Кіно-це найважливіше для нас мистецтво
В Ленін.
З фабрик надходять тривожні відомості про те, що є багато груп, які не працюють і не можуть розпочати роботу через відсутність сценарного матеріялу. Більше того, виконання зобов’ язань фабрики щодо виробничих програмів на 1929/30 рік сто
їть під загрозою також у зв’язку з відсутністю потрібної кількости, і особливо якости,—сценаріїв. На думку деяких робіт
ників тепер повторюється історія 1927/28 року, коли на Одеській фабриці через брак сценаріїв більше 40% режисерських груп не мали роботи. Отже тепер треба про це писати, щоб мобілізувати думку робітників і не припустити повторення попередньої історії з кіновиробництвом.
Не один раз вже знімалась ця справа на сторінках преси, не один раз ухвалювались різні резолюції, не один раз заходились коло цієї справи, але глибокого й стійкого зрушення, що гаран
тувало б безперебійну роботу виробництва і дало змогу дійсно по науковому підійти до організації процесів виробництва, ми покищо не маємо. Проте, на сьогодні сценарне питання є основне і від нього залежить розв’язання всіх проблем кіновиробництва. Адже зрозуміло, що без сценаріїв неможна вико
нувати виробничих програмів, без сценаріїв ми не можемо здешевити продукцію нашого виробництва. Без них ми не зможемо створити таких організаційних підвалин, шо свід
чили б про дійсно фабричні умови творення кінопродукції,
без них ми не можемо, нарешті, й виконати тих соціальнокультурних завдань, що їх покладено на кінематографію. Вироб
ництво без сценаріїв зазнає колосальних збитків, що далеко більші, ніж ті суми, що їх витрачають на сценарну справу.
От чому погрібно, не гаючи ані одної хвилини, розпочати велику, в повному розумінні цього слова, роботу, щоб винайти
засоби розв’язання сценарної кризи. Тепер треба бити в одну точку—сценарну справу, - оскільки ця справа є вирішальна для дальшого поступу кінематографічної культури.
Нам здається, що попри цілу низку об’єктивних причин, які коріняться в нашій загальній культурній відсталості, є ще причини організаційного порядку, для усунення яких до цього часу ще, на превеликий жаль, не вжито з усією рішучістю і послідовністю потрібних заходів.
Вже минуло 5-ть місяців, відколи відбулася Всеукраїнська сценарна нарада. Ця нарада накреслила низку практичних за
ходів щодо організації сценарної справи, але покищо наслідків від цього немає. Треба запитати, де був Худвідділ ВУФКУ, де були Худвідділи фабрик, що вони до цього часу не спромоглися в належи й пропорції і мірі виконати постанову Всеукраїнської сценарної наради. Очевидно, резолюції сценарної наради не є обов’язкові для наших керівників і робітників Худвідділів, бо-ж що вони робили до цього часу? Чим пояснити, що вони не розпочали серйозної роботи, щоб реалізувати ухвали сце
нарної наради, які набагато полекшали б розв’язали сценарну кризу? Ми можемо сміливо запитати: де робкори й культробітники, шо їх треба було притягти до сценарної справи? Де курси сценаристів, на які покладались надії, що вони зможуть
дати доплив свіжих сил у сценарну справу? Де заходи по лінії поширення сценарних майстерень літературними робітниками, робкорами-культурниками і що практично за 5-ть місяців зробили фабрики в цій справі? Де нові сили, притягнуті до сценарної роботи? Хай ті, що праиюють по лінії художньо-ідеоло
гічного керівництва в українській кінематографії, дадуть нам відповідь на ці запитання. Але, очевидно, ясної й чіткої відповіли ми не одержимо і, крім бюрократичних пояснень і поси
лань на „об єктивні умови, навряд чи ми матимемо інший матеріал від цих робітників.
Але ми висуваємо ці питання тому, що вони мають вирішальне значіння для розвитку кінематографічної культури. Ми ставимо ці питання для того, щоб виправити ті неприпустимі огріхи абсолютно некінематографічного темпу, які, на превели
кий жаль, є у нас в організації художньої роботи і окрема в організації сценарної справи. Треба наполягти на всі наші організаційні недоліки, треба вдарити по слабому темпу, по неуважному ставленню з боку тих, які думають - „а може прип
ливе , - які сподіваються, що „самотьоком , без організаційного втручання й певної організаційної роботи можна розв’язати сценарну проблему. Зараз треба вимагати, щоб Худвідділи фабрик заходились нарешті коло посилення темпу реалізації поста
нов Всеукраїнської сценарної наради. Ми повинні перед ними поставити рішучу вимогу щодо темпів організації сценарної роботи, бо ті темпи, що були до цього часу, не забезпечують нормального розвитку кінокультури, навпаки - вони гальмують цей розвиток і збивають кінематографію з нормального темпу.
Одночасно ми повинні мобілізувати громадську думку - думку робкорів, літературних і культробітників, щоб вони при
йшли на допомогу українській кінематографії, розвиток якої на сьогодні цілковито залежить від розв’язання сценарної справи.
На сьогодні сценарне питання, це - проблема над усі проблеми кінематографії. Ось чому потрібна активна допомога, потрібне втручання в цю справу активних учасників національно-культурного радянського будівництва.
Ми б’ємо на сполох, тому, що дійсно створилось загрозливе становище і якщо не ліквідувати його, українське кіно не лише не посунеться вперед, а й далеко відстане від попередніх ступ
нів свого розвитку. Отже треба бити на сполох, закликаючи громадськість ’на допомогу, і бити по тих, що мало зарадили
такій основній і важливій справі, як забезпечення виробництва потрібного кількістю і відповідної якости сценаріями.
В Ленін.
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 20Жовтень 1929 р.(68)
Б’ЄМО НА СПОЛОХ
З фабрик надходять тривожні відомості про те, що є багато груп, які не працюють і не можуть розпочати роботу через відсутність сценарного матеріялу. Більше того, виконання зобов’ язань фабрики щодо виробничих програмів на 1929/30 рік сто
їть під загрозою також у зв’язку з відсутністю потрібної кількости, і особливо якости,—сценаріїв. На думку деяких робіт
ників тепер повторюється історія 1927/28 року, коли на Одеській фабриці через брак сценаріїв більше 40% режисерських груп не мали роботи. Отже тепер треба про це писати, щоб мобілізувати думку робітників і не припустити повторення попередньої історії з кіновиробництвом.
Не один раз вже знімалась ця справа на сторінках преси, не один раз ухвалювались різні резолюції, не один раз заходились коло цієї справи, але глибокого й стійкого зрушення, що гаран
тувало б безперебійну роботу виробництва і дало змогу дійсно по науковому підійти до організації процесів виробництва, ми покищо не маємо. Проте, на сьогодні сценарне питання є основне і від нього залежить розв’язання всіх проблем кіновиробництва. Адже зрозуміло, що без сценаріїв неможна вико
нувати виробничих програмів, без сценаріїв ми не можемо здешевити продукцію нашого виробництва. Без них ми не зможемо створити таких організаційних підвалин, шо свід
чили б про дійсно фабричні умови творення кінопродукції,
без них ми не можемо, нарешті, й виконати тих соціальнокультурних завдань, що їх покладено на кінематографію. Вироб
ництво без сценаріїв зазнає колосальних збитків, що далеко більші, ніж ті суми, що їх витрачають на сценарну справу.
От чому погрібно, не гаючи ані одної хвилини, розпочати велику, в повному розумінні цього слова, роботу, щоб винайти
засоби розв’язання сценарної кризи. Тепер треба бити в одну точку—сценарну справу, - оскільки ця справа є вирішальна для дальшого поступу кінематографічної культури.
Нам здається, що попри цілу низку об’єктивних причин, які коріняться в нашій загальній культурній відсталості, є ще причини організаційного порядку, для усунення яких до цього часу ще, на превеликий жаль, не вжито з усією рішучістю і послідовністю потрібних заходів.
Вже минуло 5-ть місяців, відколи відбулася Всеукраїнська сценарна нарада. Ця нарада накреслила низку практичних за
ходів щодо організації сценарної справи, але покищо наслідків від цього немає. Треба запитати, де був Худвідділ ВУФКУ, де були Худвідділи фабрик, що вони до цього часу не спромоглися в належи й пропорції і мірі виконати постанову Всеукраїнської сценарної наради. Очевидно, резолюції сценарної наради не є обов’язкові для наших керівників і робітників Худвідділів, бо-ж що вони робили до цього часу? Чим пояснити, що вони не розпочали серйозної роботи, щоб реалізувати ухвали сце
нарної наради, які набагато полекшали б розв’язали сценарну кризу? Ми можемо сміливо запитати: де робкори й культробітники, шо їх треба було притягти до сценарної справи? Де курси сценаристів, на які покладались надії, що вони зможуть
дати доплив свіжих сил у сценарну справу? Де заходи по лінії поширення сценарних майстерень літературними робітниками, робкорами-культурниками і що практично за 5-ть місяців зробили фабрики в цій справі? Де нові сили, притягнуті до сценарної роботи? Хай ті, що праиюють по лінії художньо-ідеоло
гічного керівництва в українській кінематографії, дадуть нам відповідь на ці запитання. Але, очевидно, ясної й чіткої відповіли ми не одержимо і, крім бюрократичних пояснень і поси
лань на „об єктивні умови, навряд чи ми матимемо інший матеріал від цих робітників.
Але ми висуваємо ці питання тому, що вони мають вирішальне значіння для розвитку кінематографічної культури. Ми ставимо ці питання для того, щоб виправити ті неприпустимі огріхи абсолютно некінематографічного темпу, які, на превели
кий жаль, є у нас в організації художньої роботи і окрема в організації сценарної справи. Треба наполягти на всі наші організаційні недоліки, треба вдарити по слабому темпу, по неуважному ставленню з боку тих, які думають - „а може прип
ливе , - які сподіваються, що „самотьоком , без організаційного втручання й певної організаційної роботи можна розв’язати сценарну проблему. Зараз треба вимагати, щоб Худвідділи фабрик заходились нарешті коло посилення темпу реалізації поста
нов Всеукраїнської сценарної наради. Ми повинні перед ними поставити рішучу вимогу щодо темпів організації сценарної роботи, бо ті темпи, що були до цього часу, не забезпечують нормального розвитку кінокультури, навпаки - вони гальмують цей розвиток і збивають кінематографію з нормального темпу.
Одночасно ми повинні мобілізувати громадську думку - думку робкорів, літературних і культробітників, щоб вони при
йшли на допомогу українській кінематографії, розвиток якої на сьогодні цілковито залежить від розв’язання сценарної справи.
На сьогодні сценарне питання, це - проблема над усі проблеми кінематографії. Ось чому потрібна активна допомога, потрібне втручання в цю справу активних учасників національно-культурного радянського будівництва.
Ми б’ємо на сполох, тому, що дійсно створилось загрозливе становище і якщо не ліквідувати його, українське кіно не лише не посунеться вперед, а й далеко відстане від попередніх ступ
нів свого розвитку. Отже треба бити на сполох, закликаючи громадськість ’на допомогу, і бити по тих, що мало зарадили
такій основній і важливій справі, як забезпечення виробництва потрібного кількістю і відповідної якости сценаріями.