АРИТМЕТИКА

(В порядку обговорення).
Робота створює атмосферу і атмосфера породжує роботу. Величини рівнозначні. На Київській кінофабриці погана атмосфера. Від цієї поганої атмосфери будуть не кашляти, а ставити погані картини.
Крім керівних товаришів про це говорить радянська громадськість, говорить маса глядачів, говорить здоровий розум і необхідність.
Хтож надихав у стіни фабрики цю погану, загрозливо погану атмосферу?
і може все це зовсім не так? Може на фабриці чудова атмосфера? Може на фабриці чудове, надзвичайне оточення для роботи?
Може лютий концесіонер Гамер влив у графіт мого оливця буржуазної отрути і я брешу, наклепую на наш дорогий Голівуд, що його шедеврами можна тричі оперезати екватор.
Спростовуйте, з’ясовуйте мені, керівні товариші, південхемтрестівським червоним атраментом мої помилки. Буду слу
хати. А поки послухайте ви й нехай послухають свідки не менш нашого зацікавлені в справі, що за неї йде мова.
Чи слід працювати за кошторисом за пляном, за календар, т. ін.? Слід.
Чи зводиться до пляну, кошторису й календаря комплекс питань, що мусять щодня розбіратися на кінофабриці, хвилювати фабрику, формувати фабричну роботу? Ні.
Чи основне питання для кінематографії в процесі фільмування календар, плян і кошторис? Ні.
Чи порушує, наша фабрика якісь інші питання крім кошторису, пляну й календаря? Ні.
Довженко, що працює на нашій фабриці, — великий винахідник, людина, що створила українське кіно, що кожною новою картиною кидає на сотні культурних міль уперед радян
ську кінематографію — де розглядають роботу нашего Довженка, де вчаться на його роботах? У нас? Ні, тільки не в нас?
Дзига Вертов (оговорююсь: особисто для мене ніяк не припустимий), що йому надають багато уваги і що з його робіт можна зробити багато корисних висновків (хоч би й від про
тилежного),—у нас його роботи не обмірковуються, у нас його принципові настановлення не виходять за межі Правлінського кабінету.
Фабрична громадськість, що виховується виключно на питаннях кошторису й пляну не може й не могтиме контролювати нашу роботу на фабриці некультурности.
Ця атмосфера — наслідок настановлення. Настановлення, що його взяло керівництво фабрики.
Кошторис, плян і календар - потрібні. Але, говорячи про них, воюючи за них,—треба знати їх місце. Місце ж їх не перше, тим більш не єдине.
Настановлення мусить бути на культуру фабрики. На культуру, робітника й його роботи.
У нас нема стандартів роботи, за якими можна ставити в першу голову організаційні питання.
Кінематографія не стане войовничим клясовим пролетарським
мистецтвом від того лише, що картини будуть викочуватись на 10% раніш терміну.
Питання соціяльного навантаження речі — наскладніше питання, що навколо нього зараз ламають списи передові кіне
матографісти радянського Союзу — у нас зводяться до клясичних формульовок „ідеологічно витримано та „ідеологічно невитримано у протоколах худвідділів та дирекції.
Питання формального експерименту в галузі відчування нових прийомів подачі радянської тематики, шо її частина кіне
матографістів та громадськости розглядають, як естетизм, а друга частина, як необхідну роботу, що заслуговує на увагу та підтримку — питання темне на нашій фабриці.
Питання звукового кіна на фабриці фактично зводятся до того, що Корчака послали до Москви.
Київский АРРК нічого не робить. Бо АРРК не позачасова та позапросгорова організація — живе в тій же атмосфері фаб
рики, складається з гих же кінематографістів, що виховуються на кошторисах та календарях.
І, коли можна робити підсумок не в останньому рядку статті я роблю його:
АРРК знає, що все, про що я говорив, — правда.
АРРК — що розшифровується, як асоціяція робітникія революційної кинематографії, повинен подолати інерцію, повинен вдарити на сполох.
АРРК мусить практичними висновками, а, коли буде потрібно, той практичними виступами відповісти на цей мій за клик.
Уявімо, що Київська кінофабрика склала умову на соціалістичне змагання з іншою організацією. Скажемо з Держкінгіромом Грузії.
В умові цій —сто пактів: про зниження собівартости, про економію плівки, про скорочення здіймальних годин і т. д, і т. ін. Один з пактів — і про випуск добрих картин.
Тепер уявімо собі, що фабрика виконає дев’яносто дев ять пактів і не виконає одного — ну, скажемо, про економію плівки
Це буде визначати, що дев’яносто дев ять пактів виконано а один не виконаний.
Може бути другий випадок: виконані будуть, знов таки дев яносто дев’ять пактів, а невиконаний один — про випуск добрих картин.
Це буде визначати, що ні один пункт не виконано і все соціалістичне змагання провалилось.
Своєрідна аритметика, де один дорівнює то одному, то сотні. Де дев’яносто дев’ять дорівнюють то дев яносто дев’яти, то нулю.
Цю аритметику якось виклав мені Олександер Петрович Довженко.
Правий Олександер Петрович і помиляються Євгушевський, Малінін, Буреній та керівники фабрики, що такої аритметики не розуміють.
Коли ж мене спитає хочаб і директор, а як же все таки з пляном, кошторисом та календарем — я відповім: краще бути здоровим і багатим, аніж бідним і хворим.
Але настановлення радянської кінематографії перш за все на
здоровая. Перш за все на здоровля. О. Каплер
Кадр з нового фільму реж. О. Довженка „Земля .