ФОРТЕЦЯ ЗНАННЯ

Тисяча на вечір. Три тисячі на тиждень. Півтораста тисяч на рік..
Така програма-мінімум театру культур-фільмів, що міститься в Палаці праці у Київі.
Я був двічі в кінотеатрі. Я двічі до початку сеансу тинявся по закутках фойє, шукаючи очима тих обіцянок, шо них
надавало Київське ТДРК першому в Київі, й другому на Вкраїні театрові культурфільмів, театрові, що на нього воно - ТДРК - робить ставку, театрові, що його глядача воно обіця
ло організувати, втягти до своїх лав, зробити активним помічником і будівником української кінематографії.
Я двічі тинявся по закутках фойє а ТДРК тут навіть і не чутно.
А жаль, бо чогож тоді варті всі передовиці „Кіногазети“, чогож тоді варті всі ті галасливі промови на ви
ступах, диспутах вечірках і взагалі, що їх войовниче висловлюють това
риші з бюра управи Київського ТДРК, що весь час репетують про робітни
чого глядача, про пролетарську авди
торію, про людей, що для них „Золоте дно“ таки дійсно дорожче за „Кохан
ня дужої людини , а „Покрівля світу
незрівняно вище стоїть і цікавіше сприймається ніж „Справжній джентльмент ?
Це не випад проти ТДРК, бо насправді, якже розцінювати, що в цьому театрі нема бодай одного примірника „Кіногазети , бодай одного примірника з кіно преси взагалі.
І коли я спитав, а що ж робить ТДРК, завкінотеатру мені з кривою посмішкою відповів:
- Вигадує чергову обіцянку, щоб
і її зламати.
Сто п’ятдесят тисяч відвідувачів на рік. Триста тисяч допитливих очей буде вдивлятися в екран, шукаючи в ньому порад, знання.
Я придивлявся до облич авдигорії. Я слідкував, як вона реагує на те, що робиться на екрані і я вичиту
вав у більшости її очей пекучу жадобу. Це була жадоба знання. Пооране роками обличчя, заскорузлі руки і змор
щене чоло - от найтиповіші риси одвідувачів цього кінотеатру. Вони переважно робітники і за дві години до сеансу (що, до речі, ніколи вчасно не починаються) стискали в своїх руках молота чи пильника, сокиру, чи пилку. Але поряд з такими одвідувачами є й „просто глядачі, що після сеансу копилять губу й незадоволено вигукують «неінтересно».
Театр працює. Правда, покищо погано, бо замісць трьох тисяч, він пропускає через себе лише тисячу на вечір.
Перші сеанси як і в комерційних кінах - майже без глядача. Адміністрація скаржиться що не має добрих культурфільмів, адміністрація скаржиться, що немає організованих відвідувань.
Але поза тим усім театр всетаки працює і роботи своєї не кине. З кожним днем він завойовує все ширші позиції, з кожним днем він все більше й більше втягує й притягує гля
дачів.
І колиб таки справжню підтримку, таки справжнє шефство всіх тих організацій, що були на його від
критті й що обіцянки розсипали, як добра хмара дощ, то можна з певні
стю було б сказати, що цей кінотеатр пропустить не півтораста тисяч глядачів на рік, а 200 - 250.
А поки що у фойє ні лекцій, ні бесід, ні пояснень. Тихо. Купка одвідувачів розсілась коло столу й шарудить газетами, журналами, брошурами. Кожен насичується індивідуально.
І тільки коли блисне промінь на екрані, коли замерехтять мінливі кад
ри, - тоді відчуваєш колектив, тоді читаєш в очах одвідувачів могутнє - хочу знати.
Ӏ щоб задовольнити оте „хочу знати , накреслено цілу низку заходів, складено величезний плян роботи, притягнуто фахівців з різних галузі в техніки, медицини, географії, біології ТО-ЩО.
За рік має бути продемонстровано до 60 наукових і культурфільмів. Але це на майбутнє.
Р. S. Мало не забув про лекто
рів, що перед початком сеансу читають пояснювальні лекції. Як правило вони - фахівці з додатками до прізвищ - професор, доктор тощо.
Ці лекції дуже змістовні й цікаві: вони таки дійсно пояснюють...
Зеро
На наших фотах: угорі рекляма до культурфільму „Полювання на горилу ; посередині - лектор
читає пояснювальну лекцію перед сеансом; унизу - переглядальна
заля кінотеатру.