання ідеалів». Словом: «фальшувань багато».
Все це наводилося для того, щоби показати читачам «Діла», «в яких не
нормальних умовах розвивається на радянській Україні кінове (і всяке інше) мистецтво».
Спроба галицького петлюрівця знизити вартість «Тараса Шевченка», ро
зуміється, не досягла мети й дістала одсіч на шпальтах газети «Рада». На думку «Ради» «Тарас Шевченко» силь
ніше, як будь-що перед тим показав, що «українські працюючі маси взявши на Радянській Україні владу в свої руки, не лише стануть до будови здорового соціяльно-економічного життя кра
їни, але й виявили великі досягнення на фоні організації національного, зо
крема культурного життя українського
народу. Фільм,—говорили відвідувачі,— це наглядний доказ творчої спромож
носте, а рівночасно вірної національної політики українських працюючих мас. Вслід за тим, серед великої частини західно-українського громадянства закріпилося глибоке зрозуміння радянських форм життя».
Така причина викликала занепокоєння в УНД’івсько-петлюрівському таборі, який, як додає «Рада», «хотіе-би виховувати українське громадянство у вірі, мовляв, радянська Україна є гробом для національно-культурного життя». «Ненормальні умови», що їх брехливо й злісно фабрикують петлюрівсько-УНД’івські слуги, на думку «Ра
ди», не можуть і на хвилину зменшити викликаного фільмом почуття радости й гордости, що ми маємо бодай на частині наших земель економічні й полі
тичні умови, в яких можлива фільмова продукція»...
С. М. „Тарас Трясило на Буковині
У перше протягом кількох років на Буковину приходить фільм радянського українського виробу—«Тарас Тряси
ло». Насамперед, щоб характеризувати ефект цієї картини, ми наведемо ого
лошення, як його подано від кіно «Інтим» у «Форвертсі»: «фільм з укра
їнського героїчного епосу, грандіозний найвидатніший фільм виробу українського фільмового т-ства «ВУФКУ»,—
«Тарас Трясило»,—на 9 актів за романом Сенкевича «Огнем і Мечем» (!?), героїчна боротьба українського на
роду з польськими магнатами; військо
ва комуна Запорозьких Козаків; наскок
татарів; козацька кіннота в нападах; героїчні діла козацького кошового Та
раса та його жахлива смерть. Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10.000 осіб. Могутній темп; здається чутно тисячі кінських копит-ко
зацьких коней, і крики допомоги до смерти закатованих; майстерна робота українського товариства ВУФКУ з уча
стю трупи національного театру в Киї
ві. В ролі Трясила—«Бучма». Рецензії на фільм також прихильні. Одвадуааеня численне.
«Час», між іншим, так змалював ефект, що його зробив фільм «Тарас Трясило». «Фільм «Тарас Трясило» здо
був визнання чужої публіки і немає сумніву, що вія здобуде визнання ці
лого культурного світу. Йде бо тут про оборону кулі тури від жовтої раси з од
ної, а польські грабіжницькі плани—з другої сторони. Фільм «Отаман Тряси
ло»—свідок нашої культури, гордість України, це найвищий здобуток української творчосте, української кіно-фаб
рики «ВУФКУ». Тому, що в цьому фільмі беруть участь українські арти
сти, то пізнаємо з кожного руху, з кождої, навіть непомітної картини питоме українське життя». Насправді фільм мав успіх і підчас виконання його був такий натовп, що люди ставали чергою аж на вулицю «Кра-єаої Палати». Мо
жна без перебільшення сказати, що «Тарас Трясило» зробив колосальне
вражіння на Чернівці, не тільки тому,, що це—перший український фільм на
Буковині, але ще й тому, що це перша в Буковині демонстрація кіно-мистецтва Радянської України.
Чернівці. Г. П.