М. ЛЕБЕДИНЕЦЬ.
ВСТУП ЧЕРВОНИХ.
Роззявно розтягує Безліч
Облич У
Примусову ухмилку (Мордатих). А сам
червоноскачно стрибає
по губоблідді. Малинокровить ямно — запалі. Землисті.
Обвітрені.
Обвісплені. Обдріпані. Оббивані.
Зпрацьовані. Знудьговані. Згвалтовані. Колись.
(Ще так недавно). Нерухорухі.
„Базарні фотографії вищих істот . І каже ім:
Про Кінець і Початок. М. ЛЕБЕДИНЕЦЬ.
ПОГУРКОТІЛО.
Гуркоти грому. Уривчасті. Мов —
недоказана думка. Переривчасті
Шелестошуми листвяні та
скрипно старече кряхтіннє вайлуватих стовбурів.
(Зрушені старі з рівноваги). Двічі
синій вогник блимнув. Опік зіниці.
Шкода — цікаво — більш не фарбить невдалої зливи.
Гуркіт здалечів і став —
як бубон рваний. „З великої хмари малий дощ“. Каже мати.
И підставля під ринву діжку.
Захляпало потроху. Надовго.
За ніч буде повна.
ол. КОРЖ.
„СТЕП“
1.
На степу рябілося — працюйте Із літер поораних нив, —
І шепотів вітер: відчуйте — Діждитеся дорідних жнив.
І творив невідомий хтось епопею... Над нивами літала зграя гав,
Боязко пробігав заєць ріллею У небі рябець кружляв.
Плавали по небу біленькі хмарки, Вироблювався мистецький серповид — Бог-отець закурив був цигарку, Вітер шепотів: хто хоче жить?
2.
Були перші дні осени,
Літала повутина біла вioрі. На степу було все покошене І мовив степ: ори.
І їхав орач шляхом с плугом, Списувався коштовний аркуш-переліг. Далеко ходив охотник лугом Попереду собака біг.
Дідусь навантажував ковунами гарби, Проводив радісно борозни ратай, Розкривав степ усі свої скарби — Забірай!
3.
І цілував вітерець працьовників обличча, І були насунуті шапки дідів на голови. Шелестіли порожні кияхи пшеничок Із вітром благали когось — зірви. Доквітнювали запізнені квіти,
Кивали своїми головками вони Запитають їх маленькі пастухи-діти: Чому ви розквітнули в осени?
І скажуть їм квітоньки останні, І піде шелест по їх петюстках:
Нехай завше степ хвилюється в буянні Нехай завше він буде в квітках!
4.
Зеленіла незабаром смугами озим І марилися їй дощі весни.
В останнє вітерець розносив: Своєчасно усе пожни!
Холодно ранками уже ставало, І покривав увесь степ туман.
Опівдні сонечко пригрівало — Отару вигонив чабан.
5.
Заходив із залізниці гудок паровоза, Не було чути шелесту ВІт
СТОЯЛИ стовби по шляховій дорозі Гудів телеграфний дріт.
I зливалося усе з вітром у купу І вчувався якийсь темп...
Близькозорий Корж — подивився у лупу І подумав — степ!..