Всім відомо, що Донбас - це продукційне серце Радянського Союзу, що це та частина Союзу, яка має найсконцентрованішу робітничу клясу, яка випродуковує основні цінности доби індустріялізації: вугіль та ме
тал. Донбас таїть в собі велику силу не лише матеріяльних цінностей, ба й цінностей культури. Очевидно, звідти широким фронтом почне наступати справжня пролетарська культура, що їй належить ще сказати своє могутнє слово. Вона його, слово отаке, скаже, але це треба гаряче й самовіддано готувати , мобілізувати всі сили та увагу тих районів України, що на сьогодні відограють певне значення в культурному процесі, та тих організа
цій, що безпосередньо організовують і переводять бої на культурному фронті. Кінематографія - це та бо
йова частина загального фронту, що мусить, за загальним «стратегичнимпляном культурного наступу, робити глибокі рейди по всіх напрямках. Так вона виконує своє велике призначення.
Що-ж робить кінематографія своїми «рейдами» для Донбасу, де «рей
ди» повинні бути найенергійнішими та найглибшими? Кінематографія разом з профспілками уже де-що зро
била, організовуючи кіно-мерешу і гуртуючи кіно-глядача. Оце й все. Більшого доки-що не зроблено, і про це треба одверто заявити. Донбас, що так прагне до кіна (навряд, чи інша частина України так хороше ста
виться до цього мистецтва), Донбас, що перепускає мільйони глядачів через свою мережу, Донбас, що творить нові елементи культури, до цього часу майже абсолютно не висвітлений в кіні. І за це мусить бути со
ромно нашій кінематографії, адже ми не можемо нічого пред’явити на своє виправдання, хіба-що за винятком одного-другого культур-фільма, В на
шому тематичному пляні стоять фільми з життя шахтарів, металистів тощо, але минуло більше як півроку, а доки що жодного сценарія на цю те
му не маємо. Фабрики, виконуючи свій виробничий програм, очевидно забули про отакі фільми, а сценарні майстерні, та й сценаристи взагалі, ніяк не можуть згадати, що існує та
кий Донбас, та могутня сила, що в значній мірі двигає життям. Ніяк не можна виправдати такого явища.
В національному культурному будівництві вирішальне слово належить пролетаріятові, а-дже-ж він повинен вкласти свій соціялістичний зміст у національні форми культури і му
сить цими формами оволодіти. Лише за таких умов національне культурне будівництво буде плекати ті елементи, що створять загально-людську культуру.
До мети дійти не так-то й легко, це цілий процес, що триватиме десяти
річчя, а може й більше. Та на шляху до мети такої пролетаріат мусить опанувати національними формами культури. А от українська кінематографія нічого не зробила для Донба
су, щоб розвивати там соціялістичне культурне будівництво з елементами національної форми, і саме тому не виконала надто важливого завдання в
нашому загальному процесі. Все це покладає зараз дуже відповідальний обов’язок на робітників кінематографії: вони мусять так скерувати тепер свою роботу, щоб виправити цю колосальну хибу і допомогти своїм мистецтвом стати Донбасові в його культурному будівництві відразу на вищий щабель. Навколо цих завдань ми повинні мобілізувати увагу всього культурного суспільства, що мусить допомогти цій великій роботі.
Разом з допомогою радянського культурницького суспільства Укра
їни, ми повинні шукати допомоги і в робітників Донбасу. Вони повинні правити за своєрідного консультанта і повинні, нарешті, виділити ті майбутні кадри робітників, що будува
тимуть українську кінематографію. Нам здається, що трохи винні в цьо
му й робітники Донбасу, особливо ті, що працюють на культурній роботі.
Адже-ж є літературна організація «Забой», що починає вже давати
певні цінности для літератури; невже вона не зможе зі своїх лав виділити найкращих робітників і кинути їх на кіно-фронт? Може і мусить!
Наші кінематографічні ВИШ’і в своєму складі майже не мали робіт
ників з Донбасу. Ми гадаємо, що місцеві організації, Комсомол, профспілки, літературна група «Забой» му
сять взяти участь у доборі учнів до навчальних кіно-закладів і тим самим не лише підвищити відсоток робітни
чого прошарування у ВИШ’ах, а й збільшити пролетарський вплив на культуру та приймати безпосередню участь у будівництві нової культури. Найбільше учнів, що їх набиратимуть до кіно-шкіл, повинен дати Дон
бас і, добираючи учнів, ми мусимо підходити до них не огульно, не за «розкладкою», а відібрати тих, які мають уже відповідні запаси культу
ри, з окрема української, які себе вже виявили в художніх студіях то
що. Словом, треба підбирати таких людей, що цілкоім-би забезпечили підвищення художньої якости продукції.
Ці заходи є заходами, так-би мовити, перспективними, проте їх аніяк не можна вважати за заходи далекого майбутнього. Всі місцеві організації, всі інституції української кінема
тографії мусять заходитись, щоб здійснити їх. Першим кроком, щоб реалізувати таки ці заходи, є Вседонбаська конференція в справах кіна, іцо ухвалила низку пропозицій, які конче треба здійснити. Ухвалені постанови, що мають практичний ха
рактер, потрібно ще деталізувати й погодити з місцевими організаціями та з низовими ланками Донбаського пролетаріяту. Зокрема звертає на себе увагу будівництво нових кіно
театрів, що почати будувати їх треба
цього року. Деякі місцеві організації вже ухвалили постанови про будів
ництво кіно-театрів. Треба реалізацію постанов цих забезпечити грошовими асигнуваннями. Плян будівництва по
винен насамперед охопити райони, де скупчилося найбільше робітників - Дебальцево, Риково, Горлівка, то-що, і його треба, нарешті, розробити не на один рік, а на п ятирічна, пого
дивши та всебічно проробивши всі матеріяли що до цього з місцевими організаціями. Характер будівництва його теж потрібно погодити не лише з загальними вимогами культурного будівництва, але й зважати на специ
фічні вимоги Донбасу, на значення цих вимог.
Окремо стоїть справа про обслугований Донбасу українською кіно-продукцією. Треба до кінця цього госпо
дарчого року конче здійснити наш плян виробництва культур - фільмів про Донбас та закінчити один загальний художній неігровий фільм «Сим
фонія Донбасу», що розповів-би всьому Радянському Союзу про те, як б’ється в борні та роботі серце важкої індустрії нашої країни Рад. Допомогти зафільмувати таку картину мусять і місцеві організації, й по
одинокі робітники. Вони то й будуть кращими консультантами та радника
ми для творіння цього фільму. Треба ще негайно-ж розгорнути роботу, щоб систематично обслуговувати Донбас хронікою, висвітлюючи його життя.
Всі робітники української кінематографії мусять цілком певно й рішуче поставити перед собою завдання до
помогти виконати ці заходи. Донбас мусить побачити себе на екрані, і ввесь світ буде бачити, як лави ро
бітничі баряться й будують своє нове життя, свій новий побут, свою нову роботу - роботу звільнених робітників, роботу для самих себе, для трудящих усього світа.
Силу завдань ставить реконструктивний період перед кінематографією, багато завдань висуває й Донбас! Кінематографія, не захоплюючись прожектьорством, повинна скласти такі пляни і так переводити їх в життя, щоб, разом зі всією системою культурно-освітніх заходів, працюва
ти над тим, щоб з Донбасу, який дає великі матеріальні цінності, зробити Донбас - центр пролетарської культури України. І. Воробйов.
тал. Донбас таїть в собі велику силу не лише матеріяльних цінностей, ба й цінностей культури. Очевидно, звідти широким фронтом почне наступати справжня пролетарська культура, що їй належить ще сказати своє могутнє слово. Вона його, слово отаке, скаже, але це треба гаряче й самовіддано готувати , мобілізувати всі сили та увагу тих районів України, що на сьогодні відограють певне значення в культурному процесі, та тих організа
цій, що безпосередньо організовують і переводять бої на культурному фронті. Кінематографія - це та бо
йова частина загального фронту, що мусить, за загальним «стратегичнимпляном культурного наступу, робити глибокі рейди по всіх напрямках. Так вона виконує своє велике призначення.
Що-ж робить кінематографія своїми «рейдами» для Донбасу, де «рей
ди» повинні бути найенергійнішими та найглибшими? Кінематографія разом з профспілками уже де-що зро
била, організовуючи кіно-мерешу і гуртуючи кіно-глядача. Оце й все. Більшого доки-що не зроблено, і про це треба одверто заявити. Донбас, що так прагне до кіна (навряд, чи інша частина України так хороше ста
виться до цього мистецтва), Донбас, що перепускає мільйони глядачів через свою мережу, Донбас, що творить нові елементи культури, до цього часу майже абсолютно не висвітлений в кіні. І за це мусить бути со
ромно нашій кінематографії, адже ми не можемо нічого пред’явити на своє виправдання, хіба-що за винятком одного-другого культур-фільма, В на
шому тематичному пляні стоять фільми з життя шахтарів, металистів тощо, але минуло більше як півроку, а доки що жодного сценарія на цю те
му не маємо. Фабрики, виконуючи свій виробничий програм, очевидно забули про отакі фільми, а сценарні майстерні, та й сценаристи взагалі, ніяк не можуть згадати, що існує та
кий Донбас, та могутня сила, що в значній мірі двигає життям. Ніяк не можна виправдати такого явища.
В національному культурному будівництві вирішальне слово належить пролетаріятові, а-дже-ж він повинен вкласти свій соціялістичний зміст у національні форми культури і му
сить цими формами оволодіти. Лише за таких умов національне культурне будівництво буде плекати ті елементи, що створять загально-людську культуру.
До мети дійти не так-то й легко, це цілий процес, що триватиме десяти
річчя, а може й більше. Та на шляху до мети такої пролетаріат мусить опанувати національними формами культури. А от українська кінематографія нічого не зробила для Донба
су, щоб розвивати там соціялістичне культурне будівництво з елементами національної форми, і саме тому не виконала надто важливого завдання в
нашому загальному процесі. Все це покладає зараз дуже відповідальний обов’язок на робітників кінематографії: вони мусять так скерувати тепер свою роботу, щоб виправити цю колосальну хибу і допомогти своїм мистецтвом стати Донбасові в його культурному будівництві відразу на вищий щабель. Навколо цих завдань ми повинні мобілізувати увагу всього культурного суспільства, що мусить допомогти цій великій роботі.
Разом з допомогою радянського культурницького суспільства Укра
їни, ми повинні шукати допомоги і в робітників Донбасу. Вони повинні правити за своєрідного консультанта і повинні, нарешті, виділити ті майбутні кадри робітників, що будува
тимуть українську кінематографію. Нам здається, що трохи винні в цьо
му й робітники Донбасу, особливо ті, що працюють на культурній роботі.
Адже-ж є літературна організація «Забой», що починає вже давати
певні цінности для літератури; невже вона не зможе зі своїх лав виділити найкращих робітників і кинути їх на кіно-фронт? Може і мусить!
Наші кінематографічні ВИШ’і в своєму складі майже не мали робіт
ників з Донбасу. Ми гадаємо, що місцеві організації, Комсомол, профспілки, літературна група «Забой» му
сять взяти участь у доборі учнів до навчальних кіно-закладів і тим самим не лише підвищити відсоток робітни
чого прошарування у ВИШ’ах, а й збільшити пролетарський вплив на культуру та приймати безпосередню участь у будівництві нової культури. Найбільше учнів, що їх набиратимуть до кіно-шкіл, повинен дати Дон
бас і, добираючи учнів, ми мусимо підходити до них не огульно, не за «розкладкою», а відібрати тих, які мають уже відповідні запаси культу
ри, з окрема української, які себе вже виявили в художніх студіях то
що. Словом, треба підбирати таких людей, що цілкоім-би забезпечили підвищення художньої якости продукції.
Ці заходи є заходами, так-би мовити, перспективними, проте їх аніяк не можна вважати за заходи далекого майбутнього. Всі місцеві організації, всі інституції української кінема
тографії мусять заходитись, щоб здійснити їх. Першим кроком, щоб реалізувати таки ці заходи, є Вседонбаська конференція в справах кіна, іцо ухвалила низку пропозицій, які конче треба здійснити. Ухвалені постанови, що мають практичний ха
рактер, потрібно ще деталізувати й погодити з місцевими організаціями та з низовими ланками Донбаського пролетаріяту. Зокрема звертає на себе увагу будівництво нових кіно
театрів, що почати будувати їх треба
цього року. Деякі місцеві організації вже ухвалили постанови про будів
ництво кіно-театрів. Треба реалізацію постанов цих забезпечити грошовими асигнуваннями. Плян будівництва по
винен насамперед охопити райони, де скупчилося найбільше робітників - Дебальцево, Риково, Горлівка, то-що, і його треба, нарешті, розробити не на один рік, а на п ятирічна, пого
дивши та всебічно проробивши всі матеріяли що до цього з місцевими організаціями. Характер будівництва його теж потрібно погодити не лише з загальними вимогами культурного будівництва, але й зважати на специ
фічні вимоги Донбасу, на значення цих вимог.
Окремо стоїть справа про обслугований Донбасу українською кіно-продукцією. Треба до кінця цього госпо
дарчого року конче здійснити наш плян виробництва культур - фільмів про Донбас та закінчити один загальний художній неігровий фільм «Сим
фонія Донбасу», що розповів-би всьому Радянському Союзу про те, як б’ється в борні та роботі серце важкої індустрії нашої країни Рад. Допомогти зафільмувати таку картину мусять і місцеві організації, й по
одинокі робітники. Вони то й будуть кращими консультантами та радника
ми для творіння цього фільму. Треба ще негайно-ж розгорнути роботу, щоб систематично обслуговувати Донбас хронікою, висвітлюючи його життя.
Всі робітники української кінематографії мусять цілком певно й рішуче поставити перед собою завдання до
помогти виконати ці заходи. Донбас мусить побачити себе на екрані, і ввесь світ буде бачити, як лави ро
бітничі баряться й будують своє нове життя, свій новий побут, свою нову роботу - роботу звільнених робітників, роботу для самих себе, для трудящих усього світа.
Силу завдань ставить реконструктивний період перед кінематографією, багато завдань висуває й Донбас! Кінематографія, не захоплюючись прожектьорством, повинна скласти такі пляни і так переводити їх в життя, щоб, разом зі всією системою культурно-освітніх заходів, працюва
ти над тим, щоб з Донбасу, який дає великі матеріальні цінності, зробити Донбас - центр пролетарської культури України. І. Воробйов.