Щоб європейцеві зрозуміти всю своєрідність прийомів роботи японських кінематографістів, - треба не тільки бачити японський фільм, а й добре знати ті вихідні точки видовищної культури, що від них іде японське кіно.
Річ в тому, що не тільки сюжети, але й робота актора в фільмові японського кіна - є точна репродукція - фотографування театральної вистави, що теж відбувається в часі й просторі, але що не змінилася в методах гри актора.
Отже, коли ми дивимось фільм національного японського кіна - ми бачимо живу фотографію акторського мистецтва, мистецтва, що не тільки не хоче підлягати законам кіна, але й змінює ці закони на свою користь.
Прикладом такого варварського використання кіна тільки, як технічного засобу для репродукції пластичних (театральних) образів, може бути фільм „ Хоробрий з Кіото .
Ставив фільм режисер Кінугасі, що пройшов школу японського національного театру „Кабукі”.
Ролю „Хороброго виконує славетний театральний трагік Хаясі Цітозюро.
Фільм зроблений на жанровому матеріалі февдальної епохи: (боротьба кланів за родове першенство та головування в керуванні спілкою кланів).
Історична розшифровка теми „Хороброго складна і на цей раз не має великого інтересу. Фабула, що її демонструють актори перед об’єктивом здіймальної камери, така своєрідна й наївна на погляд європейця, - фабула ця затримує на собі більшу частину нашої уваги при перегляді і затушовує основ
ний тематичний малюнок, зрозумілий виключно японському глядачу.
Про те, що саме абсолютно незрозуміле нам (європейцям), що хвилює японського глядача і ставить „Хороброго з Кіото на п’єдесталь шедевру національного мистецтва, мова буде далі.
Зараз же познайомимося із змістом фільму.
Дочка вчителя фехтування Оріє та один з кращих учнів її батька Мінокуро - кохаються.
В Оріє закоханий і другий учень її батька - Рокуро.
Між суперниками відбувається бійка, в яку вплутується випадково боєць Тодо.
Він викликає на герць всю фехтувальну школу, але батько Оріє хворий і не може взяти участи в ньому. Він просить Мінокуро й Рокуро замінити його, обіцяючи віддати переможцеві Оріє.
В день герцю Рокуро провокує Мінокуро і той не бере участи в бійці. Батько Оріє переконаний, що Мінокуро боягуз і тому не виступив проти Тодо. Він виганяє його з школи.
Злочинець Рокуро вбиває старого вчителя і розповсюджує чутки, що це зробив Мінокуро, та Оріє не вірить в це. І т. д. і т. д.
Сюжет дуже романтичний, часом навіть занадто сентиментальний, але як це не парадоксально, для японського глядача суть цього фільму не в сюжеті а в мечах, що ними орудують головні дієві особи.
Особиста трагедія це лише тло для блискучого показу, що таке меч.
Нас може здивувати: нащож японці подають фабулу фільму, коли справа лише в показі меча.
Але справа демонстрування меча значно складніша, ніж ми звикли, логічно спрощуючи асоціяції, мислити.
Побут японців, складаючися і кристалізуючися протягом багатьох століть, за свій вияв взяв речову культуру, і февдальні традиції породили особливий культ меча.
Меч це не тільки знаряддя боротьби, але й великий символ змісту життя й чести (однозначні. поняття для японця).
Меч - жива річ для японця. Він герой життєвих ситуацій. З культом меча звязана ціла наука поводження з ним.
Вона вивчалася й вивчається також дбайливо, як і кожна інша дисципліна.
Тому то для японського глядача важливі не страждання маленької Оріє, дочки вчителя фехтування, а те, як володіють мечем руки Мінокуро, Тодо або Рокуро.
Нам тяжко зрозуміти таку далеку й абсолютно чужу нам філософію, але коли ми нічого не знатимем за них. то ніколи
й не розшифруємо японського мистецтва, з’окрема японського кіна.
„Хоробрий з Кіото - може бути наочним підручником для вивчення, що таке японська культура, і хоч фільм зроблений
на матеріялі, що давно
одійшов у небуття, він своїм психологічним настановленням доско
налий для японського глядача.
І в цьому його функціональність
для нас - радянських глядачів.
Г. Затвор
ницький.
Кадр з фільму „Хоробрий з Кіото . Праворуч - актор Хаясі Цітозюро.