Наша техніка

Важкий і тернистий був шлях розвитку кіно-техніки на Україні. Але сьогодні ми вже доросли до рівня пересічної європейської кіно-виробничої одиниці. Це сталося протягом найближчих двох років. До цього-ж часу говорити про ту, дійсно інвалідну та допотопну «теж техніку», що ми
її мали на фабриках, не можна було або без жалю, або без посмішки.
Все технічне встатковання на двох фабриках становили два зіпсовані
пате^вські знимальні апарати, один еклерівський та два збірні

копіровальні апарати, і. щоб визначити їхню систему, дове

лось-би зі всього світу зібрати конгрес виробників таких
апаратів. Було ще вісім юпитерів на 15 ампер, але тому,

що вони були цілком зіпсовані та й електро-енергії не

було, їх не вживалося. Що робило ВУФКУ, маючи
такі технічні скарби? Воно якось там митикувало,

щось клеїло, щось ремонтувало, але все-таки про

тягом восьми місяців (з 1-го січня по 1-е серпня

1923 року) видало сім повнометражних фільмів.

Та, нарешті, наважилися - вирішили набути закордоном технічне встатковання. З цього доб

рого почину ледве не вийшов (а, може, й вийшов) добрячий фарс.

Експедиція ВУФКУ, що виїхала на початку 23 року за-кордон, дуже багато начулася за зни
мальну апаратуру Дебрі й, вирішивши здиву
вати радянську, злиденну ще тоді, кіне
матографію, купила ці апарати. Шість

місяців не з’являвся на теренах

СРСР цей нещасний Дебрі, пев
не тому, що такому сла

ветному чужоземцеві

треба було влашту
вати гідну його
зустріч.
Кіра Кіраліна - Кіра та Ілля (арт. Кутузов)