ПІДСУМКИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СЦЕНАРНОЇ

НАРАДИ

Сценарна нарада, що на Україні збирається вже вдруге, дає нові, свіжі сили й нову зарядку для кінематографічного виробництва.
Якщо в минулому році перша сценарна нарада стала за початок щільних взаємин поміж кінематографією та літературою, в наслідок чого кінематографія зазнала солідної підтримки від літературних сил, насамперед в розумінні створення навколо кінематографії певної громадської думки, то ця сценарна нарада пішла далі по рейках практичного здійснення тих завдань, що їх покладено на кіно.
Ми знаємо, що й на сучасному ступені розвитку кіна є представники інших містецтв, почасти літератури, що іноді не дооцінюють всієї ваги й значення кінематографії, що див
ляться на кіно-мистецтво, як на другорядне, тощо. Але це лише одиниці, що на них маси, що їх обслуговує кінематографія і сама кінематографія не звертають уваги.
Але є друге явище, що має значну підтримку серед літературних кіл. Це, мовляв, те, що літературні сили й саму лі
тературу не можна використовувати в кіні, оскільки вони нічого спільного між собою не мають. За такого наставлен
ня й робилися відповідні практичні висновки, які полягали в тому, що, мовляв, літературі нема чого працювати в кінематографії, що кінематографічні сили взагалі, і сценарні зокрема, повинні черпатись з інших джерел, література повинна стати осторонь і не більше.
Від такого ставлення кінематографія, як колосальний культурний чинник, і особливо у нас на Україні - як чинник розвитку національно-культурного будівництва, зазнала немало шкоди. Відтінки таких отдумок просякають подекуди і в наше сьогодні.
Подекуди й на сьогодні ми спостерігаємо на практиці таке ставлення до кіна. Сценарна нарада, що головним чином була представлена представниками української пролетарської літе
ратури, сказала в цьому своє авторитетне слово. Потрібно за всяку ціну як мога скорше й більш розгорнутим фронтом втягувати до кіно-виробництва все більше й більше сил з літературних організацій.
Правда, і на цій сценарній нараді були думки, що доводили, нібито не можна базуватись головним чином на літературних силах. І характерно, що це виходило не від представників літератури, а від тої категорії осіб, що найменше себе виявили в тій або тій галузі кінематографічного процесу, і що намагалися провести думку про втягнення людей взагалі без будь якої організованости та організації.
Ці тверження зазнали рішучої відсічи від сценарної наради. сценарна нарада в цій справі використала цілковито рішення ЦК ВКП про кадри, де говориться про при
тягнення до постійної праці по виготовленню лібрет та сценаріїв пролетарських та селянських письменників і встановлення постійного звязку між цими організаціями письменників та кіно-організаціями.
Треба лише заходитись навколо здійснення ухвал сценарної наради в цій справі. Нам здається, що здійснення цієї надто важливої справи, справи організації сценарної і справи органі
зації людей навколо сценарної проблеми, повинно виходити з обопільної ініціятиви: з одного боку, кіно-організації,
фабрики повинні виявити максимум ініціятиви та зусиль до практичного здійснення цих завдань, а з другого боку - і літературні організації всебічно повинні піти на
зустріч кіну шляхом виділення постійних робітників для роботи в кінематографії, а також шляхом праці над сценарним матеріялом.
Швидкий темп розвитку української кінематографії вимагає значної кількості й якості сценаріїв, до того ж сценаріїв таких, що відбивали-б тематичне завдання часу, але крім цих кадрів, нам потрібні й кадри, що перетворювали-б ці сценарії в картини.
Справа кадрів української кінематографії є справою актуальною, на яку звернула виключну увагу сценарна нарада. Насамперед, кінематографія вже вийшла з того стану, коли вона була перехідним подвір’ям. Кінематографія не може на
далі розгортатись як певна галузь мистецтва без того, аби не мати своїх закінчених фахівців. Показники цих закінчених фахівців ми маємо на сьогодні, але їх кількість надто обмежена. Тому, зрозуміла річ, треба надалі дбати за поповнення кінематографії фахівцями, до того ж такими фахівцями,
що в недалекій перспективі, були-б в повному розумінні закінченими фахівцями в галузі кіно-мистецтва.
От до цього треба прямувати в повсякденній практичній роботі шляхом організації кадрів. Насамперед, та система освіти, що існувала в кінематографії, не могла себе виправдати, оскільки ця система не базувалася на своєрідних законах кіно
мистецтва. Вона базувалася на інших галузях мистецтва, а кіно було, так би мовити, побічним явищем.
Тепер зрозуміло, чому ми маємо низку прогалин в цій важливій справі. Тому систему освіти по підготовці кадрів треба побудувати в інший спосіб, в спосіб підлеглости всіх елементів, з якими має зносини кіно, в основному кінематографії.
Нарада в цій справі визначила свої цілковито чіткі позиції, але для того, щоб підготовити фахівців для кінематографії шляхом реорганізанізації освітньої системи, потрібен досить дов
гий час. Кіно-виробництво, його темп, зростання споживача вимагають вже й зараз рішучих заходів що до поповнення кадрів. Тому, не чекаючи кадрів, що їх нам дасть освітня си
стема, - потрібно вже зараз з художних інститутів, з художних ВИШ’ів тощо розпочати комплектування художніх робітників для кінематографії, вибираючи з них найбільш здібних, щоб в як-мога коротший час, з найменшою затратою енергії тощо, мати відповідні кадри. В цьому пи
танні художні інститути та різні організації, що працюють в галузі мистецтва, повинні всебічно допомогти кіно-виробництву.
Говорячи про кадри, про сценарний матеріал, неможна обминути питання про ті завдання, що стоять перед українською кінематографією, питання про те, над чим повинно працювати кіно-виробництво, чим ми повинні годувати нашого багатомільйонового глядача.
Мало сказати, що картини повинні бути хороші, в художньому відношенні дотепно зроблені та ідеологічно витри
мані. Треба, очевидячки, піти далі й поставити питання не в площині загальното підходу до теми, а в спосіб встановлен
ня таких організуючих чинників на виробництві, що спрямували-б сили режисера та сили сценариста в певне річи
ще політичних, господарчих і культурних завдань, що стоять перед країною.
Практичним фактором, що відограє організуючу ролю й дає певне спрямовання силам художніх робітників, є, безперечно, тематичний плян. Найбільш гостро ставилося питання з приводу тематичного пляну.
Лише попередній орієнтовний плян, над яким треба працювати і не лише одній кіно-організації, а й літературним, полі
тичним, профспілковим, громадським та іншим організаціям, - викликав багато різних думок, іноді різких думок.
Але було основне принципове розходження, яке по суті зводилося до того, чи потрібний, чи непотрібний тематичний плян. Певна частина товаришів в певних межах боронила ту позицію, що широкий тематичний плян, більш-менш детально розроблений, непотрібний. Він звужує ініціятиву, творчість авторів і тому такий плян непотрібний. Потрібні лише загаль
ні установки та пропорції, які говорили-б, мовляв, що таких-то картин на виробництві треба стільки-то, таких - стільки-то, а сценаристи-літератори повинні вже працювати над здійсненням цих пропорцій.
Таке тверження, безперечно, по суті підмінює тематичний плян пропорціями, які ніякої організуючої ролі на ви
робництві абсолютно мати не можуть і по суті агітує за анархічні, неорганізовані чинники на виробництві.
На такий шлях, зрозуміла річ, не може стати кінематографія й на такий шлях в абсолютній своїй більшості не стала сце
нарна нарада. Плян безперечно потрібний і ті основні засади тематичного пляну, що розглядалися на сценарній нараді, ви
знані за вірні. Треба лише до цього додати, щоб в складанні тематичного пляну прийняли участь як-мога більше орга
нізацій та людей, щоб таким чином організованим шляхом правильно охопити соціяльне замовлення, над здійсненням якого повинна працювати українська кінематографія.
Сценарна Нарада, що ухвалила низку постанов, мусить принести велику користь для українського кіна. Користи можна очікувати в тому разі, коли над здійсненням цих постанов будуть працювати не лише учасники наради, а й гро
мадські та інші організації, що зацікавлені в справі розвитку культурного будівництва України.
Воробйов