й закінчив свою тираду печальними словами про те, що життя незабаром само проявить негативи його фільму.
Читачу, тебе певно дивує нерозважна Костева поведінка, але кілька титрів пояснять тобі все.
На початку своєї кіно-кар’єри Стриж мав на меті тільки трохи підстригти кількох ліпших ове
чок і баранчиків і з повним щитом золотого руна
скромно ушитись назад до свого рідного Подолу. Та вийшло зовсім не те, що думалось. Захопившись стрижкою, він по
становив планово зраціоналізувати справу. Йому заманулося попишатись перед Пучкісами-обстригти ціле місто і зникнути, мрійно схиливши у діафрагмі свій кирпатий профіль.
Обставини для цього складалися як найспріятливіше. С першого ж дня місцеві кіно-патріоти по
чали його м їло не на руках носити. Кожен навви
передки пропонував йому свою гостиність і послуги, лякаючи тараканами й блощицями місцевого готеля.
Але Кость, практично зміркувавши становище, відхилив усі пропозиції й оселився в домі Ліліян, взявши на увагу те, що батько її був власником єдиної приватної крамниці у місті та зберіг ще, як про те конфіденційно повідомив його один з кіно-ентузіястів, рештки „довоєнного благополучия . Бідний ентузіяст, він думав, що його інформація викличе у кінорежисера до старого Понамаренка як до буржуя відразу, але наслідки були ціл
ком протилежні. Режисер почав накладати з „буржуазією ... Він клином врізався в жит
тя міста і всюди закидав свої вудки, чекаючи на якусь невідому рибу.
Деж таки: надумався він поставити картину про грабування місцевої філії банку і зараз же послав до Елі на ім’я його тьоті до
кладу телеграму, прохаючи його негайно прибути на підмогу.
Безперечно, це був необачний вчинок, який людина може зробити тільки в самозасліплені. І сумні наслідки цього вчинку не примусили на себе довго чекати.
Еля не приїхав. Дні минали, а від нього не було навіть поганенької доплатної ли
стівки... Кость стривожився Він відчув, що над ним знову підноситься тяжка рука мадам Пучкіс. Даремно він понадіявся, що час погасив у її серці образу. Даремно він теле
грамою похвалився прос вої успіхи перед її племінничком. Мовчанка доводила, що проти нього знову готувалось щось лихе.
Перша ластівка тьотіної помсти не примусила на себе довго чекати. Вона прибула третього дня і зараз же почала збирати всі соломинки навколо Стрижа. Це був той самий тип, що на передодні Костевого від’їзду ніячив з ним та з Елею у пивній. Та тільки тепер він уже був не в рудому капелюху, а в зеленім кепі і вдавав, що ніби не пізнає Костя...
І вдень і вночі він кружляв „кіно-режисеровими стежками, слідкуючи за кожним його кроком, але одверто на перешкоді йому ще не ставав.
Остання дія.
Ще небіжчик Прутков сказав, що нікому не дано осягнули неосяжне. Неможна заразом служити й богові й мамоні. Не
можна шахраєві, що простує з чесним і одвертим обличчям поміж люди, піднімати ковніра, як те робиться на екрані, бо будьте певні - він засиплеться, мов дурник. Завжди Кость поважав своє ремесло й був сумлінним шахраєм. Завжди він за
суджував тих, що вгорталися в Чайльд-Гарольдівський плащ романтика... Та тепер, потрапивши в їм же самим розставлену пастку, в оманливий фокус кіна, заплутався він у золотій від хни Ліліяніній косі і зробив цей необачний вчинок з плащем.
Що й казати, добре взявся був Кость до свого діла. Так добре аж занадто. Замакітрилась у нього голова і його, як і багатьох сучасних творців фільму погубила гіпертрофія образів.
Незриме павутиння з кожною хвилиною все міцніш і міцніш спліталося навколо Костя й він побачив, що один вихід для нього - тікати. Та не так то легко було тепер вискочити з сли
зького целюльоіду кіно-плівки. Ноги ковзались і можно було що хвилини впасти... А тут іще в газеті з’явилась оповістка, ,що до міста приїздить ще якийсь режисер знимати ті-ж таки „Загублені Зорі .
Коли запала ніч і всі зірки на небі сховались за хмарами - Кость почав тікати. Навшпиньках він пройшов до їдальні й, діставши зпід подвійного днища буфета все „благополучие Понамаренкове, виплигнув вікном у сад і почав „підривати на вокзал.
Аж горіла земля під ногами Костевим и, коли він біг до вок залу. Знав він, що тип мусить бути десь недалеко і з пере
страху кожен крок здавався йому за верству... Одне лиш трохи його заспокоювало, що залізничнії квиток був уже в кишені;
можна буде зразу ж, не стаючи перед касою, прошмигнути у вагон...
Сьогоднішній день був для Костя найтривожніший за всі інші. Сьогодні він ні одного разу не здибав зеленого кепі. І на
віть тоді, коли він пішов на міську станцію брати квитка, - таємничий кепі не з’явився.
Це звільнення шляху для втечі дуже скидалось на провокацію. Але зараз розмірковувати було запізно, треба було діяти...
Ось гукнув, підбігаючи до станції, поїзд. Кость зігнувсь й похапцем проскочив через порожній вокзальний буфет на пе
рон. На пероні теж майже нікого не було, тільки двоє людей у темних окулярах встановлювали біля дверей якесь чудне приладдя. Не дивлячись на них, Кость кинувся далі на зустріч
поїздові... Та не встиг він пробігти й по
ловини відстані, як навздогін йому з того дивного приладдя порснув широкий промінь сліпучого світла й почувся якийсь гур
кіт, а десь збоку пролунав короткий наказ стій . Кость зиркнув і похолов: за три кроки від нього стояв тип у зеленім кепі, і, лагідно иосміхаючися, грався новісеньки, шпалером.
- Віддай кінці, хлопчику, й привітай своїх старих знайомих, - промовив він не кваплячись. Кость остовпів і безглуздо вирячив очі:
з-за блискучого приладдя, знимаючи окуляри, підходив до нього обідраний ним тиждень тому піжон - справжній режисер Арнольдов.
Потиснувши Костеві руку, він подякував йому за гарну гру й знявши з нього своє
шкіряне пальто - пообіцяв надіслати знимок до Бупру.
Потім, глузуючи, він почав розпитувати у Костя, як йому знималось й єхидно додав:
- А знаєте, у вас не поганий смак що до добору артистів, особливо - артисток... Але агент ДПУ, людина в таких випадках не досить ввічлива, раптом перервав їхню розмову й запропонував Костеві топати „на відпочинок і Кость, знайшовши мужности в собі, чемно зробив ручкою й просив не забувати його.
... Режисер Арнольдов подався в один бік, Кость байдуже в другий.
Перед очима у нього ходили зелені круги, а скроні пройнято було теплом. Минаючи будинки, він набли
жався до Бупру й знав, що там його зустрінуть привітно й дадуть безкоштовно принаймні на кільки років помешкання й харч.
Так почався й скінчився перший фільм Костя Стрижа.
Товста жінка, Елі Пучкіса тьотя ще й досі не може згадувати про нього без сміху.
Б. Мар.
... замри, кажу тобіі..
... Грався новісіньким шпалером...
...так скінчився фільм Гостя...
Читачу, тебе певно дивує нерозважна Костева поведінка, але кілька титрів пояснять тобі все.
На початку своєї кіно-кар’єри Стриж мав на меті тільки трохи підстригти кількох ліпших ове
чок і баранчиків і з повним щитом золотого руна
скромно ушитись назад до свого рідного Подолу. Та вийшло зовсім не те, що думалось. Захопившись стрижкою, він по
становив планово зраціоналізувати справу. Йому заманулося попишатись перед Пучкісами-обстригти ціле місто і зникнути, мрійно схиливши у діафрагмі свій кирпатий профіль.
Обставини для цього складалися як найспріятливіше. С першого ж дня місцеві кіно-патріоти по
чали його м їло не на руках носити. Кожен навви
передки пропонував йому свою гостиність і послуги, лякаючи тараканами й блощицями місцевого готеля.
Але Кость, практично зміркувавши становище, відхилив усі пропозиції й оселився в домі Ліліян, взявши на увагу те, що батько її був власником єдиної приватної крамниці у місті та зберіг ще, як про те конфіденційно повідомив його один з кіно-ентузіястів, рештки „довоєнного благополучия . Бідний ентузіяст, він думав, що його інформація викличе у кінорежисера до старого Понамаренка як до буржуя відразу, але наслідки були ціл
ком протилежні. Режисер почав накладати з „буржуазією ... Він клином врізався в жит
тя міста і всюди закидав свої вудки, чекаючи на якусь невідому рибу.
Деж таки: надумався він поставити картину про грабування місцевої філії банку і зараз же послав до Елі на ім’я його тьоті до
кладу телеграму, прохаючи його негайно прибути на підмогу.
Безперечно, це був необачний вчинок, який людина може зробити тільки в самозасліплені. І сумні наслідки цього вчинку не примусили на себе довго чекати.
Еля не приїхав. Дні минали, а від нього не було навіть поганенької доплатної ли
стівки... Кость стривожився Він відчув, що над ним знову підноситься тяжка рука мадам Пучкіс. Даремно він понадіявся, що час погасив у її серці образу. Даремно він теле
грамою похвалився прос вої успіхи перед її племінничком. Мовчанка доводила, що проти нього знову готувалось щось лихе.
Перша ластівка тьотіної помсти не примусила на себе довго чекати. Вона прибула третього дня і зараз же почала збирати всі соломинки навколо Стрижа. Це був той самий тип, що на передодні Костевого від’їзду ніячив з ним та з Елею у пивній. Та тільки тепер він уже був не в рудому капелюху, а в зеленім кепі і вдавав, що ніби не пізнає Костя...
І вдень і вночі він кружляв „кіно-режисеровими стежками, слідкуючи за кожним його кроком, але одверто на перешкоді йому ще не ставав.
Остання дія.
Ще небіжчик Прутков сказав, що нікому не дано осягнули неосяжне. Неможна заразом служити й богові й мамоні. Не
можна шахраєві, що простує з чесним і одвертим обличчям поміж люди, піднімати ковніра, як те робиться на екрані, бо будьте певні - він засиплеться, мов дурник. Завжди Кость поважав своє ремесло й був сумлінним шахраєм. Завжди він за
суджував тих, що вгорталися в Чайльд-Гарольдівський плащ романтика... Та тепер, потрапивши в їм же самим розставлену пастку, в оманливий фокус кіна, заплутався він у золотій від хни Ліліяніній косі і зробив цей необачний вчинок з плащем.
Що й казати, добре взявся був Кость до свого діла. Так добре аж занадто. Замакітрилась у нього голова і його, як і багатьох сучасних творців фільму погубила гіпертрофія образів.
Незриме павутиння з кожною хвилиною все міцніш і міцніш спліталося навколо Костя й він побачив, що один вихід для нього - тікати. Та не так то легко було тепер вискочити з сли
зького целюльоіду кіно-плівки. Ноги ковзались і можно було що хвилини впасти... А тут іще в газеті з’явилась оповістка, ,що до міста приїздить ще якийсь режисер знимати ті-ж таки „Загублені Зорі .
Коли запала ніч і всі зірки на небі сховались за хмарами - Кость почав тікати. Навшпиньках він пройшов до їдальні й, діставши зпід подвійного днища буфета все „благополучие Понамаренкове, виплигнув вікном у сад і почав „підривати на вокзал.
Аж горіла земля під ногами Костевим и, коли він біг до вок залу. Знав він, що тип мусить бути десь недалеко і з пере
страху кожен крок здавався йому за верству... Одне лиш трохи його заспокоювало, що залізничнії квиток був уже в кишені;
можна буде зразу ж, не стаючи перед касою, прошмигнути у вагон...
Сьогоднішній день був для Костя найтривожніший за всі інші. Сьогодні він ні одного разу не здибав зеленого кепі. І на
віть тоді, коли він пішов на міську станцію брати квитка, - таємничий кепі не з’явився.
Це звільнення шляху для втечі дуже скидалось на провокацію. Але зараз розмірковувати було запізно, треба було діяти...
Ось гукнув, підбігаючи до станції, поїзд. Кость зігнувсь й похапцем проскочив через порожній вокзальний буфет на пе
рон. На пероні теж майже нікого не було, тільки двоє людей у темних окулярах встановлювали біля дверей якесь чудне приладдя. Не дивлячись на них, Кость кинувся далі на зустріч
поїздові... Та не встиг він пробігти й по
ловини відстані, як навздогін йому з того дивного приладдя порснув широкий промінь сліпучого світла й почувся якийсь гур
кіт, а десь збоку пролунав короткий наказ стій . Кость зиркнув і похолов: за три кроки від нього стояв тип у зеленім кепі, і, лагідно иосміхаючися, грався новісеньки, шпалером.
- Віддай кінці, хлопчику, й привітай своїх старих знайомих, - промовив він не кваплячись. Кость остовпів і безглуздо вирячив очі:
з-за блискучого приладдя, знимаючи окуляри, підходив до нього обідраний ним тиждень тому піжон - справжній режисер Арнольдов.
Потиснувши Костеві руку, він подякував йому за гарну гру й знявши з нього своє
шкіряне пальто - пообіцяв надіслати знимок до Бупру.
Потім, глузуючи, він почав розпитувати у Костя, як йому знималось й єхидно додав:
- А знаєте, у вас не поганий смак що до добору артистів, особливо - артисток... Але агент ДПУ, людина в таких випадках не досить ввічлива, раптом перервав їхню розмову й запропонував Костеві топати „на відпочинок і Кость, знайшовши мужности в собі, чемно зробив ручкою й просив не забувати його.
... Режисер Арнольдов подався в один бік, Кость байдуже в другий.
Перед очима у нього ходили зелені круги, а скроні пройнято було теплом. Минаючи будинки, він набли
жався до Бупру й знав, що там його зустрінуть привітно й дадуть безкоштовно принаймні на кільки років помешкання й харч.
Так почався й скінчився перший фільм Костя Стрижа.
Товста жінка, Елі Пучкіса тьотя ще й досі не може згадувати про нього без сміху.
Б. Мар.
... замри, кажу тобіі..
... Грався новісіньким шпалером...
...так скінчився фільм Гостя...