ТАМ, ДЕ НАРОДЖУ ЄТЬСЯ КІНО-ФІЛЬМ
За порогом міста коло блакитних полотнищ завжди шумливої води, де полохливими закрутами тягнеться Пролетарський бульвар - кращий куточок міста влітку, - виблискують тисячами скляних віконець два велетенських корпуси.
Замісць фундаментальних стін - незчислима кількість прозорих шкелець, замісць бля
хи на покрівлі - скляний дах півовальної форми.
Це кіно-ательє.
Тут народжується
- Великий Німий.
Минаючи залізні ворота, вшиті у гранітний тин, вхожу до кіно-містечка.
Тут цілий рік живуть люди, тут з раннього світанку й до-дня, що згасає в м’яких лапах синього вечора, чути галас, шелест, людський гамір.
Тут своє життя. Звідціля дивляться на життя всієї земної кулі, наче крізь шкельце телескопу, й фотографують його, щоб у друге показати людям.
- Почали!... Пішли!...
Без цих слів ні один режисер не починає знімання.
У величезному ательє шиплять, виблискують юпітери. Десятки тисяч свічок боляче сліплять очі й тяжко дихати грудям від задухи.
Здається - сотні гострих голок колять очі.
- Збільшити світла, дати середній юпітер! - лунає голос режисера.
Шиплять юпітери гадю ками й пронизують їдким промінем своїм світло со нячного дня.
- Почали!... Піш ли!... - надривається режисер.
Все вже ретель но виміряно. Пунктуально записа- но віддалення від діяфрагми кіно- затвору до носу актора. Вже кілька разів прот реніровано
дрібниці. Лиша
эться
тільки ки
нути остан
нє гасло. Нер
ви напруджено. Все сковується
безжалісним кільцем. Шипіння юпітерів до
водить часом до розпуки.
Метушиться лише один
режисер. Його свисток пронизує задушливе повітря - це останнє гасло. Гра почалася.
І все відбувається так, як на сцені. Актори простягають руки, виразно вигукують слова та фрази...
А збоку, заглядаючи в маленькі вікна апарату, крутить ручку оператор. Він спокійний і ст
риманий. Йому неможна хвилюватись, инакше він може схибити.
Оператору дорогий кожен метр плівки.
- Більше життя!... гукає знову режисер, ховаючися за спину оператора: - Ну, хапайте його, стискайте руку... Кидайте його... Добре!... Ні, не так... Стійте...
Свисток, і рука оператора застигла.
- Єрунда... зіпсували наприкінці... Не було правдоподібності)... Ще раз це саме зняти!
І знову суперечки, гамір і розмови. Надвечір знімання кінчають.
Стомлені виходять актори. Грим розлізся по обличчі й присохнув грудочками, й падають з червоного обличчя краплинки поту.
З бляшаного рупору виривається голос адміністратора:
- Товариство! Завтра об 11-тій знімання. Призначеним на це знімання не спізнятись!
І так що-дня на прозорій кіно-плівці відбиваються уривки сцен, трюків, сміху, вибухів...
І так метр за метром твориться картина... А взавтра знову!...
- Почали... Пішли...
Світ дійсних чудес. Життя мальовничих сцен і яскравих епізодів. Гаряча пустеля Гобі. Нічні шинки в Константинополі. Ейфелева вежа. Софіївський собор. Африканські спагі й китай
ські кулі. „Вершителі судеб“ Європи - міністри в чорних фраках і ціліндрах та білих гетрах. Зруйновані мости. Шахти. Електрофіковане село. Пожежа цирку в Нью-Йорку. Снігова хуртовина. Бульонський ліс.
І все це, читачу, ви побачите на кіно-фабриці, в кіно-містечку.
Сучасні сценаристи люблять описувати сюжети так, що початок відбувається десь на верхів’ях Волги, а фінал у джунглях.
І режисер іде за сценарієм, а иноді раптом заартачиться й замісць океанського пароплаву піднесе вам каюту Дніпровської „калоші”.
Головний вхід до Одеської кіно-фабрики. Позаду: лаштунки для знімання
фільмів на майдані
Вгорі: робочий момент під час знімання фільму „Черевики .
Внизу, монтажний стіл та барабани, що на них сушиться плівка