Кіно - це найважливіше для нас мистецтво
В Ленін.
ПРЕЗИДІЯ
Найбільш виразне виявлення клясового ворога за останній період революції на Україні, тобто в добу реконструкції народнього господарства, як бази соціалізму, а звідси і в добу реконструкції культурного будівництва, як соціалістичної надбудови, було викриття контрреволюційної зграї „ВУ .
Клясовий ворог (куркуль - непман) висовує свою ідеологію, щовін її хоче використати для загальної мети в своїх класових інтересах, і вона — ідеологія, —виявляється у самих різноманітних формах, у формах, що на них здібна та кляса, яка в істо
ричному роврізі здає свої позиції, одмирає і напруджено шукає
порятунку, виходу з історичних обставин з однією метою — за всяку ціну не втратити позицій, бо втрата їхнє минуче приведе до загибелі.
Ось чому ворог особливо виявляє свою впертість за часів зросту соціалістичного господарства і соціалістичної культури. Ось чому ще в більшій мірі виявляються наші друзі і наші вороги. Ті, що вчора ше вагалися і яких приваблювали „прекрасні , „культурницькі „ідеї розквіту і які не бачили КЛА
СОВОЇ cvTi у ворогових думках, творах тощо, ті на сьогодні вже виявили своє ставлення, оголосивши боротьбу з ворогом в деклараціях, у виступах, демонстраціях разом із робітниками. А ті, що не вірять у творчі сили пролетаріату, ті, що зляка
лися революції і почали очунювати за часів непу і вдарилися у культурництво без клясового підходу, ті або розгубились,
замовкли, або співчувають зі злістю своїм по суті однодумцям, що опинилися по той бік барикад.
Тому то й треба загострити засоби нашої боротьби на ідеологічному фронті в такий спосіб, щоб ми в перший ліпший час, на першому ліпшому місці вступали в боротьбу з недобитим ворогом, що виявляє свою акцію в різноманітних формах, з певним розрахунком подолати його.
Це ні в якому разі не визначає, що тут слід вживати методи з теорії „шапками закидаємо , або „море по коліна . Щоб подолати ворога, треба переводити щоденну велику роботу підготовки й організації, не послаблюючи тим самої боротьби, а навпаки, залучаючи до боротьби все нові й свіжі резерви.
Коли на початку революції, вона ставила лише опірні, основні завдання, без вирішення яких не можна було рухатися, то, розгортаючись, революція все збільшувала й збільшувала коло своїх дій і сили, не задовольняючися здобутими й захопленими позиціями, з могутнім пориванням рухаючись уперед; і коли дехто думав, що нехай влада буде більшовицька - комуністична, а культурне будівництво залишиться, мовляв у старих фахів
ців, літераторів, художників, техніків тощо, то він нещадно помилявся.
Пролетарська революція не може зупинитися на півдорозі, вона на те й пролетарська, щоб нещадно зліквідувати все те, що хочаб в маленькій мірі було збудоване, народжене капіталізмом.
Тому тепер партія і пролетаріят приділяють особливу увагу питанню боротьби за витриману ідеологію в культурному
будівництві в цілому й з’окрема в мистецтві, як невід’ємного чинника соціялістичної реконструкції.
Ми повинні з особливими вимогами підходити до ідеологічної витриманости всіх мистецьких творів, що покликані органі
зовувати ідеологію, організовувати людину на соціалістичних засадах.
Ось чому треба вести уперту боротьбу за ідеологічну цільність мистецької продукції взагалі і з’окрема кінематографічної.
Кінематографія ще слабо побудувала свою роботу в розумінні пристосування її до вимог реконструктивної доби.
В той час, коли країна велетенськими кроками йде по лінії будування нових індустріяльних велетнів, в той час, коли се
лянське господарство сотнями тисяч і мільйонами гектарів переходить на колективні форми господарювання, в цей час кінематографій по суті пасе задніх, висвітлюючи питання й відстає принаймні на п’ять років.
Таке відставання невластиве кінематографічній істототності, кінематографічній техниці. Цим самим кінематографія виконує функції фіксування давно минулого в умовному розумінні цього слова, а не мобілізує увагу на сучасних, чергових завданнях країни.
Таке відставання в цю реконструктивну суті, в добу загостренної класової боротьби, можна зхарактеризувати до деякої міри, як своєрідну пасивність кінематографії, що цілком не
припустиме, коли йде практичне руйнування старого не лише по лінії техніки, а й по лінії устоїв, побуту, психології тощо.
Кінематографія складає пляни і нібито ці пляни відповідають вимогам часу, алеж виконання їх значно і значно відстає від цих вимог.
Всупереч іншим галузям нашого будівництва, де пляни складають для переведення їх в життя, в кінематографії тематичні пляни розходяться з життям.
Очевидно, що кінематографія не змогла ще в достатній мірі мобілізувати увагу всіх тих, що беруть участь в цьому процесі, і це є одна з основних причин, що відштовхує кінематографію в „давно минулі дні.
Тому то зараз, як ніколи нам слід організуватися і вирішувати ті завдання, що їх висуває на порядок денний реконструктивна доба.
Філістери з „СВУ“, обмежені хуторяни — за власність, за хутори, за дикунський стан села, за визискування, за насадження капіталізму.
Наш період життя говорить за друге: за суцільну колективізацію, за індустріялізацію країни за підвищення культури на соціялістичних засадах, за утворення квітущої країни соціялістичної цивілізації.
Над цим повинна працювати кінематографія, ці питання вона повинна висвітлювати на екрані, і треба бути певним, що ці завдання будуть незабаром практично розв’язані й переведені в життя, а це буде кращою відповіддю нашим ворогам.
В Ленін.
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 21-22
Листопад 1929 р.(69-70)
РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ „КІНО“.
ПЕРША ОКРУГОВА КОНФЕРЕНЦІЯ ДРУЗІВ РАДЯНСЬКОГО КІНА АРТЕМІВЩИНИ ШЛЕ ВАМ ПАЛКЕ ПРОЛЕТАРСЬКЕ ПРИ
ВІТАННЯ
ПРЕЗИДІЯ
ВІДПОВІДЬ КЛЯСОВОМУ ВОРОГОВІ
Найбільш виразне виявлення клясового ворога за останній період революції на Україні, тобто в добу реконструкції народнього господарства, як бази соціалізму, а звідси і в добу реконструкції культурного будівництва, як соціалістичної надбудови, було викриття контрреволюційної зграї „ВУ .
Клясовий ворог (куркуль - непман) висовує свою ідеологію, щовін її хоче використати для загальної мети в своїх класових інтересах, і вона — ідеологія, —виявляється у самих різноманітних формах, у формах, що на них здібна та кляса, яка в істо
ричному роврізі здає свої позиції, одмирає і напруджено шукає
порятунку, виходу з історичних обставин з однією метою — за всяку ціну не втратити позицій, бо втрата їхнє минуче приведе до загибелі.
Ось чому ворог особливо виявляє свою впертість за часів зросту соціалістичного господарства і соціалістичної культури. Ось чому ще в більшій мірі виявляються наші друзі і наші вороги. Ті, що вчора ше вагалися і яких приваблювали „прекрасні , „культурницькі „ідеї розквіту і які не бачили КЛА
СОВОЇ cvTi у ворогових думках, творах тощо, ті на сьогодні вже виявили своє ставлення, оголосивши боротьбу з ворогом в деклараціях, у виступах, демонстраціях разом із робітниками. А ті, що не вірять у творчі сили пролетаріату, ті, що зляка
лися революції і почали очунювати за часів непу і вдарилися у культурництво без клясового підходу, ті або розгубились,
замовкли, або співчувають зі злістю своїм по суті однодумцям, що опинилися по той бік барикад.
Тому то й треба загострити засоби нашої боротьби на ідеологічному фронті в такий спосіб, щоб ми в перший ліпший час, на першому ліпшому місці вступали в боротьбу з недобитим ворогом, що виявляє свою акцію в різноманітних формах, з певним розрахунком подолати його.
Це ні в якому разі не визначає, що тут слід вживати методи з теорії „шапками закидаємо , або „море по коліна . Щоб подолати ворога, треба переводити щоденну велику роботу підготовки й організації, не послаблюючи тим самої боротьби, а навпаки, залучаючи до боротьби все нові й свіжі резерви.
Коли на початку революції, вона ставила лише опірні, основні завдання, без вирішення яких не можна було рухатися, то, розгортаючись, революція все збільшувала й збільшувала коло своїх дій і сили, не задовольняючися здобутими й захопленими позиціями, з могутнім пориванням рухаючись уперед; і коли дехто думав, що нехай влада буде більшовицька - комуністична, а культурне будівництво залишиться, мовляв у старих фахів
ців, літераторів, художників, техніків тощо, то він нещадно помилявся.
Пролетарська революція не може зупинитися на півдорозі, вона на те й пролетарська, щоб нещадно зліквідувати все те, що хочаб в маленькій мірі було збудоване, народжене капіталізмом.
Тому тепер партія і пролетаріят приділяють особливу увагу питанню боротьби за витриману ідеологію в культурному
будівництві в цілому й з’окрема в мистецтві, як невід’ємного чинника соціялістичної реконструкції.
Ми повинні з особливими вимогами підходити до ідеологічної витриманости всіх мистецьких творів, що покликані органі
зовувати ідеологію, організовувати людину на соціалістичних засадах.
Ось чому треба вести уперту боротьбу за ідеологічну цільність мистецької продукції взагалі і з’окрема кінематографічної.
Кінематографія ще слабо побудувала свою роботу в розумінні пристосування її до вимог реконструктивної доби.
В той час, коли країна велетенськими кроками йде по лінії будування нових індустріяльних велетнів, в той час, коли се
лянське господарство сотнями тисяч і мільйонами гектарів переходить на колективні форми господарювання, в цей час кінематографій по суті пасе задніх, висвітлюючи питання й відстає принаймні на п’ять років.
Таке відставання невластиве кінематографічній істототності, кінематографічній техниці. Цим самим кінематографія виконує функції фіксування давно минулого в умовному розумінні цього слова, а не мобілізує увагу на сучасних, чергових завданнях країни.
Таке відставання в цю реконструктивну суті, в добу загостренної класової боротьби, можна зхарактеризувати до деякої міри, як своєрідну пасивність кінематографії, що цілком не
припустиме, коли йде практичне руйнування старого не лише по лінії техніки, а й по лінії устоїв, побуту, психології тощо.
Кінематографія складає пляни і нібито ці пляни відповідають вимогам часу, алеж виконання їх значно і значно відстає від цих вимог.
Всупереч іншим галузям нашого будівництва, де пляни складають для переведення їх в життя, в кінематографії тематичні пляни розходяться з життям.
Очевидно, що кінематографія не змогла ще в достатній мірі мобілізувати увагу всіх тих, що беруть участь в цьому процесі, і це є одна з основних причин, що відштовхує кінематографію в „давно минулі дні.
Тому то зараз, як ніколи нам слід організуватися і вирішувати ті завдання, що їх висуває на порядок денний реконструктивна доба.
Філістери з „СВУ“, обмежені хуторяни — за власність, за хутори, за дикунський стан села, за визискування, за насадження капіталізму.
Наш період життя говорить за друге: за суцільну колективізацію, за індустріялізацію країни за підвищення культури на соціялістичних засадах, за утворення квітущої країни соціялістичної цивілізації.
Над цим повинна працювати кінематографія, ці питання вона повинна висвітлювати на екрані, і треба бути певним, що ці завдання будуть незабаром практично розв’язані й переведені в життя, а це буде кращою відповіддю нашим ворогам.