„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
(ЛЕНІН).
Ще з початку існування радянської кінематографії на Україні заснувався великий інститут адміністраторів. ВУФКУ їх має у себе біля 100 чол. Це - адміністратори кіно-театрів, що працюють на прокаті картин та адміністратори кіно-виробництва,
що працюють при кожній групі. Адміністратори кіно-театрів - це ті люди, що повинні давати кожен рік кілька мільонів карб, від прокату, а адміністратори на кіно-виробництві - це ті адміністратори, що кілька мільйонів карб, повинні раціонально витратити на виробництво.
Як бачимо, адміністратори - це ті стовпи, що на них будується українська кінематографія. Від інституту адміністраторів зале
жить у прокаті - чи більше надійде мільйонів до каси ВУФКУ, чи менше, чи більше мільйонів глядачів одвідають кіно й тим самим сприятимуть підвищенню куль
турного рівня широких трудящих мас, чи менше. Від них залежить уміло показати глядачеві картину, дати або художню рекламу, або халтуру.
Від адміністраторів кіно-виробництва залежить - або заощадити частину витрачуваних на виробництві мільйонів, або збільшити ці витрати. Від них таки залежить - або сприяти ху
дожньо-творчій роботі режисера й цим підвищити добротність картини, або через невміле керівництво та гальмування зни
зити якість її, а від обох категорій адміністраторів разом залежить, - чи матиме авторитет ВУФКУ, як культурноосвітня організація, чи спроможуться адміністратори зв’яза
тися з громадськістю та створити для ВУФКУ цей авторитет.
Чи думав хто коли про цей інститут адміністраторів? Чи піклувався хто за них, чи робив практично хто небудь і що небудь, щоб покращити цей інститут?
На це можна відповісти, що за останні два роки на різні наради, конференції, засідання в справах покращання адміністративного персоналу, витратили не менше, як два місяці часу і списали біля 2-х пудів паперу на найцікавіші постанови. А всі ці постанови були про одне: кінематографія
потребує культурних і високо - розвинених, озброєних знанням, великими господарськими та організаційними здібностями адміністраторів, і все це комусь пропонува
лося зробити. Навіть остання постанова після всебічного обслідування ВУФКУ комісією НКО й PCI до вищенаведеного додала, що треба крім цього ще й переглянути та профільтрувати наявний склад адміністраторів.
Всі ці постанови лагідненько, в новеньких теках лежать собі спокійно по секретаріятах, відділах Правління та фабрик. Жодної з них поки що не запроваджується й не запроваджувалося в життя.
Як же набирались і набираються зараз адміністратори? Осіб, висунутих організаціями громадськими, профспілчанськими та партійними, дирекція- та завідувачі відділів приймали лише тому, що їх висунуто. Громадські організації висували адміністраторів лише тому, що та чи та особа - член цієї органі
зації й подала заяву, що бажає працювати в цій галузі, а здібностів його ніхто не перевіряв. Профспілчанські та партійні організації надсилали на вимогу фабрик та зав. відділів тих безробітних що стояли на черзі або навіть тих, що їх приймали просто за особистими рекомендаціями. Ніхто, рішуче ніхто не піклувався про здібність адміністратора, який повинен був стати стовпом кінематографії.
До чого все це призвело? Призвело до того, що українська кінематографія з 110 адміністраторів має справжніх адмі-.
ністраторів, що відповідають вимогам сучасної кінематографії: на виробництві 2 головних адміністратори та один груповий, і по відділах 3 - 4 адміністратори. Решта - це ті люди, що може на початку розвитку української кінемато
графії до певної міри й відповідали свому призначенню, але через швидкий її поступ вони від неї відстали на кілька років, не йдуть поруч велетенського творчого поступу, зростання й обширу кінематографії, а навпаки - правлять за важкі гирі, причеплені до ніг кінематографії.
Візьмемо адміністраторів груп. Коли адміністратор групи, особливо в експедиції, відповідає завданням і вимогам, що до нього ставляться, він провадить свою роботу так, що група на чолі з режисером об’єднана єдиним духом, єдиним бажанням. Він заздалегідь усе передбачає. У нього на зйомці різно
манітні дрібні, потрібні для зйомки, речі завжди на місці. Режисер ніколи не зазнає ніяких організаційних турбот. Він приходить на зйомку вже на все готове. Режисер з рештою групи дбає тільки про те, як підвищити художню вартість фільму. Як приклад, можна взяти групу режисера Солов’йова. Тут режисер із усіма його думками зосереджується над художньо-творчим процесом. А погляньмо на групу режисера Стрижака. В цій групі на 75% режисер і вся група бігають організовувати зйомку: шукають помеш
кання для акторів, шукають реквізит, шукають усі разом циганський табір для зйомок, шукають приказника коопе
ративу, тощо, тощо. Завжди у них сварка, гамір і, коли всі разом організують зйомку, то завжди на зйомці чогось не ви
стачає. Працездатність цієї групи через це не більша від 50%. Нічого й казати, що групі в особі режисера, ніколи зосе
редити думку над художньо - творчим процесом. Йому треба думати більше за те, як організувати саму зйомку. Це, безперечно, зле відбивається на якості фільму.
А коли такий режисер надумає додати якийсь цікавий невеличкий епізод, чи кілька кадрів, що на них треба витратити 10 - 20 карб, зайвих грошей, що збільшать якість картини, - починається суперечка між режисером і адміністра
тором. Летять телеграми на фабрику, група нервується. стоїть і, в решті, таке «заощадження» коштує великої копійки і впливає на якість.
Отже, як би хтось проаналізував та вивчив, скільки коштують ВУФКУ усі адміністратори груп та театрів, що не відповідають своєму призначенню (а їх переважна біль
шість), він спостеріг би, що це країні коштує мільйонів, і зменшує значимість культурно-освітньої роботи кіна.
Треба покінчити з цим безглуздям. Треба перестати скликати наради та конференції з приводу цього. Треба негайно виділити одну комісію, яка-б відповідала своєму призна
ченню, з людей, що мають фах і досвід у цьому для перекваліфікації всіх адміністраторів (комісії, шо працю
вали при окрвідділах спілки Робмису, ничого не дали). Комісії ці повинні усунути все те, що не відповідає своєму призначенню. Профспілчанські, партійні та громадські організації по
винні, може на шкоду якимось іншим роботам, добрати кадр адміністраторів, що відповідають вимогам кінематографії. Так само треба негайно заснувати при кіно-технікумі адмі
ністративний відділ, або курси не менше, як річні, для підвищення кваліфікації адміністраторів, де б вони змогли пройти теорію кіна, принцип адміністрування та господарювання в кіні.
П. Нечес
(ЛЕНІН).
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
4-й рікЛипень, 1929 року№ 13 (60)
АДМӀНІСТРАТОРИ В КІНО
Ще з початку існування радянської кінематографії на Україні заснувався великий інститут адміністраторів. ВУФКУ їх має у себе біля 100 чол. Це - адміністратори кіно-театрів, що працюють на прокаті картин та адміністратори кіно-виробництва,
що працюють при кожній групі. Адміністратори кіно-театрів - це ті люди, що повинні давати кожен рік кілька мільонів карб, від прокату, а адміністратори на кіно-виробництві - це ті адміністратори, що кілька мільйонів карб, повинні раціонально витратити на виробництво.
Як бачимо, адміністратори - це ті стовпи, що на них будується українська кінематографія. Від інституту адміністраторів зале
жить у прокаті - чи більше надійде мільйонів до каси ВУФКУ, чи менше, чи більше мільйонів глядачів одвідають кіно й тим самим сприятимуть підвищенню куль
турного рівня широких трудящих мас, чи менше. Від них залежить уміло показати глядачеві картину, дати або художню рекламу, або халтуру.
Від адміністраторів кіно-виробництва залежить - або заощадити частину витрачуваних на виробництві мільйонів, або збільшити ці витрати. Від них таки залежить - або сприяти ху
дожньо-творчій роботі режисера й цим підвищити добротність картини, або через невміле керівництво та гальмування зни
зити якість її, а від обох категорій адміністраторів разом залежить, - чи матиме авторитет ВУФКУ, як культурноосвітня організація, чи спроможуться адміністратори зв’яза
тися з громадськістю та створити для ВУФКУ цей авторитет.
Чи думав хто коли про цей інститут адміністраторів? Чи піклувався хто за них, чи робив практично хто небудь і що небудь, щоб покращити цей інститут?
На це можна відповісти, що за останні два роки на різні наради, конференції, засідання в справах покращання адміністративного персоналу, витратили не менше, як два місяці часу і списали біля 2-х пудів паперу на найцікавіші постанови. А всі ці постанови були про одне: кінематографія
потребує культурних і високо - розвинених, озброєних знанням, великими господарськими та організаційними здібностями адміністраторів, і все це комусь пропонува
лося зробити. Навіть остання постанова після всебічного обслідування ВУФКУ комісією НКО й PCI до вищенаведеного додала, що треба крім цього ще й переглянути та профільтрувати наявний склад адміністраторів.
Всі ці постанови лагідненько, в новеньких теках лежать собі спокійно по секретаріятах, відділах Правління та фабрик. Жодної з них поки що не запроваджується й не запроваджувалося в життя.
Як же набирались і набираються зараз адміністратори? Осіб, висунутих організаціями громадськими, профспілчанськими та партійними, дирекція- та завідувачі відділів приймали лише тому, що їх висунуто. Громадські організації висували адміністраторів лише тому, що та чи та особа - член цієї органі
зації й подала заяву, що бажає працювати в цій галузі, а здібностів його ніхто не перевіряв. Профспілчанські та партійні організації надсилали на вимогу фабрик та зав. відділів тих безробітних що стояли на черзі або навіть тих, що їх приймали просто за особистими рекомендаціями. Ніхто, рішуче ніхто не піклувався про здібність адміністратора, який повинен був стати стовпом кінематографії.
До чого все це призвело? Призвело до того, що українська кінематографія з 110 адміністраторів має справжніх адмі-.
ністраторів, що відповідають вимогам сучасної кінематографії: на виробництві 2 головних адміністратори та один груповий, і по відділах 3 - 4 адміністратори. Решта - це ті люди, що може на початку розвитку української кінемато
графії до певної міри й відповідали свому призначенню, але через швидкий її поступ вони від неї відстали на кілька років, не йдуть поруч велетенського творчого поступу, зростання й обширу кінематографії, а навпаки - правлять за важкі гирі, причеплені до ніг кінематографії.
Візьмемо адміністраторів груп. Коли адміністратор групи, особливо в експедиції, відповідає завданням і вимогам, що до нього ставляться, він провадить свою роботу так, що група на чолі з режисером об’єднана єдиним духом, єдиним бажанням. Він заздалегідь усе передбачає. У нього на зйомці різно
манітні дрібні, потрібні для зйомки, речі завжди на місці. Режисер ніколи не зазнає ніяких організаційних турбот. Він приходить на зйомку вже на все готове. Режисер з рештою групи дбає тільки про те, як підвищити художню вартість фільму. Як приклад, можна взяти групу режисера Солов’йова. Тут режисер із усіма його думками зосереджується над художньо-творчим процесом. А погляньмо на групу режисера Стрижака. В цій групі на 75% режисер і вся група бігають організовувати зйомку: шукають помеш
кання для акторів, шукають реквізит, шукають усі разом циганський табір для зйомок, шукають приказника коопе
ративу, тощо, тощо. Завжди у них сварка, гамір і, коли всі разом організують зйомку, то завжди на зйомці чогось не ви
стачає. Працездатність цієї групи через це не більша від 50%. Нічого й казати, що групі в особі режисера, ніколи зосе
редити думку над художньо - творчим процесом. Йому треба думати більше за те, як організувати саму зйомку. Це, безперечно, зле відбивається на якості фільму.
А коли такий режисер надумає додати якийсь цікавий невеличкий епізод, чи кілька кадрів, що на них треба витратити 10 - 20 карб, зайвих грошей, що збільшать якість картини, - починається суперечка між режисером і адміністра
тором. Летять телеграми на фабрику, група нервується. стоїть і, в решті, таке «заощадження» коштує великої копійки і впливає на якість.
Отже, як би хтось проаналізував та вивчив, скільки коштують ВУФКУ усі адміністратори груп та театрів, що не відповідають своєму призначенню (а їх переважна біль
шість), він спостеріг би, що це країні коштує мільйонів, і зменшує значимість культурно-освітньої роботи кіна.
Треба покінчити з цим безглуздям. Треба перестати скликати наради та конференції з приводу цього. Треба негайно виділити одну комісію, яка-б відповідала своєму призна
ченню, з людей, що мають фах і досвід у цьому для перекваліфікації всіх адміністраторів (комісії, шо працю
вали при окрвідділах спілки Робмису, ничого не дали). Комісії ці повинні усунути все те, що не відповідає своєму призначенню. Профспілчанські, партійні та громадські організації по
винні, може на шкоду якимось іншим роботам, добрати кадр адміністраторів, що відповідають вимогам кінематографії. Так само треба негайно заснувати при кіно-технікумі адмі
ністративний відділ, або курси не менше, як річні, для підвищення кваліфікації адміністраторів, де б вони змогли пройти теорію кіна, принцип адміністрування та господарювання в кіні.
П. Нечес