Про тонове кіно нині пишуть, кричать, говорять, дебатують, галасують. Майже кожна кіно-організація намічає почати в себе виробництво мовних фільмів та перевсгатковувати свої кіно
театри. А от про живих „попередників мовного кіна ніхто а ні словечка. А ці „попередники (коли їх так можна назвати) були переважно наші українські актори. Отже кілька слів про них. Для цього доведеться зробити невеликий екскурс в минуле.
* *
На зорі свого зародження кіно поширювалося дуже поволеньки. Зпочатку в великих центрах спритні комерсанти, по
ставивши наспіх екран, накручували до нестями різних Глупишкиних та Дурашкиних, збираючи численного глядача. Даті за їхнім прикладом пішли й наші сонгороди. Кіно сміливіше вийшло на ширше поле.
Здивовані сиділи пожильці., наших міських закутків на примітивних кіно-сеансах. Іноді з острахом дивилися вони на не
звичайну штуковину, кліпаючи очима й добираючи в голові, як ото люди бігають на полотні та яка то хитра Америка.
Проте й до кіна призвичаїлися враз. Воно ввійшло до щоденного вжитку, стало невід’ємною ознакою кожного міста чи містечка. Вже не так і глядач почав ходити до нього. Треба було чогось особливого, щоб зацікавити інертного сонгородівського пожильця, заінтригувати його, збудити в нього інтерес.
Способи для цього знаходили різні. Дехто льотерії органі
зовував, дехто на квиток кавалера і даму пропускав, дехто на один квиток трьом дітям дозволяв приходити до кіна, а дехто...
Несподівано на стовпах, стінах та взагалі там, де щось можна було наліпити, виграючи різними ко
льорами фарб, з’являлися афіші, широкомовні, многозначні:
В касі жодного квитка, а черга аж на вулицю.
Зацікавилися сонгородці, заворушилися, забули про свої пас’янси й преферанси й рушили до кіна по квитки.
Ще кілька день, і ось вже нова, такби мовити, конкретна афіша:
КІНО „ЧАРИ .
Сьогодні і щодня’демонсгруюгься картини:
„Буря на Волзі - жахлива драма на дві частини „Тяжкий випадок - трагетія на одну дію, „Дурашкин - божевільний - сміх до сліз. *
Поверх програми - „говорящая картина !
„Бувальщина або на чужий каравай очей не поривай“ в супроводі відомих малоросійських артистів (імя рек).
Спішіть почути та побачити!
* *
Кожний, певно, бачив такі афіші, і кожний, мабуть, бував на цих сеансах „говорящих картин. Нетерпляче чекають відвідувачі кіна, доки пройдуть німі картини та почнеться „говоряща .
Аж ось щось за екраном загупало, хтось висякався, відплювався, щось пошепотіло і враз темрява. На екрані славнозвісний дячок (вічна йому пам’ять) женихається до Марусі. Та частує його горілкою.
Хіба забудеться коли оце дяківське: „і до... і после обеда.. поутру рано... і во вся дні жівота мозго сугубо!
За екраном хтось влучно підлажує слова, іноді не в такт чмокає губами, закусуючи пирогами та запиваючи їх горілкою.
Але це нішо. Уважно слухають гля
дачі, що водночас зробились і слухачами. А коли, на кінець говорящої картини, дячок і все
сімейство головного персонажа картини Панаса Базюри пу
скається скоком-боком, публіка ледве втримується, слуха
ючи, як за екраном
вистукують ноги по підлозі в такт тим, що на екрані. Вже картина закінчилася, а бурхливі оп
лески в u м ага ю ть повторити гопака. Нічого не вдієш: гопачна „епоха тоді була.
Погляньмо ж за екран перед початком картини, саме коли демонструють
німі фільми. Там ми побачимо двох чоловіків і одну жінку, що є імітатори „говорящої картини. Вони зробили своїм фахом оце саме сидіння за екраном. Доки показують німі картини, вони сидять собі за півпляшкою го
рілки, закусюючи їі ковбасою. Повна асоціяція з тим, що буде на екрані в їхньому виконанні.
Таких „говорящих картин робилося в часи Ханжонкова та Дранкова чимало. Переважно брали українські водевілі та драми. Принаймні на Україні вони мали найбільший ус
піх. Таких „говорящих груп роз’їздило кілька. Возили вони з собою різноманітний програм. Найбільше були
такі картини: „Тарас Бульба , „Мазепа , „Бувальщина а „Кум-мирошник .
Убогенькі це були фільми. Знимали їх хатніми асобами. Знайдуть знайомого оператора, дістануть кіно-плівки і десь підчас вистави накрутять. На екрані п’єса виходила такою, як вона йшла на сцені, отже акторам, що ставали власниками таких фільмів, легко було підлажуватись під дію, а коли вони були ще більш-менш талановиті, то й справляли певне вражіння.
Ще й після революції, майже до 28 - 21 року, роз’їздили такі групи по всій Україні та й ще де-не-де їх можна бачити й тепер, особливо на цукроварнях.
Правда, в таких повнометражних картинах, як „Тарас Бульба і „Мазепа , залишилися написи російські, і це найбільше турбує тих, хто возить картини.
- * *
Слід сказати, що раніше мати „говорящу картину це все одно, що мати кілька сот карбованців
в банку, абож якесь нерухоме майно. Групи, що возили їх по всіх усюдах, підробляли на них добре.
Дехто навіть будинки поставив, а дехто капітали солідні зібрав. Отже говорили, виходить, не задурно. Користь від цього була немаленька.
Доводилося оце недавно бачити скалки цих колишніх говорящих груп. Один з них приносив якось сценарій „говорящої картини передреволюційного виробу під назвою „Горькая Доля і просив переробити його, додавши революції, соціалізму, а коли можна, то й індустріалізації, бо, мов
ляв. репертком не дозволяє та й, до тогож, ще оця клята монополія ВУФКУ. І. Сіманцев.
КІНО „ЧАРИ
Ось скоро! Чекайте!!! У нас! Тільки у нас!!! „Говорящая картина
Надзвичайно! Екстра
ординарно!
Квитки продаються.
2. ...І до і после обеда, поутру рано..
...І те, що робилося за екраном.
театри. А от про живих „попередників мовного кіна ніхто а ні словечка. А ці „попередники (коли їх так можна назвати) були переважно наші українські актори. Отже кілька слів про них. Для цього доведеться зробити невеликий екскурс в минуле.
* *
На зорі свого зародження кіно поширювалося дуже поволеньки. Зпочатку в великих центрах спритні комерсанти, по
ставивши наспіх екран, накручували до нестями різних Глупишкиних та Дурашкиних, збираючи численного глядача. Даті за їхнім прикладом пішли й наші сонгороди. Кіно сміливіше вийшло на ширше поле.
Здивовані сиділи пожильці., наших міських закутків на примітивних кіно-сеансах. Іноді з острахом дивилися вони на не
звичайну штуковину, кліпаючи очима й добираючи в голові, як ото люди бігають на полотні та яка то хитра Америка.
Проте й до кіна призвичаїлися враз. Воно ввійшло до щоденного вжитку, стало невід’ємною ознакою кожного міста чи містечка. Вже не так і глядач почав ходити до нього. Треба було чогось особливого, щоб зацікавити інертного сонгородівського пожильця, заінтригувати його, збудити в нього інтерес.
Способи для цього знаходили різні. Дехто льотерії органі
зовував, дехто на квиток кавалера і даму пропускав, дехто на один квиток трьом дітям дозволяв приходити до кіна, а дехто...
Несподівано на стовпах, стінах та взагалі там, де щось можна було наліпити, виграючи різними ко
льорами фарб, з’являлися афіші, широкомовні, многозначні:
В касі жодного квитка, а черга аж на вулицю.
Зацікавилися сонгородці, заворушилися, забули про свої пас’янси й преферанси й рушили до кіна по квитки.
Ще кілька день, і ось вже нова, такби мовити, конкретна афіша:
КІНО „ЧАРИ .
Сьогодні і щодня’демонсгруюгься картини:
„Буря на Волзі - жахлива драма на дві частини „Тяжкий випадок - трагетія на одну дію, „Дурашкин - божевільний - сміх до сліз. *
Поверх програми - „говорящая картина !
„Бувальщина або на чужий каравай очей не поривай“ в супроводі відомих малоросійських артистів (імя рек).
Спішіть почути та побачити!
* *
Кожний, певно, бачив такі афіші, і кожний, мабуть, бував на цих сеансах „говорящих картин. Нетерпляче чекають відвідувачі кіна, доки пройдуть німі картини та почнеться „говоряща .
Аж ось щось за екраном загупало, хтось висякався, відплювався, щось пошепотіло і враз темрява. На екрані славнозвісний дячок (вічна йому пам’ять) женихається до Марусі. Та частує його горілкою.
Хіба забудеться коли оце дяківське: „і до... і после обеда.. поутру рано... і во вся дні жівота мозго сугубо!
За екраном хтось влучно підлажує слова, іноді не в такт чмокає губами, закусуючи пирогами та запиваючи їх горілкою.
Але це нішо. Уважно слухають гля
дачі, що водночас зробились і слухачами. А коли, на кінець говорящої картини, дячок і все
сімейство головного персонажа картини Панаса Базюри пу
скається скоком-боком, публіка ледве втримується, слуха
ючи, як за екраном
вистукують ноги по підлозі в такт тим, що на екрані. Вже картина закінчилася, а бурхливі оп
лески в u м ага ю ть повторити гопака. Нічого не вдієш: гопачна „епоха тоді була.
Погляньмо ж за екран перед початком картини, саме коли демонструють
німі фільми. Там ми побачимо двох чоловіків і одну жінку, що є імітатори „говорящої картини. Вони зробили своїм фахом оце саме сидіння за екраном. Доки показують німі картини, вони сидять собі за півпляшкою го
рілки, закусюючи їі ковбасою. Повна асоціяція з тим, що буде на екрані в їхньому виконанні.
Таких „говорящих картин робилося в часи Ханжонкова та Дранкова чимало. Переважно брали українські водевілі та драми. Принаймні на Україні вони мали найбільший ус
піх. Таких „говорящих груп роз’їздило кілька. Возили вони з собою різноманітний програм. Найбільше були
такі картини: „Тарас Бульба , „Мазепа , „Бувальщина а „Кум-мирошник .
Убогенькі це були фільми. Знимали їх хатніми асобами. Знайдуть знайомого оператора, дістануть кіно-плівки і десь підчас вистави накрутять. На екрані п’єса виходила такою, як вона йшла на сцені, отже акторам, що ставали власниками таких фільмів, легко було підлажуватись під дію, а коли вони були ще більш-менш талановиті, то й справляли певне вражіння.
Ще й після революції, майже до 28 - 21 року, роз’їздили такі групи по всій Україні та й ще де-не-де їх можна бачити й тепер, особливо на цукроварнях.
Правда, в таких повнометражних картинах, як „Тарас Бульба і „Мазепа , залишилися написи російські, і це найбільше турбує тих, хто возить картини.
- * *
Слід сказати, що раніше мати „говорящу картину це все одно, що мати кілька сот карбованців
в банку, абож якесь нерухоме майно. Групи, що возили їх по всіх усюдах, підробляли на них добре.
Дехто навіть будинки поставив, а дехто капітали солідні зібрав. Отже говорили, виходить, не задурно. Користь від цього була немаленька.
Доводилося оце недавно бачити скалки цих колишніх говорящих груп. Один з них приносив якось сценарій „говорящої картини передреволюційного виробу під назвою „Горькая Доля і просив переробити його, додавши революції, соціалізму, а коли можна, то й індустріалізації, бо, мов
ляв. репертком не дозволяє та й, до тогож, ще оця клята монополія ВУФКУ. І. Сіманцев.
КІНО „ЧАРИ
Ось скоро! Чекайте!!! У нас! Тільки у нас!!! „Говорящая картина
Надзвичайно! Екстра
ординарно!
Квитки продаються.
2. ...І до і после обеда, поутру рано..
...І те, що робилося за екраном.