юльян шпол.
Загасіть вогні Минулих днів,
У попіл викиньте
Докурену життя цигарку — Світ без анархичного, П яного руху вулиць,
Світ без сальонних огнів —
Це — гарно... В залізних обіймах
народження
В крівавій пітьмі
вмірання
Повзе льокомотив
майбутнього
На скелю одвічних
мрій...
Але заелєктрились вже
далини вічнього, Чується гуркіт
життя потойбічнього
I пітьму пронизує світ Нових днів —
Радій...
Ах, так загасіть же вогні
минулих днів, У попіл викиньте
Життя докурену цигарку: — Світ без сальонних огнів —
Це — гарно... 15 — IX — 1920.
юльян шпол.
В залізні пута Загнуздався розум, Скрівавлене чуття
У роспачі забилося в куток, — Не плоде більш земля Мінливих фантазмів
І не прямує на Голгофу Фоліянтний пророк. По-під парканом Зібгавшись
Шкутильгає лисий Останній Могікан
I Христос на хресті Повісив носа,
І з переляку за чайом Розбився у попа стакан. Загонорілий тротуар Нахабно хапає
За подерту підошву I уперто змагається Сам ходить.
Безнадійно калатає у дзвін Старий дзвонарь Вмерлих примар
Йому не збудить.
Ще трохи з просоння Придуркувато підморгує Облізлий місяць
І грає промінням Улесливих усмішок Пʻяна Діана...
Але сміється вже осінь Білим сміхом,
Сміхом вмірання. —
Бо кригою досвіду Запалено вже нові світи, Полум ям шукань
Заморожено старі вогні І серед поля
Червоних чекань Вдарами молота
З криці шаленими Сьогодня кується Завтряшиій Рій. 25—IX —1920.
Я. МАМОНТІВ.
ПЕРЕД ВІЧНИМ ПОРОГОМ.
Хочу покори. Великої. Вільної. Перед лицем неминучого бога.
Гордая воля душі божевільної
Б ється об мармор святого порога.
Там, за порогом борні невгамовної, Білая пристань святої покори.
Там, серед тиші кольон молитовної, Дух мій навіки порине в сонморе.
Спокій величний холодного мармору. Моря одвічного простір блискучий...
Боже, дозволь мені, вбогому варвару, Переступити поріг неминучий.