Трохи географії
„Ленинградская газета Кино” що не один раз в неприпустимий спосіб висловлювалася про українську кінематографію, «змінила гнів на милість».
В № 30, у відділі „Смотрим на этой неделе” читаємо: „Жемчужина Семирамиды” наглядно свидетельствует о вы
правлении идеологически-художественной линии ВУФКУ. Это совсем не обычная для ВУФКУ картина, она интересна абсо
лютно правильной,с марксистской точки зрения, трактовкой материала”.
А далі: „Историческая лента на тему о покорении Крыма сделана на полном отрицании укоренившихся в ВУФКУ штам
пов. Здесь нет ни любовной интриги, ни пышной декоративности” і т. д. і т. д.
Велика подяка за таку зміну ставлення! Але з якого часу Хаджи-Беївська Фор
теця опинилася в Таврії, а любовні інтриги, що є в «Перлині Семіраміди”, перестали бути ними, - це таємниця Ленінградського рецензента.
Зрештою, видно, він не сильний в Географії, бо. пишучи про фільм „Джальма” (№ 31) він видав в ньому грузинську дівчину заміж за „русского”. Та чи це тільки незнання географії?
Д. С.
Треба вважати на селянського глядача
Кіно в сельбуді, без сумніву, прекрасне явище в культурно-освітній роботі серед селян. Розуміють це, видно, керівники Зінов’ївського сельбуду, що четвергами та неділями влаштовують безплатні кіно
сеанси для приїжджих селян. Що може бути кращого? Але на ділі виходить зовсім кепсько.
Ось тов. Лісовий пише в „Зінов’ївському Пролетарі”, про ці кіно-сеанси так: „перед демонструванням доповідач читає лекцію. Лекція ця іноді затягується до 9-ої з половиною години, а кіно пускають о 10 з половиною - 11 годині, або й піз
ніше. Пускають картину надзвичайно хутко. Часто, щоб „че гаяти часу”, не дають і назви картини. Селяни не встигають перечитувати написи”...
Цілком слушно т. Лісовий зазначає, що „користи з таких кіно-картин мало .
Невже це така важка річ по-путньому організувати демонстрацію кар
тин? Невже Зінов’ївський сельбуд не може раніше ночі починати лекції? Якось дивно й запитувати навіть!
Інакше, видно, ставляться до цієї справи культосвітники с. Олешні, Добрянського району на Чернигівщині. Вони придбали
пересувне кіно й вже влаштували 40 сеансів в себе та по 6-ти сусідніх селах. Селяни задоволені. Особливо їм подо
бається, як пише т. Калбаш, фільми революційного змісту та наукові, зокрема, культурфільм „Басарабська комуна”. С. Михайлич
Складання плянів кінофікації
Артемівська окружна рада професійних спілок розпочала разом з ВУФКУ розроб
ляти п’ятирічний плян кінофікації округи. Як повідомляє Артемівська „Кочегарка”, на протязі п’яти років передбачено відкрити 90 нових екранів по робіт
ничих клюбах, їдальнях, робітничих оселях та радгоспах.
Намічено збудувати два кіно-театри: в Рикові та Краматорській.
Чого не чути про таку-ж роботу по інших округах України? Що сталося з місцевими радами робітничих клюбів? Адже за місяць - кінець першому рокові п’ятирічки.
М. Варич
Село вже має певні трафаретні форми кіно - роботи. Ці форми переносяться з села в село, з району на район. Коли-ж де-не-де ці форми й нікуди не годяться,
то чогось іншого не шукають, і кінофікатори свідомо йдуть і на дефіцитність, і на незадовільну роботу, аби лишень на селі було кіно, що потяг до нього величезний.
- Селом що до кінофікації керують погано, є певний консерватизм що-до організаційного налагоджування роботи.
ВУФКУ, кооперативні центри та громадськість заходилася навколо кооперу
вання кіна на селі, проте й тут справа не краша. Утворене у Волочиському районі районове кіно - кооперативне т-во (перше на Україні) луснуло у квітні ц. р., наче бульбашка. І це ста
лося тому, що це т-во не мало жодної уваги ані з боку Крайвідділу ВУФКУ, ані з боку районових та округових органі
зацій. Треба було багато сил і засобів докласти, щоб оте товариство відродити.
Треба покласти цьому край. Годі викидати на вітер державні та громадські кошти! Треба нарешті зрозуміти, що за такої роботи не зможемо ми досягти нашої мети що-до кінофікації села: підно
сити рівень політичної та культурної свідомости селянства.
Нам потрібна кінофікація не лише для того, щоб на селі стояв (бо, бува, що місяцями стоїть і не працює) кіноапарат, а для того, щоб кіно на селі
стало могутнім чинником культурної революції, щоб кінофікація села відтягла селянство від дикунських „розваг”, від пияцтва, бешкетувань, усіляких вечор
ниць, щоб в бюджеті селянина витрати на кіно були насущно потрібними.
Отже, щоб добитися певного ефекту від роботи, треба насамперед цілком змінити систему та форми керування пери
ферією з боку ВУФКУ. ВУФКУ має 6 крайвідділів, які охоплюють кіно-мережу України дуже нерівно. І справді, чи може, наприклад, Київський крайвідділ, що невеликим штатом охоплює 13 округ, по
над 200 районів, біля 17.000 населених пунктів і 9.500.000 населення, керувати сільською багатосотенною мережою і охопити зріст її, що йде прямо таки бурхливо? Звичайно, що ні!
Отже, цілком на часі подумати про ліквідацію крайвідділів, і почати орга
нізовувати округові інстанції ВУФКУ, що, маючи менший обсяг роботи, змо
жуть поліпшити якість роботи взагалі й зокрема що-до кінофікації.
Інструктаж сільської мережі, вивчання її, догляд за регулярністю роботи кіна на селі з боку інструкторських сил кінема
тографії треба як найскорше й як найраціональніше налагодити. „Інструктаж , що його провадять інструктори крайвід
ділів, - марне витрачання сил та коштів. Приїхали, подивились на апаратуру й поїхали (Київський крайвідділ). Побудова мережі з організаційного боку, технічний стан роботи кіна на селі та матеріальна ефективність сільського кіна - ось три найголовніші справи, що їх треба вивчити. Крім цього, в цілком окрему ча
стину треба виділити питання про якість картин (з боку ідеологічно-художнього), що демонструються на селі. Треба вивчати вимоги селянства в цьому напрямку.
До справи вивчення та інструктування кіно-мережі обов’язково треба притягти
інструкторський апарат кооперативних органів, що цією роботою виконають ди
рективи партії про культроботу кооператробітників серед населення. Інструкторські апарати кооперації мусять пере
нести свій кооперативний досвід на молоді кіно-кооперативні товариства й сприяти культурному побудуванню кіно-роботи на селі. Останніми часами
деякі окрспоживспілки приймають до себе спеціяльних інструкторів що-до кінофікації. Потрібно, щоб це були випробувані, добрі робітникі-організатори та ко
оператори, а не такі, що не придалися
на кіно-роботі (Вінниця) й перейшли до кооперації.
Нарешті треба, щоб органи Політосвіти перестали недбайливо стави
тися до кіна на селі. Де-які Політосвіти (Черкаська) навіть не мають певних відо
мостей про кількість сільських кіно-устав, не говорячи вже про те, що не вивчають і не керують сільською кіно-роботою. З боку НКО (Головполітосвіти) треба натиснути на такі „Політосвіти”.
Сільські кіно-устави теж повинні ділитись досвідом своєї роботи. На жаль, питання кінофікації села й роботи сільської кіно-мережі в пресі майже не висвіт
люються, хоча тут є багато цікавого. Треба звернути увагу сількорів на справи кіна.
Село є величезний ринок для нашої кіно-промисловосте й ринок такий, що може забезпечити великі можливості для дивидентної реалізації виробів наших кіно-фабрик.
Треба лише звернути увагу на цей ринок Цналагодити його роботу так, щоб
від цього була користь і кіно-промисловості, и селянству. М. Файер
„Ленинградская газета Кино” що не один раз в неприпустимий спосіб висловлювалася про українську кінематографію, «змінила гнів на милість».
В № 30, у відділі „Смотрим на этой неделе” читаємо: „Жемчужина Семирамиды” наглядно свидетельствует о вы
правлении идеологически-художественной линии ВУФКУ. Это совсем не обычная для ВУФКУ картина, она интересна абсо
лютно правильной,с марксистской точки зрения, трактовкой материала”.
А далі: „Историческая лента на тему о покорении Крыма сделана на полном отрицании укоренившихся в ВУФКУ штам
пов. Здесь нет ни любовной интриги, ни пышной декоративности” і т. д. і т. д.
Велика подяка за таку зміну ставлення! Але з якого часу Хаджи-Беївська Фор
теця опинилася в Таврії, а любовні інтриги, що є в «Перлині Семіраміди”, перестали бути ними, - це таємниця Ленінградського рецензента.
Зрештою, видно, він не сильний в Географії, бо. пишучи про фільм „Джальма” (№ 31) він видав в ньому грузинську дівчину заміж за „русского”. Та чи це тільки незнання географії?
Д. С.
Треба вважати на селянського глядача
Кіно в сельбуді, без сумніву, прекрасне явище в культурно-освітній роботі серед селян. Розуміють це, видно, керівники Зінов’ївського сельбуду, що четвергами та неділями влаштовують безплатні кіно
сеанси для приїжджих селян. Що може бути кращого? Але на ділі виходить зовсім кепсько.
Ось тов. Лісовий пише в „Зінов’ївському Пролетарі”, про ці кіно-сеанси так: „перед демонструванням доповідач читає лекцію. Лекція ця іноді затягується до 9-ої з половиною години, а кіно пускають о 10 з половиною - 11 годині, або й піз
ніше. Пускають картину надзвичайно хутко. Часто, щоб „че гаяти часу”, не дають і назви картини. Селяни не встигають перечитувати написи”...
Цілком слушно т. Лісовий зазначає, що „користи з таких кіно-картин мало .
Невже це така важка річ по-путньому організувати демонстрацію кар
тин? Невже Зінов’ївський сельбуд не може раніше ночі починати лекції? Якось дивно й запитувати навіть!
Інакше, видно, ставляться до цієї справи культосвітники с. Олешні, Добрянського району на Чернигівщині. Вони придбали
пересувне кіно й вже влаштували 40 сеансів в себе та по 6-ти сусідніх селах. Селяни задоволені. Особливо їм подо
бається, як пише т. Калбаш, фільми революційного змісту та наукові, зокрема, культурфільм „Басарабська комуна”. С. Михайлич
Складання плянів кінофікації
Артемівська окружна рада професійних спілок розпочала разом з ВУФКУ розроб
ляти п’ятирічний плян кінофікації округи. Як повідомляє Артемівська „Кочегарка”, на протязі п’яти років передбачено відкрити 90 нових екранів по робіт
ничих клюбах, їдальнях, робітничих оселях та радгоспах.
Намічено збудувати два кіно-театри: в Рикові та Краматорській.
Чого не чути про таку-ж роботу по інших округах України? Що сталося з місцевими радами робітничих клюбів? Адже за місяць - кінець першому рокові п’ятирічки.
М. Варич
СПРАВИ СІЛЬСЬКОЇ КІНОФІКАЦІЇ
Село вже має певні трафаретні форми кіно - роботи. Ці форми переносяться з села в село, з району на район. Коли-ж де-не-де ці форми й нікуди не годяться,
то чогось іншого не шукають, і кінофікатори свідомо йдуть і на дефіцитність, і на незадовільну роботу, аби лишень на селі було кіно, що потяг до нього величезний.
- Селом що до кінофікації керують погано, є певний консерватизм що-до організаційного налагоджування роботи.
ВУФКУ, кооперативні центри та громадськість заходилася навколо кооперу
вання кіна на селі, проте й тут справа не краша. Утворене у Волочиському районі районове кіно - кооперативне т-во (перше на Україні) луснуло у квітні ц. р., наче бульбашка. І це ста
лося тому, що це т-во не мало жодної уваги ані з боку Крайвідділу ВУФКУ, ані з боку районових та округових органі
зацій. Треба було багато сил і засобів докласти, щоб оте товариство відродити.
Треба покласти цьому край. Годі викидати на вітер державні та громадські кошти! Треба нарешті зрозуміти, що за такої роботи не зможемо ми досягти нашої мети що-до кінофікації села: підно
сити рівень політичної та культурної свідомости селянства.
Нам потрібна кінофікація не лише для того, щоб на селі стояв (бо, бува, що місяцями стоїть і не працює) кіноапарат, а для того, щоб кіно на селі
стало могутнім чинником культурної революції, щоб кінофікація села відтягла селянство від дикунських „розваг”, від пияцтва, бешкетувань, усіляких вечор
ниць, щоб в бюджеті селянина витрати на кіно були насущно потрібними.
Отже, щоб добитися певного ефекту від роботи, треба насамперед цілком змінити систему та форми керування пери
ферією з боку ВУФКУ. ВУФКУ має 6 крайвідділів, які охоплюють кіно-мережу України дуже нерівно. І справді, чи може, наприклад, Київський крайвідділ, що невеликим штатом охоплює 13 округ, по
над 200 районів, біля 17.000 населених пунктів і 9.500.000 населення, керувати сільською багатосотенною мережою і охопити зріст її, що йде прямо таки бурхливо? Звичайно, що ні!
Отже, цілком на часі подумати про ліквідацію крайвідділів, і почати орга
нізовувати округові інстанції ВУФКУ, що, маючи менший обсяг роботи, змо
жуть поліпшити якість роботи взагалі й зокрема що-до кінофікації.
Інструктаж сільської мережі, вивчання її, догляд за регулярністю роботи кіна на селі з боку інструкторських сил кінема
тографії треба як найскорше й як найраціональніше налагодити. „Інструктаж , що його провадять інструктори крайвід
ділів, - марне витрачання сил та коштів. Приїхали, подивились на апаратуру й поїхали (Київський крайвідділ). Побудова мережі з організаційного боку, технічний стан роботи кіна на селі та матеріальна ефективність сільського кіна - ось три найголовніші справи, що їх треба вивчити. Крім цього, в цілком окрему ча
стину треба виділити питання про якість картин (з боку ідеологічно-художнього), що демонструються на селі. Треба вивчати вимоги селянства в цьому напрямку.
До справи вивчення та інструктування кіно-мережі обов’язково треба притягти
інструкторський апарат кооперативних органів, що цією роботою виконають ди
рективи партії про культроботу кооператробітників серед населення. Інструкторські апарати кооперації мусять пере
нести свій кооперативний досвід на молоді кіно-кооперативні товариства й сприяти культурному побудуванню кіно-роботи на селі. Останніми часами
деякі окрспоживспілки приймають до себе спеціяльних інструкторів що-до кінофікації. Потрібно, щоб це були випробувані, добрі робітникі-організатори та ко
оператори, а не такі, що не придалися
на кіно-роботі (Вінниця) й перейшли до кооперації.
Нарешті треба, щоб органи Політосвіти перестали недбайливо стави
тися до кіна на селі. Де-які Політосвіти (Черкаська) навіть не мають певних відо
мостей про кількість сільських кіно-устав, не говорячи вже про те, що не вивчають і не керують сільською кіно-роботою. З боку НКО (Головполітосвіти) треба натиснути на такі „Політосвіти”.
Сільські кіно-устави теж повинні ділитись досвідом своєї роботи. На жаль, питання кінофікації села й роботи сільської кіно-мережі в пресі майже не висвіт
люються, хоча тут є багато цікавого. Треба звернути увагу сількорів на справи кіна.
Село є величезний ринок для нашої кіно-промисловосте й ринок такий, що може забезпечити великі можливості для дивидентної реалізації виробів наших кіно-фабрик.
Треба лише звернути увагу на цей ринок Цналагодити його роботу так, щоб
від цього була користь і кіно-промисловості, и селянству. М. Файер