Треба вчити географії
Культурфільмові треба приділяти якнайширшу увагу, він бо має сприяти ширенню знання, не кажучи вже про інші завдання, як от піднесення свідомосте, виховання тощо.
Краєзнавчому фільмові, розуміється, належить теж брати діяльну участь у виконанні цих завдань. Але трапляється й тут часом біда, а найгірше, ко
ли вона трапляється з тими, хто бере чільну участь в кінокультурному процесі, з органом преси.
Так, в № 40 «Советского Экрана» надибуємо на кадр з культурфільму «Зима в Шамоні», під ним підпис
«Швайцарія». Колиж ота гостинична Швайцарія встигла анектувати Шамоні, яку на всі заставки рекламують французькі туристичні довідники?
Не годиться не знати географії.
М. Земельний. Апарат Гозу на селі
Останніми часами наші села почали обслуговувати кіно-пересувки з трибдинамою, що дуже незручна в роботі з багатьох причин.
Перша з них, що кіно-механікові на
селі доводиться набирати цілий штат людей (від 4 до 8 чол.), що мають крутити динаму. Здебільшого люди ці ніякої уяви про
електрику не мають і крутять так, як їм на думку спаде. Через те в час демонстрування бувають непередба
чені витівки з енергією. Буває часом, шо на екрані темно, а то й зовсім світла нема, а буває перевантаження. Тоді раптово перегорають лямпки, й доводиться припинити сеанс.
Певна річ, що це відбивається на економіці пересувки, певна річ, що всі ті труднощі, що з ними доводиться мати справу кіно-механікові, тільки заважають працювати. Та не в цьому головне: головне в дискредитації самої справи просування кіна на село, бо після кількох отаких сеансів селянин більше не піде до кіна.
А разом з тим справу цю можна було б, хоч в деяких селах, налагодити, варт тільки нав’язати стосунки з тими організаціями, що мають трактори. Використання енергії від трактора і дешевше обходиться, і краще відбивається на праці.
Крім того, це позбавляє механіка потреби весь час кричати, щоб або по
вільніше крутити, або скорше. Та й ефект від праці зовсім інакший: селяни ідуть з задоволенням до кіна й лайок на адресу кіно-механіка нема.
Тому я рекомендую кіно-механікам піти за моїм прикладом, і в разі змоги використовувати, як джерело енергії, трактора. Кіно-механік В. Клик.
В № 41 журналу «Рабис» вміщено цікаву статтю Всеволода Меєрхольда «Про кінофікацію театру», в якій автор висловлює чимало цікавих та оригінальних думок.
«Театр, що намагається використати всі технічні досягнення сцени, запрова
дить ще й кінематограф; таким чином гра драматичного актора на сцені буде йти в черзі з його грою на екрані. Або видовище драматичного театру виникає як свого роду огляд, де гра актора переводиться в способах гри то драматичного, то о перового актора, то тан
цюристи, то еквилібриста, то гімнаста,, то кловна. Так втягаються на арену елементи інших мистецв, щоб видови
ще захоплювало, щоб його краще сприймав глядач».
Далі В. Меєрхольд переходить до справи конкуренції театру з кіном: «Ми, що будуємо театр, який має конкуру
вати з кіном, ми кажемо: «дайте нам до кінця довести наше завдання кіно
фікації театру, дайте нам здійснити на сцені цілу низку технічних способів кіно-екрану (не в тому розумінні, що екран ми повісимо в театрі), дайте нам можливість перейти на сцену, устатковану за новою технікою, за новими ви
могами, які ми ставимо театральному видовищу, й ми влаштуємо такі вистави які будуть притягати не меншу кількість глядачів, як кіно-театри».
Новий театр має вступити в одвертай бій з кіном не на життя, а на смерть. Переможцем ніби має вийти, за Меєрхольдом, театр. Кіно, мовляв, спіткнеться.
Театрал.
21 - 24 вересня при правлінні ВУФКУ в Києві відбулась Всеукраїнська нарада завідувачів та інструкторів всіх краєвих відділів ВУФКУ. Мета цієї наради була - встановити нові форми роботи ВУФКУ на місцях у звязку з майбут
ньою реорганізацією крайвідділів, розглянути промфінплян українського кіна та розв’язати питання поточної роботи.
Мережа кіна останніми роками зросла так швидко, що теперішні 6 крайвідділів ВУФКУ ніяк не можуть добре обслуговувати її, а тим більше розгорнути потрібну громадську роботу навколо заходів української кінематогра
фії. До того ще відділи є аж надто нерівні щодо обсягів своєї роботи. ВУФКУ має такі відділи, що охоплюють по 4 округи (Дніпропетровський) та такі, що охоплюють аж 13 округ (Києвський). Отже дальший зріст мережі вимагає від ВУФКУ безпосереднього наближення до низових оди
ниць, і тому й правління ВУФКУ, і нарада висловила думку, що треба збільшити кількість крайвідділів та реорганізувати їх роботу. Нарада, висунувши перед Правлінням дум
ку про потребу заснувати на кінець п ятирічки відділи ВУФКУ по всіх округах України, вважає, що 29 - 30 року треба утворити 12 краевих відділів, себто ще 6 по таких округах: Полтава, Сталіне, Зінов’євське, Конотоп, Черкаси
та Проскурів. Щоб перевести в життя директиви партії про повну господарчу відповідальність підприємств, вирішено надати всім підприємствам ВУФКУ цілковитої самостійносте та відповідальности за свою роботу, що позбавить «райвідділи оібов’язків порпатися в дрібницях, і це зможе поліпшити якість принципового керування. Для поліп
шення керування крайвідділами й зокрема держ-кіно-теат
рами, що тепер набудуть більшої самостійносте, - визнали потребу організувати при фінансово-комерційному відділі правління ВУФКУ окрему частину, що відатиме виключно питанням експльоатації власної кіно-мережі ВУФКУ.
Другою важливою справою, яку розглянула нарада, було ствердження так принципів побудови, як і конкретних чисел промфінпляну української кінематографії (окрім виробничих підприємств) на 29 - 30 рік.
Нарада визнала, що взятий кооперацією та іншими організаціями курс на кінофікування села пересувними апаратами, тягне за собою загрозу відсталосте сільської кіно-ме
режі, загрожує пляновості роботи й взагалі позбавляє село опірних пунктів культроботи.
Отже, треба вести рішучий курс на встановлення стаціо
нарних кіно-апаратів по селах, де понад 1500 душ населення, та, як виняток, по менших селах тимчасово припускати демонстрування кіно-пересувними апаратами. Визнавши, що головною формою кінофікації села є організація кіно-кооперативних товариств, нарада ухвалила мобілі
зувати навколо справи поширення сільської кіно-мережі всю радянську громадськість та організації, що працюють над культосвітньою справою на селі. Щодо дальшої кіно
фікації робклюбів, то нарада постановила звернути увагу
профорганізацій на цю справу з тим, щоб майбутньогороку виконати передбачення п’ятилітки (для 2-го року) щодо кінофікації клюбів.
Щодо держкіно-театріїв, то промфінплян передбачає низку заходів, щоб поліпшити обслуговування кіно-глядачів, організацію дитячих кіно-ранків тощо. Ухвалено завести єдину абонементну систему й давати знижку до 30% з но
мінальної вартости квитків. Зокрема ухвалено організувати театри культур-фільму по великих містах, а по тих містах, де є по два держкіно, один з них протягом двох днів на тиждень має демонструвати культур-фільми.
В галузі капітального будівництва держкіно-театрів, намічено будувати 6 нових держкінів, а також вкласти значні кошти в ремонтування тих кіно-театрів, що вже є. Щодо підготовки та перепідготовки технічних кадрів кіно-мережі, визнано за потрібне організувати курси кіно-механіків та курси перекваліфікації завідувачів кіно-театрів.
Далі нарада розглянула ролю інструктажу в системі кінематографії. Інструкторський апарат по крайвідділах запроваджено лише з грудня м-ця 1928 року, а при прав
лінні - з лютого 1929 року. Відзначивши, що основним завданням інструкторів кінематографії є організація кіномережі та регулювання її зросту, притягаючи до цієї справи громадську увагу, нарада розглянула всі моменти, що гальмували в минулому роботу інструктажу й намітила практичні заходи, щоб усунути ці хиби.
Нарада звернула увагу на стан кіно-хроніки. Визнавши, що треба поліпшити продукцію кіно-хроніки, ухвалено рішучіше просувати хроніку на місця.
Ця нарада, безперечно, відограє велику ролю в житті української кінематографії й значно поліпшить роботу ВУФКУ та його переферії.
М. Файер.
Культурфільмові треба приділяти якнайширшу увагу, він бо має сприяти ширенню знання, не кажучи вже про інші завдання, як от піднесення свідомосте, виховання тощо.
Краєзнавчому фільмові, розуміється, належить теж брати діяльну участь у виконанні цих завдань. Але трапляється й тут часом біда, а найгірше, ко
ли вона трапляється з тими, хто бере чільну участь в кінокультурному процесі, з органом преси.
Так, в № 40 «Советского Экрана» надибуємо на кадр з культурфільму «Зима в Шамоні», під ним підпис
«Швайцарія». Колиж ота гостинична Швайцарія встигла анектувати Шамоні, яку на всі заставки рекламують французькі туристичні довідники?
Не годиться не знати географії.
М. Земельний. Апарат Гозу на селі
Останніми часами наші села почали обслуговувати кіно-пересувки з трибдинамою, що дуже незручна в роботі з багатьох причин.
Перша з них, що кіно-механікові на
селі доводиться набирати цілий штат людей (від 4 до 8 чол.), що мають крутити динаму. Здебільшого люди ці ніякої уяви про
електрику не мають і крутять так, як їм на думку спаде. Через те в час демонстрування бувають непередба
чені витівки з енергією. Буває часом, шо на екрані темно, а то й зовсім світла нема, а буває перевантаження. Тоді раптово перегорають лямпки, й доводиться припинити сеанс.
Певна річ, що це відбивається на економіці пересувки, певна річ, що всі ті труднощі, що з ними доводиться мати справу кіно-механікові, тільки заважають працювати. Та не в цьому головне: головне в дискредитації самої справи просування кіна на село, бо після кількох отаких сеансів селянин більше не піде до кіна.
А разом з тим справу цю можна було б, хоч в деяких селах, налагодити, варт тільки нав’язати стосунки з тими організаціями, що мають трактори. Використання енергії від трактора і дешевше обходиться, і краще відбивається на праці.
Крім того, це позбавляє механіка потреби весь час кричати, щоб або по
вільніше крутити, або скорше. Та й ефект від праці зовсім інакший: селяни ідуть з задоволенням до кіна й лайок на адресу кіно-механіка нема.
Тому я рекомендую кіно-механікам піти за моїм прикладом, і в разі змоги використовувати, як джерело енергії, трактора. Кіно-механік В. Клик.
Театр і кіно
В № 41 журналу «Рабис» вміщено цікаву статтю Всеволода Меєрхольда «Про кінофікацію театру», в якій автор висловлює чимало цікавих та оригінальних думок.
«Театр, що намагається використати всі технічні досягнення сцени, запрова
дить ще й кінематограф; таким чином гра драматичного актора на сцені буде йти в черзі з його грою на екрані. Або видовище драматичного театру виникає як свого роду огляд, де гра актора переводиться в способах гри то драматичного, то о перового актора, то тан
цюристи, то еквилібриста, то гімнаста,, то кловна. Так втягаються на арену елементи інших мистецв, щоб видови
ще захоплювало, щоб його краще сприймав глядач».
Далі В. Меєрхольд переходить до справи конкуренції театру з кіном: «Ми, що будуємо театр, який має конкуру
вати з кіном, ми кажемо: «дайте нам до кінця довести наше завдання кіно
фікації театру, дайте нам здійснити на сцені цілу низку технічних способів кіно-екрану (не в тому розумінні, що екран ми повісимо в театрі), дайте нам можливість перейти на сцену, устатковану за новою технікою, за новими ви
могами, які ми ставимо театральному видовищу, й ми влаштуємо такі вистави які будуть притягати не меншу кількість глядачів, як кіно-театри».
Новий театр має вступити в одвертай бій з кіном не на життя, а на смерть. Переможцем ніби має вийти, за Меєрхольдом, театр. Кіно, мовляв, спіткнеться.
Театрал.
ДО ЛІПШОЇ РОБОТИ!
21 - 24 вересня при правлінні ВУФКУ в Києві відбулась Всеукраїнська нарада завідувачів та інструкторів всіх краєвих відділів ВУФКУ. Мета цієї наради була - встановити нові форми роботи ВУФКУ на місцях у звязку з майбут
ньою реорганізацією крайвідділів, розглянути промфінплян українського кіна та розв’язати питання поточної роботи.
Мережа кіна останніми роками зросла так швидко, що теперішні 6 крайвідділів ВУФКУ ніяк не можуть добре обслуговувати її, а тим більше розгорнути потрібну громадську роботу навколо заходів української кінематогра
фії. До того ще відділи є аж надто нерівні щодо обсягів своєї роботи. ВУФКУ має такі відділи, що охоплюють по 4 округи (Дніпропетровський) та такі, що охоплюють аж 13 округ (Києвський). Отже дальший зріст мережі вимагає від ВУФКУ безпосереднього наближення до низових оди
ниць, і тому й правління ВУФКУ, і нарада висловила думку, що треба збільшити кількість крайвідділів та реорганізувати їх роботу. Нарада, висунувши перед Правлінням дум
ку про потребу заснувати на кінець п ятирічки відділи ВУФКУ по всіх округах України, вважає, що 29 - 30 року треба утворити 12 краевих відділів, себто ще 6 по таких округах: Полтава, Сталіне, Зінов’євське, Конотоп, Черкаси
та Проскурів. Щоб перевести в життя директиви партії про повну господарчу відповідальність підприємств, вирішено надати всім підприємствам ВУФКУ цілковитої самостійносте та відповідальности за свою роботу, що позбавить «райвідділи оібов’язків порпатися в дрібницях, і це зможе поліпшити якість принципового керування. Для поліп
шення керування крайвідділами й зокрема держ-кіно-теат
рами, що тепер набудуть більшої самостійносте, - визнали потребу організувати при фінансово-комерційному відділі правління ВУФКУ окрему частину, що відатиме виключно питанням експльоатації власної кіно-мережі ВУФКУ.
Другою важливою справою, яку розглянула нарада, було ствердження так принципів побудови, як і конкретних чисел промфінпляну української кінематографії (окрім виробничих підприємств) на 29 - 30 рік.
Нарада визнала, що взятий кооперацією та іншими організаціями курс на кінофікування села пересувними апаратами, тягне за собою загрозу відсталосте сільської кіно-ме
режі, загрожує пляновості роботи й взагалі позбавляє село опірних пунктів культроботи.
Отже, треба вести рішучий курс на встановлення стаціо
нарних кіно-апаратів по селах, де понад 1500 душ населення, та, як виняток, по менших селах тимчасово припускати демонстрування кіно-пересувними апаратами. Визнавши, що головною формою кінофікації села є організація кіно-кооперативних товариств, нарада ухвалила мобілі
зувати навколо справи поширення сільської кіно-мережі всю радянську громадськість та організації, що працюють над культосвітньою справою на селі. Щодо дальшої кіно
фікації робклюбів, то нарада постановила звернути увагу
профорганізацій на цю справу з тим, щоб майбутньогороку виконати передбачення п’ятилітки (для 2-го року) щодо кінофікації клюбів.
Щодо держкіно-театріїв, то промфінплян передбачає низку заходів, щоб поліпшити обслуговування кіно-глядачів, організацію дитячих кіно-ранків тощо. Ухвалено завести єдину абонементну систему й давати знижку до 30% з но
мінальної вартости квитків. Зокрема ухвалено організувати театри культур-фільму по великих містах, а по тих містах, де є по два держкіно, один з них протягом двох днів на тиждень має демонструвати культур-фільми.
В галузі капітального будівництва держкіно-театрів, намічено будувати 6 нових держкінів, а також вкласти значні кошти в ремонтування тих кіно-театрів, що вже є. Щодо підготовки та перепідготовки технічних кадрів кіно-мережі, визнано за потрібне організувати курси кіно-механіків та курси перекваліфікації завідувачів кіно-театрів.
Далі нарада розглянула ролю інструктажу в системі кінематографії. Інструкторський апарат по крайвідділах запроваджено лише з грудня м-ця 1928 року, а при прав
лінні - з лютого 1929 року. Відзначивши, що основним завданням інструкторів кінематографії є організація кіномережі та регулювання її зросту, притягаючи до цієї справи громадську увагу, нарада розглянула всі моменти, що гальмували в минулому роботу інструктажу й намітила практичні заходи, щоб усунути ці хиби.
Нарада звернула увагу на стан кіно-хроніки. Визнавши, що треба поліпшити продукцію кіно-хроніки, ухвалено рішучіше просувати хроніку на місця.
Ця нарада, безперечно, відограє велику ролю в житті української кінематографії й значно поліпшить роботу ВУФКУ та його переферії.
М. Файер.