ЗВУК чи німота?

ЧИ НЕ ПОГІРШУЄ ЗВУК?

Протиріччя капіталістичного ладу, що призводять його до краху, мають у собі одночасно й елементи нової су
спільної системи, яка розвивається в ньому. Капіталізм, розвиваючись, де
формує старі мистецтва й викликає до життя нові, - що відповідають склад
ним взаєминам, утвореним в наслідок його протиріч. Високий розвиток індустріялізму та інші, звязані з ним, явища, дали нам мистецтво кіна.
Знаючи ролю індустіріялізму в новому суспільстві, зрозуміла та увага до кіна, що ми йому приділяємо, як елементові комуністичної культури. Жод
не бо з мистецтв не залежить так од техніки, як кіно. Сутотехнічні прийоми дають прекрасний мистецький ефект (напр., «рапід-здіймання»). Кіно стоїть на грані інженерії та мистецтва, техніки та творчосте, - тим то такі важливі для нього нові технічні винаходи, що збільшують його можливості.
Почавши з мавпування театру, кіно досить швидко почало ставати на шлях своїх великих досягнень. Мож
ливості його тільки намітилися й, щоб здійснити їх, треба чимало часу.
Але зараз на порядкові дня стоїть питання про використовування нового
винаходу, що його вже можна застосовувати до потреб виробництва. Мова йде про тон-фільм.
Потрапивши в Европі та Америці до рук капіталістів промисловців, - тои
фільм стає за сенсаційну новину й обертається на засіб до збагачення. Зрозуміло, що художня вартість про
дукції та проблема прогресу стоять тут на останньому місці.
Виробництво тон-фільмів іде лінією
вплив слова, як головнішого елементу театру, - все це призводить до театралізації перших спроб.
Але це необхідний етап розвитку, що так чи інакше мине, бо значення тон-фільму та його можливості не ви
черпуються театральним» маштабами. Техніка слова у кіні буде така сама відмінна від театральної, як і техніка руху та міміки в кращих зразках німої кінематографії.
«Розмовне» кіно, що йде від театральної подачі й розуміння слова, - явище тимчасове. Дальший шлях тонфільму йде через неігровий фільм, що заперечує актора, і, використовуючи
звуковий матеріял реальної дійсносте-, опрацює проблему звука зовсім у ін
шій площині. Так ми прийдемо до чітких форм організації звукового матеріалу, отже й слова, за цілком своєрідними принципами.
Тоді буде розв’язано проблему йогоінтернаціональности: слово не буде
грати «пояснювальну» ролю, а буде складовим елементом фільму й матимезвуково-емоційний, а не логічно-абстрактний характер.
Тоді ми матимемо кіно, що дасть нам прекрасну комбінацію звуко-зорових образів, безмежно поширивши мож
ливості фільму, і дасть змогу творити, нечувані в театрі та німому фільмові,
культурні цінності. Але шлях до цього, справді синтетичного мисте
цтва, лежить через довгу і вперту експериментально-виробничу роботу й боротьбу з вульгаризацією, спрощен
ням та звужуванням можливостей тон-фільму. В. Харченко

ПЕРЕМОЖНИЙ ЗВУК

Ідея звукового кіна в СРСР в найближчий час має перетворитися в дійсність. У Москві та в Ленінграді вже на Жовтневі свята цього року почнуть працювати спеціяльні театри тон-фільму. Таїм- показиватимуть засобами радянської апаратури радянські звукові фільми. Винаходи радянських інженерів А. Шорина та Таґера дають нам можливість, не витрачаючи валюти на халтуру, мати власні, повноцінні, ідеологічно-цінні звукові фільми.
У нас на Україні також іде велика робота в галузі звукового кіна. На Києвській кіно-фабриці встатковують єпеціяльне ательє для фільмування звуків. Дві найближчі постави відомих режисерів ВУФКУ: Дзиги Вертова («Сим
фонія Донбасу») та О. Довженка («Земля») будуть звукові. У Харкові та в Києві передбачено встаткувати по одному (на перший час) кіно-театру для демонстрування тонових фільмів.
Таким чином-, звукове кіно, ця новина, що захоплює й хвилює тепер усю Европу та Америку, є для нас проблема майже сьогоднішнього дня.
А в той час широкі верстви нашого населення так мало знають про ролю, принципи й історію цього досягнення техніки, що, поруч з авіяіцією й радіо, має посісти одне з найпочесніши-х місць серед здобутків людства. Здебіль
шого думають, що звукове кіно є фільм, де люди говорять і їхні голоси чути в залі.
У звуковому кіні ми маємо не тільки механічне відтворення звуку та образу, не тільки сполучення грамофона
з кінематографом. На ґрунті цього технічного досягнення на наших очах народжується нове -мистецтво, що посідає
цілком нові, не використані досі засоби впливу на авдиторію. Німе кіно досягло деяких шедеврів зорового оформлення, але звук додає до цих ефектів нові, потужніші можливості впливу. До створення тонового кіна, розрив між
зоровими враженнями та емоційним ефектом заповнювали, звичайно, музичним супроводом до фільму. Але навіть найкращий акомпанімент не може дати тої максимальної точ
ности та збігу зорового й звукового пляну, що є річчю найпотрібнішою для художнього сприймання фільму. Оркестра є лише ілюстрація фільму, а не його органічна невід’­ ємна частина.
Тонфільм починає нову еру в цій проблемі. Звукове кіно знищує ілюстративні функції музики в кіні. Воно механізує й максимально забезпечує точність виконання. А, насампе
ред, воно збагачує ресурси нашої музики й робить їх майже необмеженими, подаючи в кіні всі звуки життя й художньо організуючи їх.
У той же час звукове кіно звільняє актора від багатьох ускладнень пантоміми та міміки, що з них, через брак слова,, доводиться так багато користуватися німому кінові.
Усі ці моменти доводять нам, що відомий німецький кінорежисер авангарду - Вальтер Рутман - має рацію, кажучи, що «звукове кіно не є просто німе кіно плюс звук. Це є зовсім нове мистецтво, якого не було досі. Його суть лежить десь на грані між образом і звуком».
Успіх в Европі та Америці «Блазня, що співає», криється у цьому звуковому супроводі, такому новому й незвичному досі. Нас в тонфільмі хвилює відтворення звуків життя.
О. Хомик
найменшого опору - шляхом повної театралізації їх. Повторюється стара історія німого кіна, - тон-фільм засвоює найгірші прийоми театру, не тур
буючись вишуковувати свої власні шляхи.
І от виникають питання: чи потрібен плястичному мистецтву кіна звук, і чи можлива така комбінація цих елементів, належних до різних сфер впли
ву, без порушення суцільносте його складових частин? Чи виправдається це механічне сполучення з економічного та естетичного погляду? Є ще ба
гато таких думок, які показують різне ставлення до тон-фільму.
Визнаючи право на самостійне існування німого фільму, як мистецтва з своєрідними формами впливу, ми не можемо, з самого консерватизму, від
мовлятися від того, що дають наїм нові винаходи.
Як поруч із графікою в малярстві, є олія, аквареля тощо, так і в кіні ми можемо мати німий, безбарвний, - поруч з тоновим, кольоровим, стереоскопічним фільмом.
Покищо- головною вадою тон-фільму є його національна обмеженість, яка не дає змоги йому стати інтернаціо
нальним в такій мірі, як німий фільм. (Спроби розв’язати цю проблему, шляхом виготування кількох звуко
вих записів різними мовами, не можна
вважати за хоч будьяке розв’язання, серйозного характеру).
Всеж, дальший розвиток тон-фільму, на нашу думку, може подолати цю трудність. Складність монтажної роботи в тон-фільмах, що примушує відмовлятися від складних побудов,