„Нам закидають, що ми не вміємо витрачати гроші на потрібне. Але я витрачатиму скільки завгодно, лише-б гроші йшли до моєї каси... Дуже проста річ - кіно, гляньте: дві шухляди - одна для виручки, друга для витрат. Крім того ще ма
ленька таємнича коробочка, де впорядковані лежать картки з назвами фільмів та відомостями, в скільки вони обійшлися й скільки вони дали до каси .. Я торговець, от і все!“ - Ці „зо
лоті слова ’ належать панові Луї Оберові, заступникові голови об єднання кіно-промисловців Франції.. Золоті вони тому, бо як найкраше характеризують „кінозагін міжнародньої буржуазії.
„Я торговець, от і все - це не тільки засада поведінки французь
ких капіталістичних кіно - акул, - це правило й американських, і німецьких, і .меншої братії , що теж мають свою .таємничу коробочку з карт
ками. Серед цих карток є й картки з назвами „воєнних фільмів, тоб-то тих, то в той чи інший спосіб пов’язані з мину
лою імперіалістичною війною, або під пацифістською машкарою мають призвичаїти глядача до думки про кончу потребу в слушний час бути готовим розпочати нову війну.
Імперіялістична війна дала силу силенну матеріалу для „кіногворчости . І цей матеріал буржуазія використовує на всі 100%, щоб зміцнити свою класову гегемонію в капіталістичному суспільстві. В різних країнах Америки та Европи як
найширше використовують матеріяли військової кінематогра
фії: його в той чи той спосіб зв’язують з „інтригою , і воєнний фільм готовий.
Рекорд в справі виготовлення воєнного фільму, тісно пов язаного з отими оберівськими шух
лядками, побили, розуміється, американці. Вони утворили сво
го роду стандарт, який відбував ті чи ті зміни, в залежності від місця демонстрування. Цим стандартом є „Великий Парад , що був кинутий на буржуаз
ний кіно-ринок з величезним галасом потужної реклями. Сю
жет найбанальніший. Молодий американець, син магната промисловосте, безтурботно б’є бай
ди та гуляє. Аж ось Сполу
чені Штати вирішують взяти участь у війні. У парубка прокидається „патріотичне почуття , бо він побачив парад добровольців та почув фанфари, що закликали його виконати обо’вязки. І він вступає до війська, бо така мода, бо треба зробити цей жест, щоб подоба
тися женщинам. Фільм одверто й цинічно це підкреслює. Недалеко зайшов і „патріотизм батька: треба подвоїти, потроїти, почетверити продукцію фабрики, отже здесятерити свої багатства...
Герой приїжджає до Франції. Це країна картонових сел з селянками в довгих хустках та деревляних черевиках, з селя
нами з фальшивими вусами та бородами. Вони тільки й роблять, що розмахують шаблями та п ють вино.
Джон Жільберт підчас зупинки у такому селі закохується в Рене Адоре, „французьку дівчину , зо всіма належними при
надами дочки мельника з ревю. Після цього, розуміється, наш герой потрапляє на фронт. Там бій. Поранений повертається
на батьківщину, але без „французької дівчини йому життя не життя: він жениться на ній.
За всієї вульгарности та штучносте сюжету, навіть з буржуазного погляду, все-ж не знайшлося нікого з „пацифістів , хто запротестував-би проти банальности фільму. Не краще справа й що-до форми. „Успіх картини, як зазначає кінокритик органу компартії Франції „Юманіте , тов. Л. Мусінак, зв’язаний з кількома воєнними сценами, що не стільки вражають вдалістю та страшною дійсністю, скільки є просто при
водом: по-перше, для тих, що були на фронті, згадати особливо трагічні години; по-друге, для тих, що не були на воєнному фронті, бути при
сутніми при кривавій атаці, без риску, за 20 фран
ків (друга шухляда!), в кріслі, з повним шлунком, зі спокійною душею.
Немає чого й казати, що демонстратори картини не пошкодували коштів (перша шухляда!), щоб з оркестри лунали звуки вибухів гармат, сви
сту куль та вибухів набоїв, кулеметної стрілянини, гудіння аероплянів і т. д. Мовляв: підходьте, добродії та добродійки, ось війна за дешеві гроші!
Коли цю картину прокатували у Франції, до неї було додано чимало шмат
ків з кіно-секції французькоїармії, але ці шматки - документи дійсносте - тіль
ки ще більше підкреслили,
Вгорі: момент з війни у повітрі (з американ
ського фільму „Крила ).
Внизу: кадр з фільму „Великий парад . Аме
риканські сал
дати залицяються до фран
цуженок.
ленька таємнича коробочка, де впорядковані лежать картки з назвами фільмів та відомостями, в скільки вони обійшлися й скільки вони дали до каси .. Я торговець, от і все!“ - Ці „зо
лоті слова ’ належать панові Луї Оберові, заступникові голови об єднання кіно-промисловців Франції.. Золоті вони тому, бо як найкраше характеризують „кінозагін міжнародньої буржуазії.
„Я торговець, от і все - це не тільки засада поведінки французь
ких капіталістичних кіно - акул, - це правило й американських, і німецьких, і .меншої братії , що теж мають свою .таємничу коробочку з карт
ками. Серед цих карток є й картки з назвами „воєнних фільмів, тоб-то тих, то в той чи інший спосіб пов’язані з мину
лою імперіалістичною війною, або під пацифістською машкарою мають призвичаїти глядача до думки про кончу потребу в слушний час бути готовим розпочати нову війну.
Імперіялістична війна дала силу силенну матеріалу для „кіногворчости . І цей матеріал буржуазія використовує на всі 100%, щоб зміцнити свою класову гегемонію в капіталістичному суспільстві. В різних країнах Америки та Европи як
найширше використовують матеріяли військової кінематогра
фії: його в той чи той спосіб зв’язують з „інтригою , і воєнний фільм готовий.
Рекорд в справі виготовлення воєнного фільму, тісно пов язаного з отими оберівськими шух
лядками, побили, розуміється, американці. Вони утворили сво
го роду стандарт, який відбував ті чи ті зміни, в залежності від місця демонстрування. Цим стандартом є „Великий Парад , що був кинутий на буржуаз
ний кіно-ринок з величезним галасом потужної реклями. Сю
жет найбанальніший. Молодий американець, син магната промисловосте, безтурботно б’є бай
ди та гуляє. Аж ось Сполу
чені Штати вирішують взяти участь у війні. У парубка прокидається „патріотичне почуття , бо він побачив парад добровольців та почув фанфари, що закликали його виконати обо’вязки. І він вступає до війська, бо така мода, бо треба зробити цей жест, щоб подоба
тися женщинам. Фільм одверто й цинічно це підкреслює. Недалеко зайшов і „патріотизм батька: треба подвоїти, потроїти, почетверити продукцію фабрики, отже здесятерити свої багатства...
Герой приїжджає до Франції. Це країна картонових сел з селянками в довгих хустках та деревляних черевиках, з селя
нами з фальшивими вусами та бородами. Вони тільки й роблять, що розмахують шаблями та п ють вино.
Джон Жільберт підчас зупинки у такому селі закохується в Рене Адоре, „французьку дівчину , зо всіма належними при
надами дочки мельника з ревю. Після цього, розуміється, наш герой потрапляє на фронт. Там бій. Поранений повертається
на батьківщину, але без „французької дівчини йому життя не життя: він жениться на ній.
За всієї вульгарности та штучносте сюжету, навіть з буржуазного погляду, все-ж не знайшлося нікого з „пацифістів , хто запротестував-би проти банальности фільму. Не краще справа й що-до форми. „Успіх картини, як зазначає кінокритик органу компартії Франції „Юманіте , тов. Л. Мусінак, зв’язаний з кількома воєнними сценами, що не стільки вражають вдалістю та страшною дійсністю, скільки є просто при
водом: по-перше, для тих, що були на фронті, згадати особливо трагічні години; по-друге, для тих, що не були на воєнному фронті, бути при
сутніми при кривавій атаці, без риску, за 20 фран
ків (друга шухляда!), в кріслі, з повним шлунком, зі спокійною душею.
Немає чого й казати, що демонстратори картини не пошкодували коштів (перша шухляда!), щоб з оркестри лунали звуки вибухів гармат, сви
сту куль та вибухів набоїв, кулеметної стрілянини, гудіння аероплянів і т. д. Мовляв: підходьте, добродії та добродійки, ось війна за дешеві гроші!
Коли цю картину прокатували у Франції, до неї було додано чимало шмат
ків з кіно-секції французькоїармії, але ці шматки - документи дійсносте - тіль
ки ще більше підкреслили,
Вгорі: момент з війни у повітрі (з американ
ського фільму „Крила ).
Внизу: кадр з фільму „Великий парад . Аме
риканські сал
дати залицяються до фран
цуженок.