Збудуймо „Фільмаря України !
У відповідь на хижацькі наскоки китайських генералів, у відповідь на низку інших фактів, що свідчать про старанне й уперте готування зграї імперіалістів, до нападу на Радянський Союз, робітництво, селянство, трудова інтелігенція Країни
Рад, захоплені ентузіязмом будування соціялістичної країни, стали на оборону своїх досягнень і своєї роботи. Широкі
маси трудящих, за своєю власного іні
ціативою, віддають Радянському уряду і
сили свої, й свої кошти, щоб зміцнити
й процес соціалістичного будівництва, й справи нашої обороноспроможности. Над Радянською країною тремтять у повітрі вже багато блискучих крил червоних літаків, що носять наймення різних громадських, професійних, радянських, партійних організацій.
Добре розуміючи все значення повітряної фльоти в справі оборони радян
ських теренів, трудящі маси особливо охоче й гаряче віддають свої кошти для будування нових і нових червоних ескадрилій.
Багато культурницьких організацій вже мають літаки, що їх своїм коштом збуду
вали. Робітники російської радянської літератури, російські радянські фільмарі дали червоній повітряній фльоті нових крилатих бойців, оборонців соціалістичного будівництва.
Українські культурні робітники пасуть у цій справі задніх. Ясно, що ми мусимо й в цій справі наздогнати на
ших російських товаришів. До лав радянських ескадрилій мусять приєднатися літаки, названі іменами укра
їнських радянських культурних організацій.
Українські фільмарі перші мусять піднести в цій справі свою ініціятиву. Поодинокі робітники нашої кінематогра
фії вже дають свої кошти для будування літака „Фільмар України*. Ці розпорошені кошти, цю поодиноку ініціативу треба об’єднати, організувати, зміцнити. Треба рішуче й категорично допомина
тися, щоб український радянський філь
мар дав червоній фльоті літака свого імени.
Треба вжити всіх засобів, прикласти всі сили, щоб це завдання виконати. Треба по всіх наших фабриках, по всіх тих осередках, де гуртуються українські фільмарі, створити спеціальні комісії, що працюватимуть за-для збирання коштів на будування літака. Спеціяльний день роботи, що зароблені протягом нього гроші підуть на цю справу, кампанія ін
дивідуальних викликів, влащтування по кіно-театрах спеціальних сеансів, - всіх цих засобів треба вжити.
Журнал «Кіно» приділяє в дальших своїх номерах спеціяльну сторінку цій справі. Сподіваємося, що „Кіно-газета
підтримає нашу ініціятиву. Організації ТДРК геж мусять узяти діяльну участь, бо друзі радянського кіна повинні бути й друзями „Фільмаря України .
Енергійно й гаряче збираючи кошти для будування свого літака, українські
радянські фільмарі повинні викликати порядком змагання українських радянських письменників, своїх помічників у справі будування української ра
дянської культури, щоб поруч із «Фільмарем України» став у лави ескадрилій і літак імени Василя Блакітного.
Отже, всі зусилля для цієї справи! Хай живе „Фільмар України !
Редакція ,,Кіна“
За стиль фільмаря!
Кожний, більш менш значний, сформований художник певної галузи мистецтва має своє „художнє обличчя . Під цим терміном розуміємо суму особливостей ху
дожнього оформлення, що властива саме даному художникові, інакше кажучи - стиль даного художника.
В кіні-ж ми бачимо, що тільки невеличка кількість майстрів має свій стиль, свої засоби художнього оформ
лення, своє „художнє обличчя . До
них належать Пудовій, Довженко, Ейзенштайн, Червяков, Козінцев і Трауберг, намічає свій стиль Кавалеридзе...
Поки розвиток нашої кінематографії ішов в ширину, питання про художнє обличчя могло відкладатися, тепер-же, коли кіно росте і в глибину, питання художнього самовизначення кінематографістів стає невідкладним.
За того стану, що в ньому перебуває наша кінематографія, коли оператор, актор, художник переходять від одного ре
жисера до другого, з одної фільмової групи до іншої, ні про які формальні принципи, художнє обличчя, не може бути й мови. Треба, нарешті, взяти твердий, рішучий курс на організацію по
стійних постановочних колективів, що складатимуться з кіно-робітників, поєднаних з режисером загальними ху
дожніми поглядами, принципами, які провадились-би з картини в картину.
Потрібно так само, щоб кожний такий колектив мав свого сценариста. Не будемо торкатися тих випадків, коли режисер сам для себе пише сценарія - це виняток.
Шляхом таких постійних постано. вочних колективів-шкіл, зникне фор. мальна безпринципність, еклектизм
мішанина, чітко накресляться фор
мальні напрямки кінематографістів, виявляться їхні художні обличчя.
Ш. Ахушков
Українська радянська кінематографія за час свого існування майже жодної, більш менш важливої події не пропустила, шоб не відзначити її тим чи іншим засобом, присвячуючи таким ювілейним дням чи то гасла, чи то номера кіно-хроніки, чи то, навіть, випускаючи цілі фільми. І як це дивно, але-ж ВУФКУ не тільки до цього часу не готується до святкування 10-ти річчя української кінематографії, але навіть ніхто не знає, коли саме його треба святкувати.
Громадська ініціатива й тут прийшла на допомогу: склалася ініціятивна група, яка подала до Правління ВУФКУ доповідну записку про те, що треба негайно готуватися до святкування 10-ти річчя української кінематографії. Але-ж і громадськість не відзначила, в який саме день, коли саме ювілей треба свят
кувати; може він вже минув, а, може, до нього ще дуже далеко.
От про цей день і треба, насамперед, поговорити. Треба через пресу запитати ветеранів нашого кіна, який-же день треба вважати за перший день української кінематографії. В цій статті хотілося-б коротко з’ясувати окремі моменти розвитку українського кіна.
Як відомо, до 1919 року нічим не відзначалося існування його. Прокат перебував у руках спекулянтів - акул од ціна закордонного і нашого кіно-виробнйцтва, яке перебувало в Одесі в руках спекулянтів Борисова та Харитонова. Вироб
ництво змістом своїм не відповідало не тільки нашим настановленням, але навіть було шкідливим для глядача. Отже першим січневим декретом 1919 року за підписом П’ятакова націо
налізується два кіно-театри в Харкові. Березневим декретом 1919 р. націоналізується все кінематографічне майно й передається на місцях і в центрі Фото-Кіно-Комітетам, які утворюються при губерніяльних та повітових політосвітах, що й пере
водять облік кінематографічного майна до середини літа, коли знову довелося відступати.
Тільки спочатку 1920 року фактично декрет від березня 1919 р. починає реалізуватися. Потрібно тут-же відзначити, що Політвідділ 4 дивізії підчас перебування в Одесі 1919 року почав налагоджувати виробництво й навіть почав випускати фільми, що якість їхня з художнього боку погана, але змістом вони ближчі вже до сучасної тематики. Зафільмовано було „Красний Кас’ян та „Рассказ о семи повешенных . 1920 року Кіно-Комітет в Києві на чолі з тов. Ворошиловим починає знимати кіно-фільм, але наступ поляків перешкоджає цьому.
1921 р., знов таки в Києві, при Кіно-Комітеті Політосвіти починають налагоджувати фільмування, і до кінця 1921 та на початку 1922 року виходять два фільми під назвою „Мир хижинам, война дворцам та „Цветы на камне .
1922 р. Одеський Кіно-Комітет починає випускати невеликі фільми, з них фільм „Три Інтернаціонали . Фільми були дуже примітивні, а зі змісту їхнього та їхніх настановлень зовсім не видно було, що це українська кінематографія. Лише в травні
1922 р. постановою Наркомосу об’єднано всі справи фота і? кіна в організації ВУФКУ. В жовтні 1922 року сесія ВУЦВК затверджує статут Наркомосу й ВУФКУ, і з 1922 р. вже починається реальна та фундаментальна робота української кінематографії.
Отже отакі терміни що-до початку існування української кінематографії примушують, щоб низка робітників і організацій висловились, з одного боку, про точний час початку існування українського кіна, а, з другого боку, треба розпочинати кампанію, щоб готуватися до святкування нашого 10-ти річного ювілею. П. Нечес.
У відповідь на хижацькі наскоки китайських генералів, у відповідь на низку інших фактів, що свідчать про старанне й уперте готування зграї імперіалістів, до нападу на Радянський Союз, робітництво, селянство, трудова інтелігенція Країни
Рад, захоплені ентузіязмом будування соціялістичної країни, стали на оборону своїх досягнень і своєї роботи. Широкі
маси трудящих, за своєю власного іні
ціативою, віддають Радянському уряду і
сили свої, й свої кошти, щоб зміцнити
й процес соціалістичного будівництва, й справи нашої обороноспроможности. Над Радянською країною тремтять у повітрі вже багато блискучих крил червоних літаків, що носять наймення різних громадських, професійних, радянських, партійних організацій.
Добре розуміючи все значення повітряної фльоти в справі оборони радян
ських теренів, трудящі маси особливо охоче й гаряче віддають свої кошти для будування нових і нових червоних ескадрилій.
Багато культурницьких організацій вже мають літаки, що їх своїм коштом збуду
вали. Робітники російської радянської літератури, російські радянські фільмарі дали червоній повітряній фльоті нових крилатих бойців, оборонців соціалістичного будівництва.
Українські культурні робітники пасуть у цій справі задніх. Ясно, що ми мусимо й в цій справі наздогнати на
ших російських товаришів. До лав радянських ескадрилій мусять приєднатися літаки, названі іменами укра
їнських радянських культурних організацій.
Українські фільмарі перші мусять піднести в цій справі свою ініціятиву. Поодинокі робітники нашої кінематогра
фії вже дають свої кошти для будування літака „Фільмар України*. Ці розпорошені кошти, цю поодиноку ініціативу треба об’єднати, організувати, зміцнити. Треба рішуче й категорично допомина
тися, щоб український радянський філь
мар дав червоній фльоті літака свого імени.
Треба вжити всіх засобів, прикласти всі сили, щоб це завдання виконати. Треба по всіх наших фабриках, по всіх тих осередках, де гуртуються українські фільмарі, створити спеціальні комісії, що працюватимуть за-для збирання коштів на будування літака. Спеціяльний день роботи, що зароблені протягом нього гроші підуть на цю справу, кампанія ін
дивідуальних викликів, влащтування по кіно-театрах спеціальних сеансів, - всіх цих засобів треба вжити.
Журнал «Кіно» приділяє в дальших своїх номерах спеціяльну сторінку цій справі. Сподіваємося, що „Кіно-газета
підтримає нашу ініціятиву. Організації ТДРК геж мусять узяти діяльну участь, бо друзі радянського кіна повинні бути й друзями „Фільмаря України .
Енергійно й гаряче збираючи кошти для будування свого літака, українські
радянські фільмарі повинні викликати порядком змагання українських радянських письменників, своїх помічників у справі будування української ра
дянської культури, щоб поруч із «Фільмарем України» став у лави ескадрилій і літак імени Василя Блакітного.
Отже, всі зусилля для цієї справи! Хай живе „Фільмар України !
Редакція ,,Кіна“
За стиль фільмаря!
Кожний, більш менш значний, сформований художник певної галузи мистецтва має своє „художнє обличчя . Під цим терміном розуміємо суму особливостей ху
дожнього оформлення, що властива саме даному художникові, інакше кажучи - стиль даного художника.
В кіні-ж ми бачимо, що тільки невеличка кількість майстрів має свій стиль, свої засоби художнього оформ
лення, своє „художнє обличчя . До
них належать Пудовій, Довженко, Ейзенштайн, Червяков, Козінцев і Трауберг, намічає свій стиль Кавалеридзе...
Поки розвиток нашої кінематографії ішов в ширину, питання про художнє обличчя могло відкладатися, тепер-же, коли кіно росте і в глибину, питання художнього самовизначення кінематографістів стає невідкладним.
За того стану, що в ньому перебуває наша кінематографія, коли оператор, актор, художник переходять від одного ре
жисера до другого, з одної фільмової групи до іншої, ні про які формальні принципи, художнє обличчя, не може бути й мови. Треба, нарешті, взяти твердий, рішучий курс на організацію по
стійних постановочних колективів, що складатимуться з кіно-робітників, поєднаних з режисером загальними ху
дожніми поглядами, принципами, які провадились-би з картини в картину.
Потрібно так само, щоб кожний такий колектив мав свого сценариста. Не будемо торкатися тих випадків, коли режисер сам для себе пише сценарія - це виняток.
Шляхом таких постійних постано. вочних колективів-шкіл, зникне фор. мальна безпринципність, еклектизм
мішанина, чітко накресляться фор
мальні напрямки кінематографістів, виявляться їхні художні обличчя.
Ш. Ахушков
ПРО ЮВІЛЕЙ УКРАЇНСЬКОГО КІНА
Українська радянська кінематографія за час свого існування майже жодної, більш менш важливої події не пропустила, шоб не відзначити її тим чи іншим засобом, присвячуючи таким ювілейним дням чи то гасла, чи то номера кіно-хроніки, чи то, навіть, випускаючи цілі фільми. І як це дивно, але-ж ВУФКУ не тільки до цього часу не готується до святкування 10-ти річчя української кінематографії, але навіть ніхто не знає, коли саме його треба святкувати.
Громадська ініціатива й тут прийшла на допомогу: склалася ініціятивна група, яка подала до Правління ВУФКУ доповідну записку про те, що треба негайно готуватися до святкування 10-ти річчя української кінематографії. Але-ж і громадськість не відзначила, в який саме день, коли саме ювілей треба свят
кувати; може він вже минув, а, може, до нього ще дуже далеко.
От про цей день і треба, насамперед, поговорити. Треба через пресу запитати ветеранів нашого кіна, який-же день треба вважати за перший день української кінематографії. В цій статті хотілося-б коротко з’ясувати окремі моменти розвитку українського кіна.
Як відомо, до 1919 року нічим не відзначалося існування його. Прокат перебував у руках спекулянтів - акул од ціна закордонного і нашого кіно-виробнйцтва, яке перебувало в Одесі в руках спекулянтів Борисова та Харитонова. Вироб
ництво змістом своїм не відповідало не тільки нашим настановленням, але навіть було шкідливим для глядача. Отже першим січневим декретом 1919 року за підписом П’ятакова націо
налізується два кіно-театри в Харкові. Березневим декретом 1919 р. націоналізується все кінематографічне майно й передається на місцях і в центрі Фото-Кіно-Комітетам, які утворюються при губерніяльних та повітових політосвітах, що й пере
водять облік кінематографічного майна до середини літа, коли знову довелося відступати.
Тільки спочатку 1920 року фактично декрет від березня 1919 р. починає реалізуватися. Потрібно тут-же відзначити, що Політвідділ 4 дивізії підчас перебування в Одесі 1919 року почав налагоджувати виробництво й навіть почав випускати фільми, що якість їхня з художнього боку погана, але змістом вони ближчі вже до сучасної тематики. Зафільмовано було „Красний Кас’ян та „Рассказ о семи повешенных . 1920 року Кіно-Комітет в Києві на чолі з тов. Ворошиловим починає знимати кіно-фільм, але наступ поляків перешкоджає цьому.
1921 р., знов таки в Києві, при Кіно-Комітеті Політосвіти починають налагоджувати фільмування, і до кінця 1921 та на початку 1922 року виходять два фільми під назвою „Мир хижинам, война дворцам та „Цветы на камне .
1922 р. Одеський Кіно-Комітет починає випускати невеликі фільми, з них фільм „Три Інтернаціонали . Фільми були дуже примітивні, а зі змісту їхнього та їхніх настановлень зовсім не видно було, що це українська кінематографія. Лише в травні
1922 р. постановою Наркомосу об’єднано всі справи фота і? кіна в організації ВУФКУ. В жовтні 1922 року сесія ВУЦВК затверджує статут Наркомосу й ВУФКУ, і з 1922 р. вже починається реальна та фундаментальна робота української кінематографії.
Отже отакі терміни що-до початку існування української кінематографії примушують, щоб низка робітників і організацій висловились, з одного боку, про точний час початку існування українського кіна, а, з другого боку, треба розпочинати кампанію, щоб готуватися до святкування нашого 10-ти річного ювілею. П. Нечес.