III. Формозські

кадри

Японці ретельно боронять свої порти від чужого ока.
Всі фото й кіно-апарати було відразу складено до одної з кают і за
чинено японською поліцією на ввесь час стоянки.
Ми поїхали до міста Кіїрун, сівши до вузьких і нетривких човників-сампанів, розхитуючись на кволих хвиль
ках затоки Кіїрун-Ко, .між великих і
брудних корпусів пароплавної юрби, ошвартованої на рейді.
Перші кадри, зняті Павлом Радзиховським до заходу в затоку, вриваються на чорних скелях формозських борегів і на солоній, океанській красі рудих пальмових вітрил рибальського сампана. Далі, корабель зняв на щогли лоцманський і карантинний стяг, і по цих сигналах приїхали до нас на борт японці. Знімати не можна, та ми ви
ходимо в місто, ступаємо, по двох тижнях і по дев’ятибальному штормі, на землю і бачимо нещадне божевілля цитринового, щедрого заходу сонця.
Неймовірно високі тони панують на вулиці. Гама складається з стукоту де
рев’яних пантофель-підставок „гета“,
тонких дзвіночків рікш, сопілок, що з ними часто виходять просто на прогулянку, шелесту кімоно, що в них одягнені
майже всі, і ще гудків прекрасних автів, що напрочуд добре зжилися з рікшами. Пішоходи вкриті, як стелею, другими по
верхами будинків. Всі квартали міста абсолютно стандартні:
двоповерхові будинки, перший - крамниці, другий поставлено на цегляні кольонади й він, як парасоля над вулицею.
Бруком рушає назустріч нам дивна процесія. Люди йдуть на ходулях, у машкарах, оркестра з сопілками, самісенами, барабанами, йде під балдахіном. Суне похід з півсотні людей. Як виявляється: актори рекламують сьогоднішню виставу. До сінема треба їхати в столицю острова: - Тайгоко. Ми йдемо до театру.
Перед входом, в малих клітинах, ціла виставка найрізноманітніших „гета“; важким і стоптаним дисонансом стають наші запорошені черевики до цих клітин; кривими сходами, тримаючи квитки, що їхні написи нам нічого не говорять, ми зво
димося до залі. Добрі місця - на горі, гальорка - внизу і вся заля - квадратики з бамбуковими бортами, де сидіти треба на подушках, принесених японкою - контролеркою разом з чаєм, цукерками й цигарками. Тонкі димки японських сигареток здіймаються в залі, струмочки чаю надхненно дзюрчать до ма
лих чашечок, цілі родини в малих квадратиках місць замисленно чмокають цукерками, а на сцені, перериваючись антрактами темряви, йде вистава.
У порті стоїть японське військове судно і тому --аля Кіїрун- Дза, Кіїрунського театру, дивно нагадує севастопольський те
атрик з його рясою матроської роби і „безкозирок . Поважні родини сходяться пізніше, отже, поки що, на сцені лунає тільки тонка гра самісена, і виступи японських естрадників, як дві
краплини води, нагадують репертуар наших літніх садків.
Виходять японець і японка. Довгий дует. Спочатку вона його лає і б’є, потім він її. Заля широ сміється і дим сигарет сте
леться шедріше. Дев’ята година вечору і театр майже повний. Поруч нас фліртують молоді японець з японкою; по другий бік солідна, поважна родина уважніше п’є чай, ніж дивиться на кін, де розгортається нехитра дія. Матроси вголос жартують і розмовляють з акторами.
Із сцени до залі, на рівні бамбукових бортиків, що відокремлюють квадратики місць, ідуть дві дерев’яні, ляковані до
роги: „Ханаміці“ - дорога квітів і друга, вужча. Сьогоднішня вистава їх не зай
має; дорогами, ляком театральних доріг бігають діти з публіки, забігають на сцену й плутаються поміж акторів.
Паперові стіни розсунено, портовий вечір заходить до залі й чутно, як дзво
нять рікші і як вихваляє свій солодкий, свій соковитий крам продавець овочів перед театром.
Японія пливе в заході сонця по довгих, розложистих тихоокеанских хвилях. Вона відпливає від бортів нашого корабля, ця східня Англія, ця низка островів, узятих в міцні дебета капіталістичної системи.
Вона зуміла поєднати мілітаризм і гніт нещадного капіталістичного хижацтва з жорстокістю самурайського феодалізму. Не дарма по всіх її кіно-театрах так ста
ранно іцо-вечору сотні різноманітних фільмів вихваляють чесноти самураїв. їхні звитяги й пригоди.
Червоний стяг стрункого нашого корабля пропливає повз її береги. І ввижаються нам тисячі червоних прапорів,
що мають над дахам бамбукових хаток Кіїруну. Та ні, доки-що це тільки відблиски вечірнього сонця, що згасає в кривавій заграві. Доки-що ті тисячі червоних прапорів заховано в потаємну глибину мільйонів серць японського робітника та селянина.
Ол. Мар’ямов
Вгорі: кадр з японського історичного фільму про самураїв.
Ліворуч - вхід до затоки Кіїрун - ко з вітрилами рибальських сампанів.
Праворуч - перед входом до кіно-театру. Юрба біля продавця овочів.