Обережно, товариство?
Дивна всеж річ оте „тяпство“, що животіє ще в деяких головах, а головне вперта. Важко воно вивітрюється. Отак із московським братом нашим, тижневою газетою „Кино . В ч. 48 вміщено „карикатуру , скеровану проти
ВУФКУ: тоне у воді „малорос в шарові варах , з оселедцем, у вишитій сорочці, з довгими вусами. Тоне від того, що на ньому понавішано тягарі: „Леся , „За монастырской стеной , „Большое горе маленькой женщины , і тягне рука до „Землі берега.
Нікому не забороняється мати свою думку про продукцію ВУФКУ, але навіщо українську радянську кінематографію по
казувати в рисах, характерних доб „малоросєйшини . Не личить воно радянській російській газеті додержувати русотяпаких традицій.
Свій
Кіно на Шевченковщині.
Зріст сільської кіномережі на Шевченковщині переводиться майже ви
ключно Окірспоживспілкою за рахунок системи «ГОЗ». Зараз працює 7 кіно
пересувок, але якісно робота їхня не
задовольна. Причина низької роботи полягає в тому, що кваліфікація кіномеханиіків дуже низька, а по друге те, що не ведеться ніякого вивчення мережі з організаційного боку, технічного стану роботи кіна на селі та, особливо, матеріальної ефективности сільського кіна.
Інструкторські апарати кооперації мусять сприяти культурному зростові
кінороботи на селі, бо нам потрібна кінофікація не лише для того, щоб на
селі стояв кіноапарат, а й для того, щоб кіно на селі стало могутнім чин
ником культурної революції. Справи-ж розвитку сільської кіномережі не по
ставлені на ту височінь, що потрібно. Коли був відчит інструктора на Правлінні, то Правління не мало змоги на
віть й резолюцію скласти, а доручили вивчити роботу кіномережі спеціяльн й комісії, яка теж ніяких висновків і дол не дала, бо її це не цікавить.
Гарний приклад
Як повідомлює сталінська газета «Диктатура Труда», осередок Товариства Друзів Радянського кіна при спілці Робмис в дні Жовтневих свят орга
нізував безкоштовне демонстрування: революційних картин на одному з май
данів Сталіна. Навколо встановленого екрану було переведено кампанію за
втягнення широких мас трудящих до будування радянської кінематографії. Відповдно устаткований агітавтомобіль
знайомив людність з п ятирічним пляном кінофікації Сталінщини.
Техніка кінематографії за останні декілька років зробила такі велетенські стрибки вперед, яких зазнало хіба тільки радіо. Звуковий фільм вже вчорашній день кіна. Тепер на черзі стоїть і вже майже розв язане питання опуклого та кольоровою кіна.
В Европі та Америці вже десятками перебудовують звичайні німі кінотеатри на звукові.
В Москві та Ленінграді вже починають працювати театри для звукового фільму. В недалекому майбутньому у нас в Харкові та Києві передбачено теж устаткувати спеціальні тонкінотеатри, а Київська кінофабрика ВУФКУ вже готує під керівництвом видатних режисерів звукові фільми „Земля та „Симфонія Донбасу . В цій галузі ми вже маємо винаходи радянських інженерів Шорина та Тапера, що сприятимуть розвиткові нашого радянського тонкіна.
Як і німе кіно зробилося окремою галуззю мистецтва, що мало чим пов’язане із звичайніш театром, так і звукове кіно
мусить стати теж на окремий шлях, що відрізняється від шляху звичайного кіна, бо воно сполучає в собі рух і звук, тобто до кіна ввійшов ще один елемент, який робить переворот і по суті перетворює його на нову галузь мистецтва.
Кожна новина, а особливо новина в мистецтві потребує й нових митців — фахівців. Тому то ми й спостерігаємо, що за
кордоном старі кінофахівці спіткнулися на цьому. Еврогіейські та американські тонові виробництва через відсутність відповідних акторів фільмують співаків з джазу та мюзік-голів.
В Лондоні освистали Мері Пікфорд, а нові зорі приїлися j повторюються.
В одному з останніх номерів віденської газети „Нойє Фрайє Прессе вміщено цікаву статтю Людвіга Гіршфельда, що в ній він подає свої вражіння від першої вистави відомого амери
канського тонфільму „The Singing fool“ у Відні. Гірка іронія, якою насичено кожний рядок, є сміх над власним творчим
безсиллям, над власного художньою імпотентністю. — Такий великий винахід, а як його використано, — з жалем хоче зід— хнути Гіршфельд...
Нам теж не минути такої кризи на митців, якщо ми завчасно про це не потурбуємося.
Ті кадри кіноакторів, акторів драми, співаків та режисерів, що їх тепер готують наші кіно та муздрамшколи та ВИШ і, замість того, щоб бути п. оводирями нової радянської, україн
ської культури, при закінченні навчання можуть стати нікому непотрібним баластом, бо німе кіно вже нікого не буде цікавити, як це ми спостерігаємо тепер на Заході.
Для того, щоб успішно наближатися до нашої мети — соціялізму, ми повинні будувати за останнім словом техніки.
Ми повинні в деяких випадках випереджувати добу, усвідомлювати її завтрашній день, щоб раптом не опинитися у неї в хвості.
Теперішній стан техніки доводить нам, що ми повинні готувати універсального фахівця актора, який вміє і деклямувати і співати, і відповідного до його режисера.
Наші кіно та музичнодраматичні ВИШ’і повинні взяти до уваги всі негативні явища, що помітні тепер в розвиткові тонового кіна на Заході, щоб запобігти повторенню цих явищ у нас. Вони повинні в найкоротший термін поставити та обміркувати питання виховання слова та голоса на кіновідділах та кіновиховання на драматичних, а може й на вокальних відділах, тобто запровадити до академпрограми відповідні дисципліни.
Первісну ролю у цій справі, ми гадаємо, мусить узяти на себе Інститут ім. Лисенка. Не можна чекати поки виробництва забракує продукцію навчальної установи, треба завчасно це предбачити і вжити відповідних заходів.
А. Яхнісов
ВИДАВНИЦТВО
Дивна всеж річ оте „тяпство“, що животіє ще в деяких головах, а головне вперта. Важко воно вивітрюється. Отак із московським братом нашим, тижневою газетою „Кино . В ч. 48 вміщено „карикатуру , скеровану проти
ВУФКУ: тоне у воді „малорос в шарові варах , з оселедцем, у вишитій сорочці, з довгими вусами. Тоне від того, що на ньому понавішано тягарі: „Леся , „За монастырской стеной , „Большое горе маленькой женщины , і тягне рука до „Землі берега.
Нікому не забороняється мати свою думку про продукцію ВУФКУ, але навіщо українську радянську кінематографію по
казувати в рисах, характерних доб „малоросєйшини . Не личить воно радянській російській газеті додержувати русотяпаких традицій.
Свій
Кіно на Шевченковщині.
Зріст сільської кіномережі на Шевченковщині переводиться майже ви
ключно Окірспоживспілкою за рахунок системи «ГОЗ». Зараз працює 7 кіно
пересувок, але якісно робота їхня не
задовольна. Причина низької роботи полягає в тому, що кваліфікація кіномеханиіків дуже низька, а по друге те, що не ведеться ніякого вивчення мережі з організаційного боку, технічного стану роботи кіна на селі та, особливо, матеріальної ефективности сільського кіна.
Інструкторські апарати кооперації мусять сприяти культурному зростові
кінороботи на селі, бо нам потрібна кінофікація не лише для того, щоб на
селі стояв кіноапарат, а й для того, щоб кіно на селі стало могутнім чин
ником культурної революції. Справи-ж розвитку сільської кіномережі не по
ставлені на ту височінь, що потрібно. Коли був відчит інструктора на Правлінні, то Правління не мало змоги на
віть й резолюцію скласти, а доручили вивчити роботу кіномережі спеціяльн й комісії, яка теж ніяких висновків і дол не дала, бо її це не цікавить.
Гарний приклад
Як повідомлює сталінська газета «Диктатура Труда», осередок Товариства Друзів Радянського кіна при спілці Робмис в дні Жовтневих свят орга
нізував безкоштовне демонстрування: революційних картин на одному з май
данів Сталіна. Навколо встановленого екрану було переведено кампанію за
втягнення широких мас трудящих до будування радянської кінематографії. Відповдно устаткований агітавтомобіль
знайомив людність з п ятирічним пляном кінофікації Сталінщини.
НЕГАЙНО РЕКОНСТРУЮВАТИ
Техніка кінематографії за останні декілька років зробила такі велетенські стрибки вперед, яких зазнало хіба тільки радіо. Звуковий фільм вже вчорашній день кіна. Тепер на черзі стоїть і вже майже розв язане питання опуклого та кольоровою кіна.
В Европі та Америці вже десятками перебудовують звичайні німі кінотеатри на звукові.
В Москві та Ленінграді вже починають працювати театри для звукового фільму. В недалекому майбутньому у нас в Харкові та Києві передбачено теж устаткувати спеціальні тонкінотеатри, а Київська кінофабрика ВУФКУ вже готує під керівництвом видатних режисерів звукові фільми „Земля та „Симфонія Донбасу . В цій галузі ми вже маємо винаходи радянських інженерів Шорина та Тапера, що сприятимуть розвиткові нашого радянського тонкіна.
Як і німе кіно зробилося окремою галуззю мистецтва, що мало чим пов’язане із звичайніш театром, так і звукове кіно
мусить стати теж на окремий шлях, що відрізняється від шляху звичайного кіна, бо воно сполучає в собі рух і звук, тобто до кіна ввійшов ще один елемент, який робить переворот і по суті перетворює його на нову галузь мистецтва.
Кожна новина, а особливо новина в мистецтві потребує й нових митців — фахівців. Тому то ми й спостерігаємо, що за
кордоном старі кінофахівці спіткнулися на цьому. Еврогіейські та американські тонові виробництва через відсутність відповідних акторів фільмують співаків з джазу та мюзік-голів.
В Лондоні освистали Мері Пікфорд, а нові зорі приїлися j повторюються.
В одному з останніх номерів віденської газети „Нойє Фрайє Прессе вміщено цікаву статтю Людвіга Гіршфельда, що в ній він подає свої вражіння від першої вистави відомого амери
канського тонфільму „The Singing fool“ у Відні. Гірка іронія, якою насичено кожний рядок, є сміх над власним творчим
безсиллям, над власного художньою імпотентністю. — Такий великий винахід, а як його використано, — з жалем хоче зід— хнути Гіршфельд...
Нам теж не минути такої кризи на митців, якщо ми завчасно про це не потурбуємося.
Ті кадри кіноакторів, акторів драми, співаків та режисерів, що їх тепер готують наші кіно та муздрамшколи та ВИШ і, замість того, щоб бути п. оводирями нової радянської, україн
ської культури, при закінченні навчання можуть стати нікому непотрібним баластом, бо німе кіно вже нікого не буде цікавити, як це ми спостерігаємо тепер на Заході.
Для того, щоб успішно наближатися до нашої мети — соціялізму, ми повинні будувати за останнім словом техніки.
Ми повинні в деяких випадках випереджувати добу, усвідомлювати її завтрашній день, щоб раптом не опинитися у неї в хвості.
Теперішній стан техніки доводить нам, що ми повинні готувати універсального фахівця актора, який вміє і деклямувати і співати, і відповідного до його режисера.
Наші кіно та музичнодраматичні ВИШ’і повинні взяти до уваги всі негативні явища, що помітні тепер в розвиткові тонового кіна на Заході, щоб запобігти повторенню цих явищ у нас. Вони повинні в найкоротший термін поставити та обміркувати питання виховання слова та голоса на кіновідділах та кіновиховання на драматичних, а може й на вокальних відділах, тобто запровадити до академпрограми відповідні дисципліни.
Первісну ролю у цій справі, ми гадаємо, мусить узяти на себе Інститут ім. Лисенка. Не можна чекати поки виробництва забракує продукцію навчальної установи, треба завчасно це предбачити і вжити відповідних заходів.
А. Яхнісов
ДО НАШИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ
З технічних причин видавництво змушене було випустити три подвійних номери журналу. Щоб уникнути можливих непорозумінь, видавництво повідомляє, що
різниця в вартості цих номерів буде компенсована кінолітературою.
ВИДАВНИЦТВО