дивлячись на таку низьку художню вартість, Бульба“ мав великий попит. З наведених двох прикладів ясно, що поява кар
тин, які були ілюстраціями до популярно-белетристичних творів з одного боку, а з другого — відображали своєрідну „екзотику“ маловідомого побуту України, була саме тим „цвяхом сезону“, яким Пате міг цілковито захопити в свої руки російський кіно-ринок.
Це взяли на увагу й решта виробництв і майже всі російські кіно-фірми починають негайно готувати картини на українські теми. Один з найбільш енергійних та метких кінопідприємців того часу — Дранков, що ім я його в наші дні ви
значається кіно-халтурою найбільш низького гатунку, перший зрозумів небезпеку од захвату Пате російського ринку і спішно зняв „Запорожця за Дунаєм“ та „Богдана Хмельницького“, але завдяки надзвичайно низькому художньому рівню, навіть і для того невибагливого часу, картини ці не мали ніякого успіху.
Реорганізоване південно - російське прокатне бюро „Художество“ випускає в прокат „Наталку Полтавку“ (257 метр. ) і „Матір-Наймичку“ (365 мет. ). Обидві картини знято в театраль
ному плані, тоб-то просто на сцені, в тому вигляді, в якому вони йшли в українському театрі в Київі, на першому плані досить чітко виділяється суфлерська будка. Будучи в дійсності театральною виставсю, знятою кіно-апаратом. обидва фільми в наш час уявляють з себе значну цінність, як матеріял для вивчення дореволюційного українського театру.
Між тим Пате продовжує випускати свої українській бойовики і в 1911 році ми бачимо відому постановку Метра „В днi гетьманів“. На цій картині французька манера постановки по
значилася особливо яскраво Фантастичні театральні декорації, що в них ідуть не тільки камерні, а й вуличні сцени, декорації, що мали відображати Україну, костюми з оперних костюмерень, компоновка мізансцен і сама манера гри — надзвичайно цікаві нам, як останній пам ятник подібних постановок, бо після „Гетьманів“ Пате цілковито міняє характер своїх фільмів, головим чином з причини повороту Метра й Ганзена до Франції
Уже в наступній своїй картині „Катерина“ — інсценізації популярного віршу Шевченка, — Пате значно відходить від попередніх зразків. Хоч на афішах і стоїть ім’я Ганзена, але цей
фільм фактично був поставлений молодим сценаристом та художником Пате — Ч. І. Сабинським. Наявність натурних з‘йомок та спроба наблизитися до справжнього українського побуту заслуговує в даному фільмові на велику увагу. Бажання хоча-б приблизьно відобразити Україну не за оперетковими зразками в даному фільмі особливо яскраво проглядає і він є першою спробою створення побутового фільму на українську тему. Побут, як такий, зовсім ще непорушений в російській кінематографії, тут висувається на перший план. Сабинський відмо
вився від псевдо-історичних постановок на зразок „Бульби“ або „Мазепи“, але, продовжуючи йти за твердо встановленими принципами інсценізації белетристичних творів, він разом з тим намагався використати й суто етнографічний матеріял і в цьому відношенні „Катерина“ варта більшої уваги, ніж всі фільми.
Майже одночасно з „Катериною“ в російській кінематографії з’являється зовсім новий фактор — кіно-сценарій, написаний ви
ключно для екрану й не перероблений з якогось белетристич
ного твору. Автором цього сценарія був популярний письменник М. Брешко-Брешковський, якому преса урочисто надала титула „першого російського кіно-драматурга“.
Надзвичайно цікаво відмітити, що перший-же спеціяльний сценарій „Іван Підкова“ був написаний на українську тему.
З огляду на малу художню цінність, картина успіху не мала, але вона все-ж цікава нам, як перша спроба дати масові сцени боїв з поляками і з йомки справжнього місця розташування Січи. З’йомки Січи, виявилося, настільки захоплювали глядача того часу, що фірма „Родіна“ негайно приступає до створення з у ривків „Тарас Бульби спеціяльного сценарія і ставить картину „Запорізька Січ“ (1912 р. ). Фірма відійшла від театральних
прийомів, але зате потрапила в протилежний бік — картину Репіна, що була основним моментом для постановки централь
них сцен фільму. „Запорозька Січ“ була єдиним фільмом на українську тему, що його було випущено в 1912 р., і, разом з тим, закінчує собою перший цикл цих картин. Весь період
1913—17 рр. позначається зовсім новими прийомами як в галузі сценарної справи, так і самих постановок, і являє собою зовсім нову епоху в історії, російської і української кінематографії. Але про це иншим разом. Б. С. Лихачов
Дранковсько-Ханжонківська малорасєйщина, як то виявилось, — хороба не тільки влиплива, але й нескороминуча. Хіба й тепер ми можемо з чистим сумлінням сказати, що від цієї хороби вилік увалися? Гляньте на цси кадр! Ах, яка щаслива Малоросія! Чистенькі пейзани та пейзаночки, вишивоні сорочки, виплекань чуприни та вуса, широкі, як море, штани. Це-ж не що инше, як кадр з картини виробництва ВУФКУ 1924 року „Остап Бандура“. До 1924 року жила традиція Дран
кова. Але хіба хоч тепер наше кіно її остаточно позбулося? ТИ, - позбувається, але не позбулося. Отже — осиковий кілок в
могилу малорасєйщини!
тин, які були ілюстраціями до популярно-белетристичних творів з одного боку, а з другого — відображали своєрідну „екзотику“ маловідомого побуту України, була саме тим „цвяхом сезону“, яким Пате міг цілковито захопити в свої руки російський кіно-ринок.
Це взяли на увагу й решта виробництв і майже всі російські кіно-фірми починають негайно готувати картини на українські теми. Один з найбільш енергійних та метких кінопідприємців того часу — Дранков, що ім я його в наші дні ви
значається кіно-халтурою найбільш низького гатунку, перший зрозумів небезпеку од захвату Пате російського ринку і спішно зняв „Запорожця за Дунаєм“ та „Богдана Хмельницького“, але завдяки надзвичайно низькому художньому рівню, навіть і для того невибагливого часу, картини ці не мали ніякого успіху.
Реорганізоване південно - російське прокатне бюро „Художество“ випускає в прокат „Наталку Полтавку“ (257 метр. ) і „Матір-Наймичку“ (365 мет. ). Обидві картини знято в театраль
ному плані, тоб-то просто на сцені, в тому вигляді, в якому вони йшли в українському театрі в Київі, на першому плані досить чітко виділяється суфлерська будка. Будучи в дійсності театральною виставсю, знятою кіно-апаратом. обидва фільми в наш час уявляють з себе значну цінність, як матеріял для вивчення дореволюційного українського театру.
Між тим Пате продовжує випускати свої українській бойовики і в 1911 році ми бачимо відому постановку Метра „В днi гетьманів“. На цій картині французька манера постановки по
значилася особливо яскраво Фантастичні театральні декорації, що в них ідуть не тільки камерні, а й вуличні сцени, декорації, що мали відображати Україну, костюми з оперних костюмерень, компоновка мізансцен і сама манера гри — надзвичайно цікаві нам, як останній пам ятник подібних постановок, бо після „Гетьманів“ Пате цілковито міняє характер своїх фільмів, головим чином з причини повороту Метра й Ганзена до Франції
Уже в наступній своїй картині „Катерина“ — інсценізації популярного віршу Шевченка, — Пате значно відходить від попередніх зразків. Хоч на афішах і стоїть ім’я Ганзена, але цей
фільм фактично був поставлений молодим сценаристом та художником Пате — Ч. І. Сабинським. Наявність натурних з‘йомок та спроба наблизитися до справжнього українського побуту заслуговує в даному фільмові на велику увагу. Бажання хоча-б приблизьно відобразити Україну не за оперетковими зразками в даному фільмі особливо яскраво проглядає і він є першою спробою створення побутового фільму на українську тему. Побут, як такий, зовсім ще непорушений в російській кінематографії, тут висувається на перший план. Сабинський відмо
вився від псевдо-історичних постановок на зразок „Бульби“ або „Мазепи“, але, продовжуючи йти за твердо встановленими принципами інсценізації белетристичних творів, він разом з тим намагався використати й суто етнографічний матеріял і в цьому відношенні „Катерина“ варта більшої уваги, ніж всі фільми.
Майже одночасно з „Катериною“ в російській кінематографії з’являється зовсім новий фактор — кіно-сценарій, написаний ви
ключно для екрану й не перероблений з якогось белетристич
ного твору. Автором цього сценарія був популярний письменник М. Брешко-Брешковський, якому преса урочисто надала титула „першого російського кіно-драматурга“.
Надзвичайно цікаво відмітити, що перший-же спеціяльний сценарій „Іван Підкова“ був написаний на українську тему.
З огляду на малу художню цінність, картина успіху не мала, але вона все-ж цікава нам, як перша спроба дати масові сцени боїв з поляками і з йомки справжнього місця розташування Січи. З’йомки Січи, виявилося, настільки захоплювали глядача того часу, що фірма „Родіна“ негайно приступає до створення з у ривків „Тарас Бульби спеціяльного сценарія і ставить картину „Запорізька Січ“ (1912 р. ). Фірма відійшла від театральних
прийомів, але зате потрапила в протилежний бік — картину Репіна, що була основним моментом для постановки централь
них сцен фільму. „Запорозька Січ“ була єдиним фільмом на українську тему, що його було випущено в 1912 р., і, разом з тим, закінчує собою перший цикл цих картин. Весь період
1913—17 рр. позначається зовсім новими прийомами як в галузі сценарної справи, так і самих постановок, і являє собою зовсім нову епоху в історії, російської і української кінематографії. Але про це иншим разом. Б. С. Лихачов
Дранковсько-Ханжонківська малорасєйщина, як то виявилось, — хороба не тільки влиплива, але й нескороминуча. Хіба й тепер ми можемо з чистим сумлінням сказати, що від цієї хороби вилік увалися? Гляньте на цси кадр! Ах, яка щаслива Малоросія! Чистенькі пейзани та пейзаночки, вишивоні сорочки, виплекань чуприни та вуса, широкі, як море, штани. Це-ж не що инше, як кадр з картини виробництва ВУФКУ 1924 року „Остап Бандура“. До 1924 року жила традиція Дран
кова. Але хіба хоч тепер наше кіно її остаточно позбулося? ТИ, - позбувається, але не позбулося. Отже — осиковий кілок в
могилу малорасєйщини!