Марне обвинувачення
В «Комсомольській Правді» від 20/ІІ 29 року було вміщено листа А. Марийського під заголовком «Кіно-пирати».
В зівязку з цим листом загін «Легкої кавалерії» ВУФКУ зробив наскок на Художній та Виробничий відділ.
Перевіривши всі матеріали що до цієї справи, як от листування редакторату з той. Марийським, сценарії Марийсько
го та Лазурина, всю справу постави «Три кімнати з кухнею» («Жахлива лю
дина»), розмовлявши з редакторами, поставником то - що, представники «Легкої кавалерії» дійшли таких висновків:
1) Тов. Лазурин здав у ВУФКУ сценарій «Жахлива людина» 18/V 27 року, а сценарій А. Марийського надійшов аж через два з половиною місяці.
2) Сценарій тов. Лазурина трактує проблему міщанського оточення кому
ніста, тоді, як сценарій т. Марийського присвячено питанню житлової кризи та міщанських перипетій на тлі цієї кризи.
3) Тов. Лазурин працював за редак
тора ВУФКУ з 24,IV 25 року до 8/VII 26 р., цеб-то до надходження сценарія тов. Марийського (тов. Лазурин - дуже добрий сценарист, автор сценаріїв «Два дні», «Ордер на арешт», «Мотеле Шпіндлер» то-що).
Таким чином, усі дані переконують нас у тому, що в оцьому випадкові немає жодного плагіяту, «кіно-злодійства», «кіно-пиратства», що за нього пише в свойому листі тов. Маріїнський. Як-що в тов. Марийського є якісь інші факти кіно-пиратства, то просимо їх надіслати до «Л. К.», щоб перевірити, бо ми зацікавлені, щоб позбутися не
нормальностей та притягти винних, «не зважаючи на персони», до відповідальності!.
Раніш, ніж обвинувачувати, треба мати факти, а не якісь гадки, як оце сталося тепер.
Всі матерінли та документи перебувають у «Л. К.» ВУФКУ (і на першу
вимогу будуть надіслані редакції). Вони доводять, що обвинувачення ВУФКУ та С. Лазурина було цілком марне.
„Легка Кавалерія ВУФКУ“
Едельштейн
Р. S. Радимо офірувати на МОДР не мітичний гонорар, а реальні гроші, що можуть допомогти МОДР’ові.
Е.
„Українфільма“
Майбутньому історикові розвитку української кінематографії не безынте
ресно буде прочитати й цю невеличку замітку. Що-правда, вона не дає якихось сенсаційних матеріалів, та ївсе-ж сам по собі факт існування такої організації варт уваги.
Організація «Українфідьми» припадає на час панування на Україні гетьмана. Спритні німці з Нейбабельсбергу оче
видячки, хотіли загарбати до овоїх рук нововідкритий кіно-ринок, а саме - Ук
раїну. І от в звяэку з цим, за допомогою гетьманських урядовців, заснову
ється організація «Українфільма», що головним своїм завданням ставить про
кат чужоземних, тоб-то німецьких фільмів.
«Українфільма» після евакуації німців існувала ще недовгий час, так і не спромігшися на свою власну продукцію, а потім і зовсім зникла, не зали
шивши по собі жодного сліда, крім марки.
Можливо, що коли добре покопатися в архівах, можна було-б найти про неї ширші матеріали,. та це вже справа істориків.
Подаємо на нашому фото марку цієї організації.
Дефо
«Два дні» є перший фільм ВУФКУ, що потрапив на комерційний екран Сполучених Штатів і став за об’єкт широкої дискусії, що розгорнулася в американській пресі.
Прем єра «Двох Днів» відбулася 1 /II ц. р. в Н’ю-Йорку в театрі «Фільм Гілд Сінема», що його було в цей день від
крито уперше. Модерна архітектура театру й нові засоби показу фільму (чорні стінки й стеля), що виділяють цей театр по-між інших у Спол. Штатах, а також його місце
положення в центрі «богемного» району, що з ним межують так суто-америкавськіі, як і емігранські райони, викли
кали жвавий інтерес публіки до відкриття театру й дали можливість показати «Два дні» най різноманітнішим колам глядачів.
1 /ӀӀ, власне, відбувся закритий перегляд для представників мистецтва, літератури, преси та людей з «вищих йол». Наступного дня театр було відкрито для публіки, й Н’ю- Йоркська преса почала відгукуватися на фільм.
Фільм іде там уже третій тиждень. Це свідчить за величезний його успіх.
Перше, чим зацікавились американські.критик», це питання про пропаганду:
«Цей фільм, що прибув з Росії, - пише газета «Н’ю-Йорк Сан», - є знову виразна радянська пропаганда, але добре грана й добре оброблена».
«Мистецький бік фільму не був надто навантажений пропагандою, як ми-б могли цього сподіватися з країни Сталіна», - підкреслює зі здивованням н’ю-йоркський «Тайме».
Найгостріше поставився до «Двох днів» н’ю-йоркський кіно-тижневик «Варайєти», що загалам ставиться негативно до радянських фільмів.. Він кваліфікує «Два дні», як «дра
туючу закордонну нісенітницю під маркою мистецтва, що по збавлена будь-якого надхвення й є останнім слотом брутальности гри, режисерської роботи й сцанаїрія».
Американська кіно-критика, відбиваючи загалом смаки широкої публіки, закидає, що «Два дні» є фільм надто тяж
кий, жорстокий, трагічний, в ньому показано неприємні реальні деталі. Загалом, цей фільм не відповідає головній вимозі американського кіно: давати легку розвагу й сприяти травленню. Ще-б пак!
Що до гри І. Замичківського, який виконує. в «Двох днях» провідну ролю старого слуги, то за нього читаємо найбільш:
«Він гуманізує свою ролю надзвичайно добре» («Н’ю- Йорк Тайме»); «він дає гру правдиву, що часто зчулює, хоч і не хвилює», «Замичківський, що грає старого слугу, дає напрочуд реальний і вражаючий портрет. У своїй продума
ній і деталізованій грі він нагадує Еміля Янінгса» («Ворльд»); «він грає свою ролю детально й дає повний та інтересний тип» («Форвертс»); «Замичківського не можна порівняти ні з яким іншим артистом» («Таг»),
Крім цього, читаємо ще такі загальні зауваження:
«У фільмові відчувається подих реалізму, переконуючої серйозности та похмурої сили, - це все безперечно вражає. Фільм «Два дні» відрізняється від усіх інших радянських фільмів, що ми їх бачили, тим, що він концентрує драма
тизм не на масі, а на індивідуумі» («Н’ю-Йорк Геральд Триб’юн»).
«Цей фільм є надзвичайно жива картина подій на Україні в той момент, коли старий режим втікав і що-хвииі можна було сподіватися наскоку червоної кавалерії. Ці події прано з таким напруженням і з такою малою увагою на театральні традиції, що нам не раз доводилося нагадувати самим собі, що перед нами ігровий фільм, а не автентична кіно-хроніка». («Ворльд»),
О. Фоміченко
В «Комсомольській Правді» від 20/ІІ 29 року було вміщено листа А. Марийського під заголовком «Кіно-пирати».
В зівязку з цим листом загін «Легкої кавалерії» ВУФКУ зробив наскок на Художній та Виробничий відділ.
Перевіривши всі матеріали що до цієї справи, як от листування редакторату з той. Марийським, сценарії Марийсько
го та Лазурина, всю справу постави «Три кімнати з кухнею» («Жахлива лю
дина»), розмовлявши з редакторами, поставником то - що, представники «Легкої кавалерії» дійшли таких висновків:
1) Тов. Лазурин здав у ВУФКУ сценарій «Жахлива людина» 18/V 27 року, а сценарій А. Марийського надійшов аж через два з половиною місяці.
2) Сценарій тов. Лазурина трактує проблему міщанського оточення кому
ніста, тоді, як сценарій т. Марийського присвячено питанню житлової кризи та міщанських перипетій на тлі цієї кризи.
3) Тов. Лазурин працював за редак
тора ВУФКУ з 24,IV 25 року до 8/VII 26 р., цеб-то до надходження сценарія тов. Марийського (тов. Лазурин - дуже добрий сценарист, автор сценаріїв «Два дні», «Ордер на арешт», «Мотеле Шпіндлер» то-що).
Таким чином, усі дані переконують нас у тому, що в оцьому випадкові немає жодного плагіяту, «кіно-злодійства», «кіно-пиратства», що за нього пише в свойому листі тов. Маріїнський. Як-що в тов. Марийського є якісь інші факти кіно-пиратства, то просимо їх надіслати до «Л. К.», щоб перевірити, бо ми зацікавлені, щоб позбутися не
нормальностей та притягти винних, «не зважаючи на персони», до відповідальності!.
Раніш, ніж обвинувачувати, треба мати факти, а не якісь гадки, як оце сталося тепер.
Всі матерінли та документи перебувають у «Л. К.» ВУФКУ (і на першу
вимогу будуть надіслані редакції). Вони доводять, що обвинувачення ВУФКУ та С. Лазурина було цілком марне.
„Легка Кавалерія ВУФКУ“
Едельштейн
Р. S. Радимо офірувати на МОДР не мітичний гонорар, а реальні гроші, що можуть допомогти МОДР’ові.
Е.
„Українфільма“
Майбутньому історикові розвитку української кінематографії не безынте
ресно буде прочитати й цю невеличку замітку. Що-правда, вона не дає якихось сенсаційних матеріалів, та ївсе-ж сам по собі факт існування такої організації варт уваги.
Організація «Українфідьми» припадає на час панування на Україні гетьмана. Спритні німці з Нейбабельсбергу оче
видячки, хотіли загарбати до овоїх рук нововідкритий кіно-ринок, а саме - Ук
раїну. І от в звяэку з цим, за допомогою гетьманських урядовців, заснову
ється організація «Українфільма», що головним своїм завданням ставить про
кат чужоземних, тоб-то німецьких фільмів.
«Українфільма» після евакуації німців існувала ще недовгий час, так і не спромігшися на свою власну продукцію, а потім і зовсім зникла, не зали
шивши по собі жодного сліда, крім марки.
Можливо, що коли добре покопатися в архівах, можна було-б найти про неї ширші матеріали,. та це вже справа істориків.
Подаємо на нашому фото марку цієї організації.
Дефо
„ДВА ДНІ В АМЕРИЦІ
«Два дні» є перший фільм ВУФКУ, що потрапив на комерційний екран Сполучених Штатів і став за об’єкт широкої дискусії, що розгорнулася в американській пресі.
Прем єра «Двох Днів» відбулася 1 /II ц. р. в Н’ю-Йорку в театрі «Фільм Гілд Сінема», що його було в цей день від
крито уперше. Модерна архітектура театру й нові засоби показу фільму (чорні стінки й стеля), що виділяють цей театр по-між інших у Спол. Штатах, а також його місце
положення в центрі «богемного» району, що з ним межують так суто-америкавськіі, як і емігранські райони, викли
кали жвавий інтерес публіки до відкриття театру й дали можливість показати «Два дні» най різноманітнішим колам глядачів.
1 /ӀӀ, власне, відбувся закритий перегляд для представників мистецтва, літератури, преси та людей з «вищих йол». Наступного дня театр було відкрито для публіки, й Н’ю- Йоркська преса почала відгукуватися на фільм.
Фільм іде там уже третій тиждень. Це свідчить за величезний його успіх.
Перше, чим зацікавились американські.критик», це питання про пропаганду:
«Цей фільм, що прибув з Росії, - пише газета «Н’ю-Йорк Сан», - є знову виразна радянська пропаганда, але добре грана й добре оброблена».
«Мистецький бік фільму не був надто навантажений пропагандою, як ми-б могли цього сподіватися з країни Сталіна», - підкреслює зі здивованням н’ю-йоркський «Тайме».
Найгостріше поставився до «Двох днів» н’ю-йоркський кіно-тижневик «Варайєти», що загалам ставиться негативно до радянських фільмів.. Він кваліфікує «Два дні», як «дра
туючу закордонну нісенітницю під маркою мистецтва, що по збавлена будь-якого надхвення й є останнім слотом брутальности гри, режисерської роботи й сцанаїрія».
Американська кіно-критика, відбиваючи загалом смаки широкої публіки, закидає, що «Два дні» є фільм надто тяж
кий, жорстокий, трагічний, в ньому показано неприємні реальні деталі. Загалом, цей фільм не відповідає головній вимозі американського кіно: давати легку розвагу й сприяти травленню. Ще-б пак!
Що до гри І. Замичківського, який виконує. в «Двох днях» провідну ролю старого слуги, то за нього читаємо найбільш:
«Він гуманізує свою ролю надзвичайно добре» («Н’ю- Йорк Тайме»); «він дає гру правдиву, що часто зчулює, хоч і не хвилює», «Замичківський, що грає старого слугу, дає напрочуд реальний і вражаючий портрет. У своїй продума
ній і деталізованій грі він нагадує Еміля Янінгса» («Ворльд»); «він грає свою ролю детально й дає повний та інтересний тип» («Форвертс»); «Замичківського не можна порівняти ні з яким іншим артистом» («Таг»),
Крім цього, читаємо ще такі загальні зауваження:
«У фільмові відчувається подих реалізму, переконуючої серйозности та похмурої сили, - це все безперечно вражає. Фільм «Два дні» відрізняється від усіх інших радянських фільмів, що ми їх бачили, тим, що він концентрує драма
тизм не на масі, а на індивідуумі» («Н’ю-Йорк Геральд Триб’юн»).
«Цей фільм є надзвичайно жива картина подій на Україні в той момент, коли старий режим втікав і що-хвииі можна було сподіватися наскоку червоної кавалерії. Ці події прано з таким напруженням і з такою малою увагою на театральні традиції, що нам не раз доводилося нагадувати самим собі, що перед нами ігровий фільм, а не автентична кіно-хроніка». («Ворльд»),
О. Фоміченко