ВУФКУ ЗАКОРДОНОМ

(Від нашого паризького кореспондента).
За дату виходу українськ ї радянської кінематографії закордон на міжнародній форум треба вважати другу половину 1927 року. До цього про українське кіно й українські фільми знали закордоном дуже мало, відомості, що з’являлись, були здебільшого випадкового характеру і не освітлювали належно правдивий стан та поступ в діяльності ВУФКУ. Лише, як кінчилася блокада між Совкіно та ВУФКУ, надіслання ряду фільмів закордон, організація регулярної інформації в за
кордонній пресі спричинилася до того, що ВУФКУ стало першорядним міжнароднім кінематографічним чинником.
В кінці 1927 року Головна Управа ВУФКУ надіслала до Парижу та Берліну низку фільмів свого виробництва: ״Тарас Шевченко“, ״Сорочинський ярмарок“, ״Микола Джеря“, ״Свіжий Вітер“, ״Алім , ״Мандрівні Зорі“, ״Портфель дипкур’єра“,
״П. К. П. “. Дві перші вже були показані в Берліні для преси, й німецькі фахові часописи: ״Ліхтбільдбіне“ і ״Фільмбейлаге Фоссіше Цайтунг“ дали відносно них дуже прихильну критику. Тепер в Парижі отримано ״Звенигору , яку буде показано французький пресі та директорам різних кіно-підприємств.
Цілий ряд закордонних фірм: французьких, німецьких, австрійських, чеських — ведуть зараз переговори з ВУФКУ і ставлять певні пропозиції що-до прокату українських фільм. Де-які, як наприклад — Константинопольська ״Уріс-Фільм“ вже дістала від ВУФКУ монополію на Туреччину й тепер в усіх турецьких часописах можна бачити реклами української кіно-продукції — виробничу марку ВУФКУ оточену турецьким текстом.
Великі здобутки має ВУФКУ в закордонній пресі. Журнали ״Ля Сінематографі Франсез“, ״Сінемагазін“, ״Комедіа“ в Парижі, ״Сінема Бельж“ в Брюселі, ״Іль Сінема Італьяно“ в Римі“, ״Чеський Фільмовий Зправодай“ в Празі, ״Сінема Румен“ в Букарешті, ״Нашето Кіно“ в Софії — мають постійні двохтижневі
огляди поточної діяльности ВУФКУ. Передруки з них та окремі замітки містять: ״Ліхтбільдбіне“, ״Фільм Кур’єр“ в Берліні“, ״Біо-Журналь“ в Празі, ״Фотограмас“ в Барцелоні. ״Фільм
Дейлі“ — впливовий орган американської кінематографії в Ню Йорці. Міжнародній альманах ״Все Кіно“ за рік 1927 має адреси всіх філій ВУФКУ, інформації та статистику української кінематографії.
Журнал ВУФКУ — ״Кіно“ дістають в обмін на свої видання всі закордонні кіно-органи. ״Кіно“ посідає належне місце на всіх виставах кіно-друку, більшість мистецьких читалень та бïбліотек — (Паризька Національна Бібліотека, Лондонська, Академіцька Чітарня в Празі, кіно-читальня в Берліні) має цей орган української кінематографії.
Комісія ВУФКУ, що перебуває тепер закордоном, багато спричиниться зміцненню цього звязку з закордоном. Надалі взагалі треба побажати, щоб ВУФКУ по можливості частіш висилало своїх співробітників в студійні подорожі закордон. Ця необхідність технічного та мистецького удосконалення для наших режисерів, операторів, лаборантів, артистів — в настільки ясною, що писати про неї не буду. Европейська подорож Комісії ВУФКУ дасть блискучий моральний і матеріяльний наслідок. Обов’язком ВУФКУ є також допомагати закордонним кінодіячам в їх намірах ознайомитись на місці з українською кінематографією. Яскравий приклад — недавній візит Л. Мусінака в Київ і його статті про це на сторінках ״Юманіте“.
Що-до експортних перспектив для українського виробництва в майбутньому, то вимогам закордонного ринку цілком відповідає постанова Вищої Репертуарної Ради про 60 відсотків сюжетів з українського життя. Радянська Україна ще й досі є ״терра інкогніта״ для закордонного глядача, пересиченого без
кінечними еспаньоладами, віденськими оперетками, південноамериканськими ковбоями, французькою людовиківщиною.
Євген Дослав
Арт. Єсікопськин у фільмі ״Наговір“.
Арт. Фіялковська в тому ж фільмі.