Кіно - це найважливіше для нас мистецтво
(ЛЕНІН).
ЗМІСТ: „Знання, ініціятива, відповідальність , „Звук чи німота? - В. Харченко та О. Хомик, Тонфільм та сльози - І. Сорока, „Попередники розмовного кіна - І. Сіманцев, Навесні, „Кохання самураїв - В. Мір, „Екран Москви - Альф, „Голлівуд без
машкари - О. Марич, Чортові кубла - В. Охрименко, Новини техніки. Наш конкурс.
Підсумки минулого господарчого року вже виявили здобутки й хиби української кінематографії. До здобутків треба віднести той розмах, який яскраво позначився на всьому процесі будування українського кіна. Починаючи від виробництва й масової кінофікації та кінчаючи внесенням «лементів відносної сталости й пляновости, - все це треба зарахувати до здобутків. Загалом ці здобутки можна характеризувати, як дальніше просовування української кінематографії в галузі виконання завдань культурного будівництва.
Але тут треба уникнути тих ненормальних явищ, що мають місце у кінематографічному процесі на всіх його ді
лянках і, насамперед, у виробництві. Справді, чи внесено грунтовні зміни в організацію, налагодження й раціоналі
зацію виробничих процесів; чи позбавилась уже цілком кінематографія старих традицій кустарницької техніки й того неуцтва, на яке так тяжко хворіє кінематографія? Коли критично підійти до всіх цих питань, то доведеться
зробити один висновок, а саме, що кінематографія по лінії виробництва ще далеко не стала на шлях правильної організації роботи, що її диктують фабрично-заводські умови.
Вся країна ставить перед собою завдання за 4 роки закінчити п’ятилітку. Проте, коли в усіх галузях промисловости почувається великий темп і потужність в роботі, то цього в повному обсязі ми не почуваємо ще на кіно-виробництві. Це пояснюється тим, що ті норми, що їх застосовано в інших галузях промисловости, ще не в повній мірі застосовано в кіно-виробництві. Взяти хочаб такий надзвичайно організуючий момент, всього виробничого процесу, як единоначалии, від запровадження нікого залежить уся система правильного керівництва виробництвом і відповідальність за нього. Ми маємо ще надто багато таких елементів попереднього порядку, що не дають змоги розбити загальний процес виробництва на окремі частини, щоб за кожну частину окремо відповідав той чи той керівник, організуючи і посправжньому керуючи нею.
Ми часто-густо звертаємо увагу на окремі вади абсолютно дрібов’язкового порядку. Це забирає у нас багато дорогого часу, й, разом з тим, ми не помічаємо дійсно ве
ликих хиб у нашій діяльності. Кіно-виробництво, як ніяка інша галузь, потрібує великого розмаху й відповідальности. Це, зрозуміло, не значить, що керівники цього виробництва повинні займатись лише великими проблемами. Ні, вони повинні посправжньому керувати й знати досконало, висло
влюючись умовно, технологію виробництва, бо лише за тих умов, коли керівник того чи того виробництву
досконало знатиме технологію цього процесу, буде менше помилок, ніж їх ми тепер робимо в нашій роботі.
Ми часто спостерігаємо таке явище, коли окремі помилки тогож таки дрібв’язкового порядку штучно збіль
шуються й через це відривається від роботи надто цінна частина керівних робітників. Запровадження єдиноначалля в повному розумінні цього слова якраз і передбачає зменшення оцих от помилок, шляхом наїдання тому чи тому керівникові виробництва права ризикування. Лише за умов такого ризикування й відповідної страховки можливо буде якслід налагодити наше виробництво. Такого ризикування й відповідної страховки, що характеризувалиб повний розмах і розгортання діяльности кінематографічного виробництва, на превеликий жаль, у минулому році (це треба цілком сміливо й одверто заявити), ми не мали. Кожний робітник, що працює в галузі кінематографії, повинен усвідомити цю абсолютно потрібну організаційну надбудову й, коли це буде усвідомлено й, разом з цим, по справжньому розгорнуто самокритику, українська кінематографія зможе ширше роз
горнути полотна своєї роботи й внести більше надбань у культурне будівництво.
Це основне питання ставить завдання про добір таких робітників, що цілковито б змогли опанувати ту чи ту частину роботи й замінити тих, що до цього часу на цій роботі себе не виявили. Це можливе також при умові систе
матичного й послідовного висовування нових робітників на кінематографічну роботу й насамперед - робітників від вер
стату. Нам здається, що більше, ніж хто інший, зрозуміє цю
систему керівництва й відповідальність за нього, саме той, хто активно й безпосередньо бере участь у творенні матеріальних цінностей. Тим то й треба в новому господарчому році більш рішуче ставити завдання щодо висову
вання робітників на керівну роботу в кінематографічному процесі.
Нам здається, що в кінематографії, як ніде, елемент організуючий має виключне значення й майже цілковито вирі
шує всі справи успішного переведення цього процесу. Тим то й потрібно загострити на цьому питанні увагу всіх робіт
ників українського кіна, оскільки від розв’язання цього основного питання залежить дальніший темп розвитку, а справа темпу в нашій роботі набирає виключного значіння. Вже тепер почувається, що своїм темпом кінематографія не встигає за загальним темпом розвитку країни, а оскільки це так, треба наполягти на основні організуючі підйоми, в наслідок яких кінематографічний процес повинен дати
(ЛЕНІН).
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
4-й рік№ 18 (64)
ЗМІСТ: „Знання, ініціятива, відповідальність , „Звук чи німота? - В. Харченко та О. Хомик, Тонфільм та сльози - І. Сорока, „Попередники розмовного кіна - І. Сіманцев, Навесні, „Кохання самураїв - В. Мір, „Екран Москви - Альф, „Голлівуд без
машкари - О. Марич, Чортові кубла - В. Охрименко, Новини техніки. Наш конкурс.
ЗНАННЯ, ІНІЦІЯТИВА, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Підсумки минулого господарчого року вже виявили здобутки й хиби української кінематографії. До здобутків треба віднести той розмах, який яскраво позначився на всьому процесі будування українського кіна. Починаючи від виробництва й масової кінофікації та кінчаючи внесенням «лементів відносної сталости й пляновости, - все це треба зарахувати до здобутків. Загалом ці здобутки можна характеризувати, як дальніше просовування української кінематографії в галузі виконання завдань культурного будівництва.
Але тут треба уникнути тих ненормальних явищ, що мають місце у кінематографічному процесі на всіх його ді
лянках і, насамперед, у виробництві. Справді, чи внесено грунтовні зміни в організацію, налагодження й раціоналі
зацію виробничих процесів; чи позбавилась уже цілком кінематографія старих традицій кустарницької техніки й того неуцтва, на яке так тяжко хворіє кінематографія? Коли критично підійти до всіх цих питань, то доведеться
зробити один висновок, а саме, що кінематографія по лінії виробництва ще далеко не стала на шлях правильної організації роботи, що її диктують фабрично-заводські умови.
Вся країна ставить перед собою завдання за 4 роки закінчити п’ятилітку. Проте, коли в усіх галузях промисловости почувається великий темп і потужність в роботі, то цього в повному обсязі ми не почуваємо ще на кіно-виробництві. Це пояснюється тим, що ті норми, що їх застосовано в інших галузях промисловости, ще не в повній мірі застосовано в кіно-виробництві. Взяти хочаб такий надзвичайно організуючий момент, всього виробничого процесу, як единоначалии, від запровадження нікого залежить уся система правильного керівництва виробництвом і відповідальність за нього. Ми маємо ще надто багато таких елементів попереднього порядку, що не дають змоги розбити загальний процес виробництва на окремі частини, щоб за кожну частину окремо відповідав той чи той керівник, організуючи і посправжньому керуючи нею.
Ми часто-густо звертаємо увагу на окремі вади абсолютно дрібов’язкового порядку. Це забирає у нас багато дорогого часу, й, разом з тим, ми не помічаємо дійсно ве
ликих хиб у нашій діяльності. Кіно-виробництво, як ніяка інша галузь, потрібує великого розмаху й відповідальности. Це, зрозуміло, не значить, що керівники цього виробництва повинні займатись лише великими проблемами. Ні, вони повинні посправжньому керувати й знати досконало, висло
влюючись умовно, технологію виробництва, бо лише за тих умов, коли керівник того чи того виробництву
досконало знатиме технологію цього процесу, буде менше помилок, ніж їх ми тепер робимо в нашій роботі.
Ми часто спостерігаємо таке явище, коли окремі помилки тогож таки дрібв’язкового порядку штучно збіль
шуються й через це відривається від роботи надто цінна частина керівних робітників. Запровадження єдиноначалля в повному розумінні цього слова якраз і передбачає зменшення оцих от помилок, шляхом наїдання тому чи тому керівникові виробництва права ризикування. Лише за умов такого ризикування й відповідної страховки можливо буде якслід налагодити наше виробництво. Такого ризикування й відповідної страховки, що характеризувалиб повний розмах і розгортання діяльности кінематографічного виробництва, на превеликий жаль, у минулому році (це треба цілком сміливо й одверто заявити), ми не мали. Кожний робітник, що працює в галузі кінематографії, повинен усвідомити цю абсолютно потрібну організаційну надбудову й, коли це буде усвідомлено й, разом з цим, по справжньому розгорнуто самокритику, українська кінематографія зможе ширше роз
горнути полотна своєї роботи й внести більше надбань у культурне будівництво.
Це основне питання ставить завдання про добір таких робітників, що цілковито б змогли опанувати ту чи ту частину роботи й замінити тих, що до цього часу на цій роботі себе не виявили. Це можливе також при умові систе
матичного й послідовного висовування нових робітників на кінематографічну роботу й насамперед - робітників від вер
стату. Нам здається, що більше, ніж хто інший, зрозуміє цю
систему керівництва й відповідальність за нього, саме той, хто активно й безпосередньо бере участь у творенні матеріальних цінностей. Тим то й треба в новому господарчому році більш рішуче ставити завдання щодо висову
вання робітників на керівну роботу в кінематографічному процесі.
Нам здається, що в кінематографії, як ніде, елемент організуючий має виключне значення й майже цілковито вирі
шує всі справи успішного переведення цього процесу. Тим то й потрібно загострити на цьому питанні увагу всіх робіт
ників українського кіна, оскільки від розв’язання цього основного питання залежить дальніший темп розвитку, а справа темпу в нашій роботі набирає виключного значіння. Вже тепер почувається, що своїм темпом кінематографія не встигає за загальним темпом розвитку країни, а оскільки це так, треба наполягти на основні організуючі підйоми, в наслідок яких кінематографічний процес повинен дати