ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ 4-й рікЧервень, 1929 року

№ 12 (59)

ВЧІМОСЯ ГОВОРИТИ

Справа з тонфільмом з кожним днем набирає все більшого й більшого значення. З закордонної преси щодня одержуємо відомості про максимальне розгортання роботи по лінії вироб
ництва тонових фільмів. Американська кінематографія цього року більше ніж на 50% переходить на виробництво тонових та розмовних фільмів. Ми маємо відомості, що, наприклад, англійська кінематографія свою роботу, головне, будує на засадах тонфільму, а всі без винятку кінематографічні організації світу готуються зустріти наступний сезон виключно, як сезон тонового кіна.
Тонфільм - це нова сторінка, яка відкриває цілу добу в розвиткові кінематографічної індустрії й кінематографічного ми
стецтва. Тонфільм несе зовсім нові елементи, що значно розгорнуть і поширять значення і вплив кінематографії. Коли до цього часу основним елементом кінематографічного мистецтва були образ і рух, побудовані на відповід
ному сюжетовому або несюжетовому матеріялі, коли до цього часу кіно впливало на глядача, головне, своєю ди
намікою, образами зорового порядку, то тепер з появою
тонфільму до цих основних елементів кінематографічного процесу додається ще й елемент слова, елемент звуку. Кіно оживає й набирає нових форм, що виносять його за рямці лише кінематографічного мистецтва.
Нам здається, що за нашої культурної відсталости, тоновий фільм має відограти у нас виключну ролю, як збудник культурного процесу серед широких мас. Тонове кіно, кіно роз
мовне, - це могутній помічник радянської влади в справі переведення й здійснення заходів щодо піднесення куль
турного рівня та озброєння культурою широких мас. На щастя, організація тонового фільму, тоб-то механізм, який дає звук, настільки простий, що дасть можливість демонструвати тонфільм навіть у найглухіших закутках нашого Ра
дянського Союзу, і не вимагатиме корінних змін в нашій мережі. Це дає колосальну можливість Радянському Союзові використати тонфільм в усіх галузях культурної роботи.
Зараз наші кінематографічні організації приступили до широкого виготовлення культурфільмів, а це - ознака, що харак
теризує перехід кінематографічних організацій на рейки справжньої культурної роботи. Коли-ж до цих культурфщьмів додати ще й слово - слово, що пояснювало-б селянам, як підвищити врожайність, а робітникам, - як удосконалити технічні здобутки тієї чи тієї галузі промисловости, до того ж слово, що з наукового боку цілком обгрун
товане й перевірене, а не є лише випадковою „розмовою взагалі , - це дасть змогу в далеко коротший час, ніж за теперішніх умов, озброїти широкі трудящі маси технікою й загальною культурою.
Тоновий фільм з одного боку, в розумінні демонстрування,
є річ нескладна, а з другого боку, в розумінні виробництва - це справа складна. Наше виробництво не пристосоване, в широкому розумінні цього слова, до вироблювання тонового філь
му. Насамперед, ми натрапляємо на брак людей, що хоч би елементарно були обізнані практично з роботою фабрик тонового кіна. Коли з технічного боку ми маємо цілковиту змогу перевести цілу низку заходів для організації і в нас виробництва тонфільму (влаштування спеціяльних павільйонів, застосовування відповідної освітлювальної та знимальної апаратури то
що), то гірше стоїть справа з людьми, що повинні будуть творити тонфільм Тому зараз-же потрібно звернути громадську увагу на справу підготовки цих людей, щоб усунути цю важливу перешкоду й ті труднощі, що стоять пе
ред нами по лінії подготовки таких робітників. Треба одверто визнати, що без того, щоб робітники кінематографії практично обізнались с процесом творення тонфіль
му навряд чи можна буде широко розгорнути у нас це виробництво, а для цього треба, як в інших галузях промисловості!, ставити питання про відрядження відповідних людей на відповідний час закордон.
Чого найбільше треба боятися - це кустарництва. Українська кінематографія зазнала багато шкоди від кустарницького підходу до роботи й кустарницького розв язання завдань виробництва: через це було втрачено не один рік часу і це коштувало не одну сотню тисяч карбованців. Цієї основної помилки ні в якому разі не можна до
пуститися в справі тонового кіна. Ми вважаємо, що тут громадська думка повинна всебічно допомогти українській кінематографії.
Разом з тим конче треба поставити питання про реорганізацію нашого кіно-виробництва й наближення його до тонового й розмовного кіна. Поруч з цим треба буде подбати й про підготовку сценарного матеріялу - не такого, розуміється, який готувався для звичайних фільмів досі, - а матеріялу, що був би щільно зв’язаний з музикою тощо. Ми вважаємо, що гаяти час і цим самим гальмувати процес розвитку нашого культурного будівництва, особливо тепер, ко
ли техніка кінематографії розвивається шаленим темпом, - було б великим злочином. Тому, ще до розв’язання справи про безпосереднє обізнання з виробництвом тонового кіна за
кордоном, робітники кінематографії повинні зараз вже роз
почати підготовку до роботи в галузі тонового кіна. Для цього треба зараз же організувати на нашому виробництві спеціяльне бюро, до якого увійшли-б найкращі робітники й розпочати вивчення тонового кіна.
Ми вважаємо, що в цій справі всі активні паростки нашого культурного будівництва повинні всебічно підтримати кінематографію.
„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво
(ЛЕНӀН).