Народився фільм в сірий березневий день, коли на дошці з’йомок на Київській фабриці проти слова „Весна з’явилось розпорядження - знимати.
В ті дні зима ще повновладно хазяйнувала на вулицях міста. Та календар, з властивою тільки йому впертістю, твердив про те, що березень - перший місяць весни. Вірячи календарю, - все-ж доводилось виїздити на знимання добре одягненим, бо перспектива відморозити носа недуже то всміхалась нам, робітниками групи фільму „Весна .
Зодягнені в кожухи, узуті в валянці, слідогляди весни вперто й настирливо вишукували у всьому проявів тої квадри року, що ми її звемо словом „весна . Вся праця вимагала великого темпу. Повторити завтра те, що було сьогодні, - не можна.
Старовинні журнали, що видавалися років тридцять тому, на зразок „Ніви та ціла прірва „оглядів (воєнні, жіночі, духовні) мали в себе присяжних письменників, що їм було гарантовано чотири теми на рік. Теми ці - ліго, осінь, зима і, нарешті, весна. Весна була найудячнішим матеріялом. З-під пера таких ог письменників з неймовірною швидкістю виходила потрібна кількість друкарських знаків, що в них вони вкладали всі прояви й атрибути весни.
В масних єлейних фразах з року в рік говорилось про білі верби, про великодні дзвони та „поетичну весняну любов . Коли-б в руках цих сезонних талантів опинився кіно-апарат, то глядач, крім верби й цукрового баранця, нічого-б не по
бачив. Кауфман, автор „Весни , здмухнув у закуток всіх баранців і потрощив на дрібні скалки святочні верби. Він устряв з об’єктивом в саму гущавину нашого
сьогоднішнього побуту і будує на плівці нову весну, весну радянську.
Апаратові „Дебрі , щоб яскравіше нагадати про завдання весни, довелося спинитися на заводі сільсько-госпо
дарських машин і зняти під стогін і свист заліза термінову працю щодо випуску сівалок. Цього стогону і свисту поки що не передати, але-ж змон
товані кавалки кричать з екрану: „поспішаймо, працюймо і вчасно дамо селу те, що йому найпотрібніше весною - машини ...
В тематиці „весна доводиться часта зустрічати слово „перший . Перші квіти, перший дощ, перші
ластівки. Завжди треба поспішати, щоб іти плічопліч з природою. Весна-ж бо не ждатиме, тихо розсівшись в закутках павільйону. Тому доводиться невпинно чатувати її на вулицях, перехре
стях, площах. Звязок у групи скрізь. Дзвонять з Наводницького мосту.
Що? Почався скрес? Вже виїхали!.. Говорить на
чальник міліції, що затримано великі підготовчі роботи по виготовленню самогону. Відповідає
мо, що зараз-же їдемо знимати. І так далі, і тому подібне.
Нащо самогон? Як його пов’язати з весною? Кауфман,
під час своїх лябораторних робіт по „Весні , не міг обмину
ти відразних проявів старого побуту, що ще й сьогодні повзе слідом за радянською весною. Великдень з безперервною піятикою, з дебошами, сварками так яскраво, без жодних написів, контрастно монтується поряд з нашими першими весняними трудовими святами.
Почалось вперте полювання на старий побут, що принишк
у закамарках сьогоднішнього дня. Виявилось, що це найваж
ча ділянка праці. Вічні актори, люди, що все своє життя грали перед натовпом, відмовлялись стати перед апарат.
Але-ж побудувати Великдень без участи ідеологічних керів
ників цього свята, що віддавна вславилось, піятикою й мордобоєм, - без участи святих отців живих і мертвих, право
славних і автокефальних, - річ неможлива. Потрібнабула впертість Кауфмана, щоб в танку п’яних за
кривавлених облич не минули екрану й попи. Вони втікали від нього з Лаври, ховались у Володимирському соборі, та
були впіймані на гарячому в найприбутковіший для них день - день поминання на кладовищах, Дорвавшись, після багатьох невдалих спроб впіймати їх за роботою, до мате
ріалу. Кауфман зняв їх так, іцо це, очевидячки, буде їх
останнім днем знимання і першим днем зневіри серед багатьох „вірних . Через показ свята, побудованого на горілці та тупому фанатизмі, Кауфман переходить до іншого свята - свята, де попам і самогонові немає місця.
Засмаглі од першого весіннього сонця тіла фізкультурників, жваві обличчя дітей, що ніколи не вернуться до свят горілки й мордобою, є герої нашого свята. 1 чер
гуючи монтажно великодній дзвін напівмертвої релігії піятики з фізкультурою, корогву в руках попа з пра
пором в руках робітника, ясно відчувається, що цей святочний передзвін є похоронний для релігії.
Вся картина дивиться, як потужний гімн весні, що після нього хочеться голосно крикнути:
- Товариші, сьогодні дуже хороше живеться! То-ж любіть життя.
Отже, цей бадьорий, радісний повний творчих шукань і творчих досягнень фільм уже цілком закінчено. Він є справжнім, дуже цінним, дуже цікавим набутком українського радянського кіна. О. Кесельман
В ті дні зима ще повновладно хазяйнувала на вулицях міста. Та календар, з властивою тільки йому впертістю, твердив про те, що березень - перший місяць весни. Вірячи календарю, - все-ж доводилось виїздити на знимання добре одягненим, бо перспектива відморозити носа недуже то всміхалась нам, робітниками групи фільму „Весна .
Зодягнені в кожухи, узуті в валянці, слідогляди весни вперто й настирливо вишукували у всьому проявів тої квадри року, що ми її звемо словом „весна . Вся праця вимагала великого темпу. Повторити завтра те, що було сьогодні, - не можна.
Старовинні журнали, що видавалися років тридцять тому, на зразок „Ніви та ціла прірва „оглядів (воєнні, жіночі, духовні) мали в себе присяжних письменників, що їм було гарантовано чотири теми на рік. Теми ці - ліго, осінь, зима і, нарешті, весна. Весна була найудячнішим матеріялом. З-під пера таких ог письменників з неймовірною швидкістю виходила потрібна кількість друкарських знаків, що в них вони вкладали всі прояви й атрибути весни.
В масних єлейних фразах з року в рік говорилось про білі верби, про великодні дзвони та „поетичну весняну любов . Коли-б в руках цих сезонних талантів опинився кіно-апарат, то глядач, крім верби й цукрового баранця, нічого-б не по
бачив. Кауфман, автор „Весни , здмухнув у закуток всіх баранців і потрощив на дрібні скалки святочні верби. Він устряв з об’єктивом в саму гущавину нашого
сьогоднішнього побуту і будує на плівці нову весну, весну радянську.
Апаратові „Дебрі , щоб яскравіше нагадати про завдання весни, довелося спинитися на заводі сільсько-госпо
дарських машин і зняти під стогін і свист заліза термінову працю щодо випуску сівалок. Цього стогону і свисту поки що не передати, але-ж змон
товані кавалки кричать з екрану: „поспішаймо, працюймо і вчасно дамо селу те, що йому найпотрібніше весною - машини ...
В тематиці „весна доводиться часта зустрічати слово „перший . Перші квіти, перший дощ, перші
ластівки. Завжди треба поспішати, щоб іти плічопліч з природою. Весна-ж бо не ждатиме, тихо розсівшись в закутках павільйону. Тому доводиться невпинно чатувати її на вулицях, перехре
стях, площах. Звязок у групи скрізь. Дзвонять з Наводницького мосту.
Що? Почався скрес? Вже виїхали!.. Говорить на
чальник міліції, що затримано великі підготовчі роботи по виготовленню самогону. Відповідає
мо, що зараз-же їдемо знимати. І так далі, і тому подібне.
Нащо самогон? Як його пов’язати з весною? Кауфман,
під час своїх лябораторних робіт по „Весні , не міг обмину
ти відразних проявів старого побуту, що ще й сьогодні повзе слідом за радянською весною. Великдень з безперервною піятикою, з дебошами, сварками так яскраво, без жодних написів, контрастно монтується поряд з нашими першими весняними трудовими святами.
Почалось вперте полювання на старий побут, що принишк
у закамарках сьогоднішнього дня. Виявилось, що це найваж
ча ділянка праці. Вічні актори, люди, що все своє життя грали перед натовпом, відмовлялись стати перед апарат.
Але-ж побудувати Великдень без участи ідеологічних керів
ників цього свята, що віддавна вславилось, піятикою й мордобоєм, - без участи святих отців живих і мертвих, право
славних і автокефальних, - річ неможлива. Потрібнабула впертість Кауфмана, щоб в танку п’яних за
кривавлених облич не минули екрану й попи. Вони втікали від нього з Лаври, ховались у Володимирському соборі, та
були впіймані на гарячому в найприбутковіший для них день - день поминання на кладовищах, Дорвавшись, після багатьох невдалих спроб впіймати їх за роботою, до мате
ріалу. Кауфман зняв їх так, іцо це, очевидячки, буде їх
останнім днем знимання і першим днем зневіри серед багатьох „вірних . Через показ свята, побудованого на горілці та тупому фанатизмі, Кауфман переходить до іншого свята - свята, де попам і самогонові немає місця.
Засмаглі од першого весіннього сонця тіла фізкультурників, жваві обличчя дітей, що ніколи не вернуться до свят горілки й мордобою, є герої нашого свята. 1 чер
гуючи монтажно великодній дзвін напівмертвої релігії піятики з фізкультурою, корогву в руках попа з пра
пором в руках робітника, ясно відчувається, що цей святочний передзвін є похоронний для релігії.
Вся картина дивиться, як потужний гімн весні, що після нього хочеться голосно крикнути:
- Товариші, сьогодні дуже хороше живеться! То-ж любіть життя.
Отже, цей бадьорий, радісний повний творчих шукань і творчих досягнень фільм уже цілком закінчено. Він є справжнім, дуже цінним, дуже цікавим набутком українського радянського кіна. О. Кесельман