Київська кінофабрика формально розпочала свою роботу, як самостійна виробнича одиниця, 1 грудня 1928 року.
На протязі всього майже півріччя кінофабрика мусила натруджено працювати, щоб встаткувати й влаштувати
окремі виробничі цехи та добрати потрібну кваліфіковану робочу силу.
Треба було не тільки перевести внутрішню організацію такого молодого, та великого й своєрідного підприємства, але й реалізувати певні тверді виробничі завдання: випро
дукувати цього року 11 художніх та 37 поївнометіражних культурфільмів. Отже довелося з самого початку скуп
чити свою увагу на цілій низці значних заходів, щоб утво
рити нормальні умови дли роботи кінофабрики і виконати покладені на фабрику завдання.
Брак деякого потрібного устаткування та приладдя, а також брак достатньо кваліфікованого кадру робітників, переважно робітників художніх, заважав і заважає добре реалізувати намічені, цілком ясні перспективи що до розвитку виробничої діяльності фабрики.
На сьогодні можна стверджувати, що першу частину підготовчої роботи (устаткований) до 15 травня буде закін
чено, і технічний бік справи не заважатиме ставити на Київській фабриці художні фільми. Біля 15 травня буде остаточно закінчено обладновувати головний павільйон та електропідстанцію. Що до решти допоміжних цехів, то організацію їхню майже закінчено. Таким чином, матері
альні та технічні можливості дозволяють уже тепер почати реалізувати покладені на фабрику виробничі завдання.
Проблемаж художніх кадрів і на сьогодні ще є найголовнішою із головних проблем.
Маючи на увазі, що забезпечувати Київську кінофабрику людським художнім складом треба лише за рахунок робітників, органічно звязаних з українським культурним про
цесом, фабрика повинна вже тепер вжити всіх заходів, щоб оцю роботу виконати.
Всі труднощі полягають у тому, що фабрика, як нова одиниця, жодної спадщини від минулого не має; відсутність певного кістяка - твердого кадру художніх сил, -
до-б-ре таки заважає здійснити уперте бажання: будувати свою роботу на нових молодих силах, що їх треба втягти до роботи.
Щоб орієнтуватись на нові сили, що необізнані практично з кіно-мистецтвом (це-ж єдиний правильний шлях,
бо свіжих сил бракує українській кінематографії), треба, щоб ці нові сили змогли в когось набрати досвіду, в когось навчитися. Треба мати для цього хоч-а-б п’ять-сім визначних режисерів, а їх на Київській фабриці два-три чоло
віки. Отже ми мусимо рішуче поставити питання про перерозподіл сил в українській- кінематографії. Адже наші ре
жисери є режисери української кінематографії, а не
«власність» окремих фабрик. Це слід завжди памятати, бо інакше справа забезпечення- Київської фабрики художніми силами буде товктися на місці, а діла не буде.
На сьогодні є в нас чотирі до-брих режисери. Треба з Одеської фабрики забрати ще двох-трьох, але таких, щоб вони відповідали вищенаведени-м завданням.
Коли до цього додати, що вже п’ять режисерів одержали на Київській фабриці художні постави, то можна сподіватись, що плана в справі художніх фільмів буде виконано.
Та цього не досить. Треба вже сьогодні подбати, щобдо нового виробничого року було підготовано нові кадри. А тому до цієї справи треба братися рішучіше.
Треба свідомо йти на риск. Треба сміливіше висувати на роботу людей, що беруть участь в українському культур
ному процесі. Одним треба відразуж дати можливість, експериментувати, іншим пройти через інститут асистен
тури, надавши асистентам більше відповідальности та біль
ше уваги. Що до цього, то перспектива ясна й людей в основному намічено, треба лише вже цілком реально кінчати з ними спраїву.
Не обійдеться тут, безумовно, без того, щоб не зачепити часом відомчих інтересів окремих осіб, які, не зваживши на пекучість справи, заважатимуть, можливо, як-найскорше пе
реключити деякі кадри людей на кінороботу. Проте без перерозподілу художніх і літературних сил ніяк не можна, обійтися.
На протязі всього майже півріччя кінофабрика мусила натруджено працювати, щоб встаткувати й влаштувати
окремі виробничі цехи та добрати потрібну кваліфіковану робочу силу.
Треба було не тільки перевести внутрішню організацію такого молодого, та великого й своєрідного підприємства, але й реалізувати певні тверді виробничі завдання: випро
дукувати цього року 11 художніх та 37 поївнометіражних культурфільмів. Отже довелося з самого початку скуп
чити свою увагу на цілій низці значних заходів, щоб утво
рити нормальні умови дли роботи кінофабрики і виконати покладені на фабрику завдання.
Брак деякого потрібного устаткування та приладдя, а також брак достатньо кваліфікованого кадру робітників, переважно робітників художніх, заважав і заважає добре реалізувати намічені, цілком ясні перспективи що до розвитку виробничої діяльності фабрики.
На сьогодні можна стверджувати, що першу частину підготовчої роботи (устаткований) до 15 травня буде закін
чено, і технічний бік справи не заважатиме ставити на Київській фабриці художні фільми. Біля 15 травня буде остаточно закінчено обладновувати головний павільйон та електропідстанцію. Що до решти допоміжних цехів, то організацію їхню майже закінчено. Таким чином, матері
альні та технічні можливості дозволяють уже тепер почати реалізувати покладені на фабрику виробничі завдання.
Проблемаж художніх кадрів і на сьогодні ще є найголовнішою із головних проблем.
Маючи на увазі, що забезпечувати Київську кінофабрику людським художнім складом треба лише за рахунок робітників, органічно звязаних з українським культурним про
цесом, фабрика повинна вже тепер вжити всіх заходів, щоб оцю роботу виконати.
Всі труднощі полягають у тому, що фабрика, як нова одиниця, жодної спадщини від минулого не має; відсутність певного кістяка - твердого кадру художніх сил, -
до-б-ре таки заважає здійснити уперте бажання: будувати свою роботу на нових молодих силах, що їх треба втягти до роботи.
Щоб орієнтуватись на нові сили, що необізнані практично з кіно-мистецтвом (це-ж єдиний правильний шлях,
бо свіжих сил бракує українській кінематографії), треба, щоб ці нові сили змогли в когось набрати досвіду, в когось навчитися. Треба мати для цього хоч-а-б п’ять-сім визначних режисерів, а їх на Київській фабриці два-три чоло
віки. Отже ми мусимо рішуче поставити питання про перерозподіл сил в українській- кінематографії. Адже наші ре
жисери є режисери української кінематографії, а не
«власність» окремих фабрик. Це слід завжди памятати, бо інакше справа забезпечення- Київської фабрики художніми силами буде товктися на місці, а діла не буде.
На сьогодні є в нас чотирі до-брих режисери. Треба з Одеської фабрики забрати ще двох-трьох, але таких, щоб вони відповідали вищенаведени-м завданням.
Коли до цього додати, що вже п’ять режисерів одержали на Київській фабриці художні постави, то можна сподіватись, що плана в справі художніх фільмів буде виконано.
Та цього не досить. Треба вже сьогодні подбати, щобдо нового виробничого року було підготовано нові кадри. А тому до цієї справи треба братися рішучіше.
Треба свідомо йти на риск. Треба сміливіше висувати на роботу людей, що беруть участь в українському культур
ному процесі. Одним треба відразуж дати можливість, експериментувати, іншим пройти через інститут асистен
тури, надавши асистентам більше відповідальности та біль
ше уваги. Що до цього, то перспектива ясна й людей в основному намічено, треба лише вже цілком реально кінчати з ними спраїву.
Не обійдеться тут, безумовно, без того, щоб не зачепити часом відомчих інтересів окремих осіб, які, не зваживши на пекучість справи, заважатимуть, можливо, як-найскорше пе
реключити деякі кадри людей на кінороботу. Проте без перерозподілу художніх і літературних сил ніяк не можна, обійтися.