Про сільсько господарський фільм

Директиви партії та уряду про енергійне просування кіна на село, про поліпшення постачання робітничих районів і про випуск ідеологічно-витрнманих кар
тин, треба вважати за виконані, але не в досить повній мірі. Справа в тому, що ввесь час на Україні була, так звана,
заборона на пересувні кіно-устави. Але тепер, коли ці апарати цілком пе
реконструйовано і працюють досить добре, справу з розвитком сільської ме
режі треба переглянути й подбати про постачання селу таких пересувок.
Але тут треба одверто сказати, що налагодження справи кіна на селі залежить не тільки від наивности кіно - устави та апарату. До цієї справи треба було-б при
тягти радянську інтелігенцію, зокрема наших сільсько-господарських культур
ників, професорів, агрономів, робітників сільгоспів і взагалі радянських сільсько
господарських діячів, щоб за їхньою допомогою дати селу такий фільм, щоб воно бачило, до чого йому треба прагнути, щоб стати культурним.
Така організація справи допоможе будувати на селі сільське господарство й у цьому буде цінність фільму.
Адже навіть буржуазні держави, і то вироблюють фільми сільсько-господар
ського й індустріального характеру спеціяльно для сільського населення, а нам тим більше це треба робити, бо практика доводить, що сільсько - господарський фільм про виробництво вершкового
масла- - „Золоте дно“, яке було зафільмовано в Сибіру, має вели
кий успіх при демонструванні. Це стверджує великий потяг села до виробничих сільсько-господарських фільмів.
Коли ми цю роботу почнемо й почнемо одразу-ж серйозно, то ми знайдемо й потрібні кошти для цього на селі. Треба лише показати селу, що ним цікавляїься, що про його інтереси дбають.
А. Гельман Комбінований кіно-програм
Київський театр культур-фільмів ВУФКУ почав демонструвати комбінований програм. Для початку йде: короткомет
ражний культур - фільм „Алкоголь та бойовик УФА „Людина вогню .
У фойє влаштовано спеціяльну антиалкогольну виставку, що біля неї лектор дає потрібні пояснення. Особливу увагу звертають на себе експонати поширених органів (серце, печінка) алкоголика у порівнанні з цими-ж органами здорової людини. На жаль, на виставці бракує експо
натів, а надто багато діяграмно-текстового матеріялу, що гірше доходить до глядача. Адміністрація гадає й надалі організову
вати виставки, присв’ячені питанням тих культур-фільмів, що їх демонструватимуть.
Демонстрування комбінованого програму можна вважати за доцільне лише тоді, коли ввесь метраж фільмів не перебільшує 8 - 10 частин. Як-що цю норму збільшується - глядач втомлюється.
Які-ж висновки? При демонструванні повнометражного культур - фільму, або двох короткометражних - заля театру бу
ла заповнена, приблизно, на 30-40 %, а комбінований програм дав аншлаг.
Отже спроба вдалася блискуче. Культур-фільм почав вже прийматися.не як примусовий асортимент. Очевидно. наш культур-фільм, як чинник освітній, починає завойовувати уже собі гідне місце.
По клюбних та сільських екранах слід теж вжити комбінованого методу демонстрування.
До речі, слід зазначити, що ігровий фільм у комбінованому програмі повинен бути достатньо свіжий - щоб цей екран був, максимум, його третім екраном.
Я. Кобилянський

Як дійсність розвіює упередження

Всі пам’ятають палкі балачки, що мали місце на громадських переглядах та у пресі про те, начеб-то узагальнення та умовности, яких вживав в „Арсеналі О. Довженко, незрозумілі для масо
вого робітничого глядача. Такі побою
вання були й у редакції Пермської газети „Звезда , коли вона влаштовувала гро
мадський перегляд „Арсеналу . Проте, факти довели інше.
„На громадському перегляді 50 відсотків присутніх складали робітники з ви
робництва, які в своїх виступах твердили, що основна тема картини зрозуміла та близька пролетарському глядачеві і що вона не менш зрозуміла буде і для се
лянина, який пережив імперіялістичну та громадянську війну. Збори однодушно визнали цю картину за величезне досяг
нення радянської кінематографії та гаряче рекомендували її для демонстрування по всіх кіно-екранах комерційних, клюбних та сільських .
Редакція „Звєзди виділила свого співробітника - кіно-рецензента для обслуговування робітничої публіки. Цей товариш провадив бесіди в фойє кіна перед виставою.
Цікавий та доцільний почин.
Ол. Мих.

В ПОРЯДКУ ПРОПОЗИЦІЇ

Досвід останніх років роботи українського кіно-виробництва довів, що помилкове було твердження, наче-б то сценарії мусять писати не письменники, а якась особлива катего
рія людей, що зветься сценаристами й нічого спільного з літературою не має. Правда, більшість сценаріїв, що їх, в звязку зі сценарною кризою, ми мусили приймати, з повного ясністю доводять, що автори таких сценаріїв не тільки з літе
ратурою, але й з елементарною граматикою мають дуже мало спільного. Навряд чи хто скаже, що ця особливість таких сценаріїв була їх позитивною якістю. Мовляв - „обійшлись без літератури .
Нікчемний сюжетик, втиснутий у рознумеровану низку сцен, з кабалістичними знаками „крп , „нп“, „дфр та незрозумілими термінами, звався сценарієм. Режисер-же не звертав жодної уваги ні на цифрову розбивку, ні на таєм
ничу для багатьох термінольоґію. Режисер вимагає від автора літературного ходу дії. Зрозуміло, що не всяка література може бути сценарієм, але добрий сценарій для художнього фільму - без сумніву література.
Це слід твердо визнати й зробити відповідні висновки практичного характеру, які-б притягли до кіна велику кількість на
ших письменників, що неодмінно зменшило-б сценарну кризу,
яка поряд зі зростанням виробництва починає загострюватися. Тут я хочу говорити лише про один захід з багатьох, що їх треба здійсниш, щоб кризи цієї позбутися.
Мені здається, що треба було-б друкувати сценарії (звичайно, ті, що варті цього) так, як друкується література інших жанрів. Спроби було зроблено й досить вдало. Надру
ковано де-які сценарії Шкловського, Бабеля, був надрукований в одному літературно-художньому журналі сценарій Ляшенка
„В заметах і, за відомостями, мають друкувати „Тобі дарую В. Радиша. Зокрема цей останній сценарій, зроблений з боку кінематографічного чудово, разом з тим і в читці справляє ве
лике враження. Це ще раз доводить, що сценарій такий-же придатний матеріял для друку, як і драматичні твори. Наслідки від друкування можуть бути, мені здається, дуже позитивні.
Сценарій, надрукований в якомусь альманасі або журналі, потрапляє через це на дуже широке та всебічне обговорення. Літературна критика включила-б сценарій в число своїх об’єктів і поступово могла-би виробитися особлива галузь критики сценаріїв...
Крім того, з’являючися в пресі, кращі сценарії (а лише такі й варто друкувати) були-б показовими для тих письменників, що вирішили-б вдосконалюватися в цьому жанрі.
Сюди треба додати, що в небажанні багатьох апробованих письменників писати для кіна, - грає велику ролю і той факт, що, написавши роботу отаку, автор її не бачить надруко
ваною й позбавляється досить широкого кола читачів, ім’я-ж письменника зникає разом з тим, як знимається з екрану поставлений за його сценарієм фільм. Та й на екрані ім’я автора далеко не на першому місці. Такі міркування я сам не раз чув від багатьох письменників.
Мені захід цей видається таким потрібним, що я запропонував-би українському Теа- Кіно-Друку створити періодичний альманах для друкування сценаріїв. Треба в такому альманасі друкувати й інші літературно-художні твори, але-ж основне завдання його мусить полягати в популяризації сценарного жанру і в друкуванні кращих українських сценаріїв.
С. Орелович