ПЛАНОВА ТЕМАТИКА В КІНЕ

МАТОГРАФІЇ

Ті політичні й культурні завдання, що стоять перед країною Рад, ось провідне й всеосяжне настановлення радян
ської кінотематики. Таке настановлення з узагальнених форм було більшменш конкретизовано в постановах Всеукраїнської та Всесоюзної парткінонарад, а потім ці по
станови, після певних розробок, було іпрактично застосовано в так званих тематичних плинах кіноорганізацій. Минуло півроку і тепер вже час підбити підсумки, як то наш тема
тичний плян виконано. Так ставити питання треба ще й тому, що тематичні пляни всебічно обговорювалися по різних громадських і літературних організаціях, які вимагати
муть чітко відповісти, що саме зроблено для виконання тематичного пляну. Разоїм з тим про те саме запитає нашу кінематографію й мільйонний глядач.
В тематичному лляні головну увагу було віддано темам, що виовітлювалиб наше будівництво (справи раціоналізації, винахідництва, індустрійлізації тощо), а також і питання побутові. Таке спрямовання пляну було цілком вірне, бо воно насамперед скупчувало увагу на виборі саме тих тем, що відповідалиб завданням часу, а потім уже спинялося на темах, що висвітлюють наше минуле тощо. Треба зауважити, що таке спрямовання всі організації, а, особливо, ро
бітники цілком підтримали. Ставлячи завдання планового порядку в справах кінотематики, гадали, насамперед, внести
елементи організованосте в сценарні справи і спрямувати думки тих, що працюють над сценаріями, у відповідне рі
чище. Це було ніби своєрідне замовлення не лише з боку кінематографічної організації, ба й всього суспільства, на те, що кінематографія повинна виконати, щоб1 задовольнити вимоги широких мас. Всі організації підкреслювали, що цілком виконати тематичний плян аніяк не можна буде, що будуть певні збочення.
РозгляньМож докладно виконавчі «кошториси» тематичного пляну. Щоб бути об’єктивним, візьмемо кожну кіно
фабрику зокрема. На Одеську фабрику, зіа виробничою програмою, припадає найбільше картин. Вона, з загальної кількосте 31 картини, повинна випродукувати 20. Розпочато на сьогодні (частину вже закінчено ставити, решту закін
чують) половину річного завдання. З цієї кількосте вісім
картин показують вибухи та постріли горожанської війни, пропорція надто велика, а тому й трохи шкідлива, бож завдання сьогоднішні відсуваються на задній плян. І кінематографія таким чином не виконає отих завдань, що їх перед нею висунули сучасні вимоги життя. Це не значить, що нам треба відмовитися від тем горожанської війни. По
трібне лише почуття міри, щоб додержати певної пропорції. Коли додати до цього ще й продукцію минулого року, що на 70% була присвячена горожа нській війні, то тоді ще вірнішим є отаке зауваження.
На Київській кінофабриці не краще стоїть справа. Ті картини, що вже поставлені і що починають з ни матися, поки що висвітлюють, переважно, теми горожанської війни. І от виходить, що українська кінематографія працюватиме над тематикою горожанської війни, а (решту тем, що такі нам потрібні і що стоять у тематичному пляні, нехай, мовляв, виконують інші кіноорганізації.
Деж коріння такого стану? На наш погляд вони ростуть із того, що й досі кадри сценаристів та режисерів не переключилися на ті вимоги та завдання, що стоять перед кінематографією. Крутого повороту в цій справі ще не відчувається, протеж вона є основною в усій роботі кінемато
графії. Громадянська війна, безумовно, дає безліч тем і для художніх творів узагалі, а, зокрема, й для кінематографії, але, яікщо сама вона забирає все місце, то це може пошко
дити навіть справжньому змальованню горожанської війни, яка, до речи, за винятком кількох картин, змальовувалася досить убого.
Отже, маючи досвід піврічної роботи, треба негайнож почати виправляти помилки. Низкою організаційних заходів треба вирівнювати становище. Тіреба просто припинити ставити протягом другого півріччя такі фільми, що подібні до них ставилися вже першого півріччя. Треба мобілізувати всі сили сценаристів та режисерів, щоб переключити їх на інші теми. Фабрики, під натиском громадської думки, по
винні це зробити, не гаючи часу. Вони мають цілковиту
змогу це зробити, бо потрібні засоби організаційні, правові, матеріальні тощо, є в них.
Треба, щоб був іще один засіб це відповідальність за виконання тематичного пляну. Поряд з роботою фабрик в цьому напрямку, треба мобілізувати й думку літературних організацій, що роботою своєю значно допомоглиб ліквідувати розрив, який стався в тематичному пляні.
Дехто перечив і перечить ще й зараз самому принципу тематичного пляну. Ніколи неможна,, мовляв, художню ініці
ативу втиснути в межі пляну. Художник, чи то сценарист, чи то режисер, не може бути звязаний такими рямцями.
Такий погляд межує з скрайнім індивідуалізмом і перечить нашим поглядам на зміст та напрям революційного мистецтва. Адже кожен художній робітник, працюючи й баря
чись на фронті кіна, не може працювати, не зважаючи на соціяльне замовлення сучасносте бо взагалі, коротко ка
жучи, таких митців наїм не дуже то й треба. Мова мовиться про певні елементи, що регулювалиб соціяльне замовлення, що всгановлялиб пропорції виробництва потрібних для нашої доби картин. Дати певне соціяльне замовлення, роз
дати теми пляну окремим митцям, що практично реалізують отаке замовлення, не така то й легка річ. Метода звичайного розпису брутально порушилаб самий принцип тема
тичного пляну. Кожну тему, як певну проблему нашого будівництва, треба заздалегідь опрацювати сценаристу, ре
жисеру, за участю керівник робітників наших фабрик. Свого часу спеціяльні кіноорганізації Вуардіс, Карел іс (що, до речі, ще й досі творять окрамі організації, а це дуже зава
жає виконанню пляну), настоювали, щоб за всяку ціну поєднати роботу режисерову зі сценаристовою таке поєд
нання виходило, головне, з міркувань ув’язки та завчасної підготовки як одного, так і другого до практичної реалізації теми. Оці вимоги, що їх керівники виробництва ви
знали за доречні, ще й досі не реалізовано. Зрозуїміло, що коли один із основних організаційних чинників не реалізо
вано1, то не доводиться сподіватися, що тематичний план буде цілком виконано. Такому станові річей треба покласти «рай, бо тут мотиви, що, мовляв, перший «блин комомне до речи. Хоч і перший тематичний плян, хоча й в кіне
матографії не було традицій в цій справі, проте це не доказ і не мотиви для виправдання!
Біля цієї справи заходилися, коли минуло півроку й коли вже стало видно, куди зайшла тематика української кіне
матографії. Тепер, щоб виправити хиби першого півріччя, потрібнаї не абияка робота. До речи сказати, до цього пи
тання зверху до низу почувався холодок, уваги потрібної не було. А робітникам кінематографії не слід забувати того, що після кінця виробничого року, мільйонний глядач пред’я­ вить радянському кіну свій вексель і пред’явить його рішу
чіше, ніж досі. А ми, безумовно, будемо пояснювати все такими й такими об’єктивними причинами.
Ні, тут цей випробуваний метод прикривати помилки не допоможе. Отже всі, хто зацікавлений, щоб виправити хиби й помилки, мусять як слід заходитися біля цієї справи. Припущені помилки й деякий холодок, до тематичного пляну, зневіру в можливість його зреалізувати та його життьовість (до речи, за останнє хапаються ті, що їм «тяжкопрацювати) треба урахувати надалі. Для цього треба до на
прудженої роботи (в яку треба вірити) над реалізацією пляну тем, додати роботу над розробкою нового тематичного пляну на майбутній рік. Особливих мудрувань у новий плян вкладати не слід. Треба лише зважати на ті відмінні риси, що характеризують сучасний період, і перекласти їх на мову пляну, а потім і на мову кіна. Це буде важко зро
бити, але це зробити можливо, як що вчасно почати готуватися. Тому, складаючи програму роботи над тематичним
плином, щоб якнайліпше відбити вимоги сучасного періоду, треба заздалегідь звязатися зо всіма організаціями, що мають стосунки з кінематографією, обов’язково втягаючи до праці цієї робітників, що практично реалізують плян, сценаристів, режисерів. Якщо негайно й серйозно розпочати роботу над складанням тематичного пляну на майбутній рік, а також розпочати роботу, щоб створити всі передумови для реалізації пляну, то кінематографія українська позбудеться тих помилок, Що трапилися були цього господарчого року.
Ӏ. В.