ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ 4-й рікЛютий, 1929 року

№ 4 (52)

ЗМІЦНИТИ КАДРИ РОБІТНИКІВ

Остання постанова ЦК ВКП(б) з приводу кадрів робітників кіно висуває цілу низку виключної ваги завдань, що їх за всяку ціну треба перевести в життя протягом най
ближчого часу, бо від цього набагато залежатиме наступна робота й розвиток кіно-індустрії. Ось та чітка й ясна ди
ректива, що її дає постанова ЦК ВКП(б) що до ставлення партії до кіно:
«Кіно є одне з найважливіших знарядь культурної революції й повинно посідати чільне місце в роботі партії, як могутнє знаряддя масової агітації й про
паганди, комуністичної освіти й організації широких мас навколо гасел і завдань партії та як засіб для масового культурного відпочинку та розваги.
Загострення класової боротьби на ідеологічному фронті не може не викликати з боку дрібно-буржуазних угруповань прагнення впливати на найважливіший чинник культурного піднесення й виховування
мас. Завдання партії - всіляко посилити керівництво роботою кіно-організацій та, забезпечуючи ідеологічну витриманість кіно-продукції, рішуче боротися зі спро
бами пристосування радянського кіно до ідеології непролетарських шарів».
Коли до цього часу ще ми мали часто з боку окремих осіб - та груп, як пережиток минулого, такий погляд на кіно, як на другорядний чинник комуністичної пропаганди та впливу, то ця постанова, очевидно, покладе край такому безглуздому поглядові.
Останнього часу в країні спостерігається рішучий наступ на революційні елементи в галузі мистецтва. Цей наступ, цілком зрозуміло, йде від буржуазних елементів нашої країни, й тому кінематографії взагалі й особливо українській кінематографії, як дуже молодій, треба, про
вадячи боротьбу проти цього наступу ворожих елементів, насамперед добором відповідних людей забезпечити кіне
матографію від таких збочень. Цілком зрозуміло, що добір людей повинен бути не кількісний, а якісний, бо скільки-б ми не висовували людей, що присягалися-б правильними поглядами на кінематографію, але коли вони своєю прак
тичною роботою не доведуть, що вони дійсно розуміють завдання й значення кіно в нашій країні, це може лише зміцнити позиції ворожих нам течій у кінематографії.
Українська радянська кінематографія в справі кадрів не має жодних традицій, і лише останніми часами виховалась фаланга молодих радянських кіно-фахівців. Тим краще.
Але було-б невірно гадати, що цим українська кінематографія забезпечена від різних впливів нереволюційного по
рядку. Тому, всіляко й всебічно зміцнюючи становище ЦИХ фахівців у кінематографії, треба ще більш рішуче, ніж до цього часу, розгорнути цілу низку заходів що до виховування нових кадрів.
До цього часу в нас в справі висування й виховування кадрів не було певної системи, що забезпечуівала-б посту
повий та плановий розвиток кіно. До цього часу в справі організації кадрів кінематографія працювала лише «от случая к случаю». Постійного догляду за молодняком і систе
матичного відбору кращих елементів кінематографія до цього часу не налагодила, як слід. У цій справі постанова ЦК ВКП(б) дає цілком чітку директиву й треба лише заходитись навколо здійснення цієї постанови шляхом розгортання систематичної планової роботи в цьому напрямку.
На наших фабриках і в апараті керівного органу кінематографії не було таких людей, що спеціяльно керували-б процесом підготовки нових кадрів, людей, що повсякденно й повсякчасно у своїй роботі займалися-б питанням вихо
вування кадрів і добору людей. Очевидно, надалі треба буде поставити питання в такий спосіб, щоб Художній Відділ, що керує художньою роботою кінематографії, мав за своє завдання й керівництво справою підготовки кадрів і ні на один день не випускав-би цієї справи зі свого поля зору. У цій роботі кінематографії повинні допомогти ті організації, що зазначені в постанові ЦК ВКП(б).
Досі кінематографія мало черпала свої сили з літературних організацій, а між тим, літературні організації, безпе
речно, могли-б відіграти чималу ролю в справі створення кадрів робітників кінематографії. Очевидно, кіно-організапії повинні вжити рішучих заходів, щоб створити ділові вза
ємини з літературними колами, щоб притягти їх до роботи в кіно. Але, не зважаючи на неодноразові рішення з при
воду цього, все-таки відповідного зламу в цій справі ми ще не маємо. Треба сподіватись, що після останньої постанови ЦК ВКП(б), як кіно-організації, так і літературні організації більш енергійно заходяться коло цієї справи. Поста
нова ЦК дає точну й чітку установку, в який спосіб треба розвязати цю, безперечно, виключної ваги справу.
Кінематографія тепер стоїть напередодні нових великих здобутків та значного поступу, і запорукою цього є остання постанова ЦК ВКП(б). Треба лише, щоб за допомогою партійних організацій ця постанова за всяку ціну була переведена в життя.