І. КУЛИК.
МОЇ КОЛОМІЙКИ Цікль другий: Червона Галичина.
Галицьким червоним стрільцям присвячую.
І.
Через Збруч.
Не спинилися перед мостом, Перелетіли відважно
І тілько тоді зауважили, Як були вже за Збручем. І стиснулось млосно,
І забила у ньому ключем, І зразу,
Без команди, без слів, без наказу, Вмить,
Гей зачаровані — стали. І не знали,
I зрозуміть не могли, що робить І, здавалось, стоятимуть мовчки во віки. Але ось—
Ніби видерлось з нетрів, прорвалося щось І розсипались перли дзвінкі коломійки.
II.
Коломійка.
Галичино дорогая, незабутній краю! По вигнанню, по мандрівках до тебе вертаю. Ой, поїхали ж ми звідси панськими рабами, А повернули вільними, над життям панами;
Ой, були-ж у нас на шапках леви і трезуби — А тепер зірки червоні, пʻятикутні, любі;
Ой, були-ж бо у нас шмати та жовтоблакитні; Нині-ж прапори червоні, огневі, всесвітні. Ой-та й довго-ж ми блукали; правдоньки
шукали, Довго-ж панки адвокати нами торгували,
А тепер вже ми не темні — добрий досвід маєм, Нашу бідну Галичину зробим ясним раєм.
III.
Тернопіль.
Як ішли до Тернополя— У нову столицю —
То серця смутні та кволі Стали міцно битись;
А як вежі с прапорами Здалеку уздріли, —
Так юнацькими серцями Всі повеселіли;
А як стали їх на площі Сальвами витати, —
Так не одному з радощів Хтілося ридати:
Бо закінчені блукання. Зла зламали коло.
І клянуться. Вже в-останнє. — Преклонімо чоло!..
IV.
Збараж.
Ой-бо славне місто Збараж, А прикінці міста —
Там князівський замок старий Стоїть років с триста. *)
А іще такого дива Не зазнав, як нині:
Юрби хлопів, ніби злива, Впали в одній днині;
В сорочках довгих, немиті Хлопи с форналями **)
В цілім місті та повіті Сталися панами!
Ну-ж і жваві, ну-ж і спорі Хлопи та форналі:
— Школу зробимо В кляшторі, ***) А в замку шпиталі.
Й вже чіпля стрічки червоні Легінь до рукава;
— Гей, спрацьованій долоні Та на віки — слава!
В переляку творят пацір Ойци — францішкане:
— Пане Езу, божа мати, Що то з нами стане?
V.
На селі.
— Хай чабан, — усі гукнули — За отамана буде!
II. Тичина.
Ну, і стались в селі зміни Та й посеред літа:
Вже не має тої гміни І не має війта,
Втік с фільварку пан проклятий, Десь сховався комон ****) — Боронити землю брати Вже не має кому.
— Гей, червонії прапори На сільську громаду!
Зібрали у свято збори — Обірати владу.
— Обіраймо-но сусіди, До Ревкому бідних:
Як самі зазнали біди,
То й нам будуть вірні.
*) Руїни замку князів Вишневецьких. **) Форналі — батраки.
***) Францісканський кляштор (манастир).
****) „Комон“ эконом.