З кіно Фабрики

Фігаро тут, Фігаро там..
Нема професії, що вимагала-б більшої рухливости, ніж професія помічника кіно-режисера. Під час праці постать поміч
ника вічно мигтить перед очима, бігаючи з якимсь терміновим дорученням з одного кутка фабрики до другого. Для швид
косте та лаконічносте слова „помічник режисера об’єднано його в одне - помреж.
Коли бачиш вічно зайнятого найрізноманітнішими дорученнями помрежа, мимохіть згадується інший історичний образ людини, що так само завжди поспішав; згадуєм меткого перу
каря з Севільї - Фігаро. Немає найменшого сумніву, що коли-б Фігаро дожив до наших кінематографічних днів, то, закинувши пензлик та бритву, він неодмінно працював-би десь за пом
режа. Але добрим робітником він навряд чи міг-би бути. Робота помрежа вимагає більшої рухливости та вміння пристосовуватися до оточення, ніж його мав веселий перукар з Севільї.
Вся чорнова робота по створенню фільму лежить на плечах помрежа. Починаючи з дня розробки сценарія, коли він про
тягом кількох ночей терпляче вираховує, скільки людино - днів буде витрачено на картину,
скільки рушниць та набоїв треба негайно виготувати, і кінчаючи
останнім зліпленим планом-під ,час монтажу. Крім жвавосте та
кметливости добрий помреж повинен мати надзвичайну пам ять. Він мусить виконувати всі розпорядження творця картини - режисера. Він є ходяча записна книжка думок режисера. Слова „забув у лексиконі помрежа немає. На нашу думку не один профееор мнемоніки міг-би
де-чого навчитися у нашого звичайного помрежа.
А пам’ять свою помрежеві доводиться застосовувати скрізь, до всього а головне:
треба добре знати акторський ринок. Коли-ж акторський склад не може задовольнити вимог режисера, то помрежеві доводиться братися за типаж. Типаж - це лю
дина, що працює в установі, в конторі, вчиться на робфаЦі, і нічого спільного з ми
стецтвом не має. Єдине, що ці випадкові актори мають, - це зовнішність. А цього й шукає помреж. Часто товста, неймовірних розмірів, або спокійна, тиха людина, що за
іронії долі має звірячу зовнішність, правлять за об’єктів, що їх шукає так старанно помреж. Не завжди знайдений типаж погоджується зниматись. Умовити його, переконати, що йому конче треба стати перед апарат, теж справа помічника. На те він і Фігаро сьогоднішнього дня. В гонитві за типажем помреж може раптово опинитися в банкові, в ночліжному притулкові, на залізниці й навіть у старечій богадільні. Вмілий пом
реж через настирливі шукання приводить до об’єктиву найрізнома нітніші зразки люд ської породи.
Втиснути в певн рямці обов’язки, що їх покладено на плечі по мічника режисера, при всьому бажанні не можна. .Постава кож
ної нової картини приносить із собою нові часом надзвичайні обо
в’язки. У фільмові з верблюдом в одній з головних ролів, пом
режеві до
велося доско
нало вивчити ха
рактер цього но
ровистого актора. Це
теж стосується до під
готовчої виробничої ро
боти. Коли, наприклад, в картині є кадри про розклад
буржуазії, то помічник режисера повинен що в наикоротший час довідатися про всі прийоми і засоби розкладу буржуазії.
Але бажання самому бути подібним до буржуазії у помрежа ніколи не буває. Чорнова підготовча робота в павільйоні так втомлює і така складна, що у помрежа мимохіть з’являється одне бажання як-би швидче вона скінчилася!
Чудним здається, що людей віком від двадцяти років і більше доводиться одягати. Але в кіно чимало речей, що можуть здатися чудними. Треба знати твер
до закони кольорів на екрані і, виходячи з цього, знайте ко
стюми і одягнути акторів. Як це дивно звучить: одягнути! Більша-ж частина акторів, що знимаються в наших фільмах і грають американських ділових людей або незаможніх селян, мають дуже неясне по
няття як про фрак, так і про звичайну свитку. Помрежеві,
не дивлячись на те, що він майже завжди одягнений в скромну
толстовку, не можна не знати, як треба ходити у фраці. Прокожух та свитку говорити не доводиться. Це-ж найбільш по ширені атрибуте в наших радянських картинах.
Робота помічника режисера тяжка, серйозна й дуже відповідальна Про велетенську працю, що він її вкладає під час створення
картини, ніхто не знає. Його ім’я, коли й є на титрі перед картиною, то на екрані воно з’являється саме в той момент, коли глядач намагається зручніше сісти на своє місце й
просить свого сусіду, що сидить поперед нього, зняти капелюха. Після-ж нікому не
цікавого імени помрежа на екрані будуть блискучі актори, багаті декорації, цікаві епізоди, що їх вдало подав режисер. До помічника нікому немає діла. Він - вже в наступній картині, зайнятий по горло, відшукуючи акторів, вибираючи місця для натурних з’йомок і вивчаючи характер коли не верблюда, то слона.
Чимало є непердбачених речей в процесі з’йомки, що їх, треба передбачити й вивчити помрежисерові. А що до слави то без неї можна й обійтися. Важлива
лише робота. Бо помреж є рівноправний і дуже корисний член виробничого колективу, що працює над створенням радянського фільму.
Але, на жаль, у нас дуже мало цінують помрежа. До нього здебільшого ставляться як до людини, що її питома вага коли не нуль, то одиниця. Особливо це твердження можна застосувати до одного прикрого правила,
що практикується в кіно - ро
боті, а саме, - до перекидання помрежа з Одної режисерської групи до другої. На нашу дум
ку кожен помреж повинен знати свого режисера, а для того, щоб його знати - треба з ним постійно працювати.
О. Кесельман.