З АПАРАТОМ ПО ТУРКМЕНІЇ

(з досвіду оператора)
Коли доторкнутися до метальових частин апарату, опечеш руку, неначе-б то в апараті не плівка, а примус. Але в апараті все-ж плівка: так немилосердно палить сонце.
Туркменське сонце тут палить так, як ніде, хіба може в Сахарі. До 80 ступнів тепла.
Під промінням цього пекучого сонця наша експедиція робить один із своїх перехо
дів по Туркменії, по пустелі Кара-Кум.
Вже цілу добу йдемо, ми сипкими пісками з чагарниками сакса
улу - єдине місцеве паливо.
Йдемо ми вглиб пустелі, шоб знімати
місця заготівлі паливасаксаулу.
Чагарник цей розкидано по де-яких далеких куточках пустелі, саксаул заготовлю
ється там тубільцями - дроворубами й потім на верблюдах переправляється до залізниці.
Ми поволі рухаємося вперед ледве по
мітною, протоптаною караванами стежкою. Коні наші раз - у - раз провалються в сусли
кові нори, яких тут мильйони. Протягом доби ми зустрічаємо один карваан із сакса
улом й задовго до того, як його побачили наші очі, вуха чули однотонний і журливий дзвін караванних дзвонів,
їхати нудно, нестерпуче жарко й страшенно повільно.
До того-ж нас попередили, що в пустелі блукають банди (колотомани), яким до рук потрапити не „радять*. Що правда, ми з охороною, але...
Коли сонце сідає й ховається десь далеко за пісками, ми щулимось від холоду й нервово здрігаємося від тужливого виття шакалів, що величезною валкою сунуть за нами.
І все це ще хороше, - ми виїхали до пустелі в-осени, коли вже зникли трекляті комахи, різні тарантули, скорпіони й каракурти. Останні несуть із собою раптову смерть.
Пізно увечері ми прибуваємо до місця заготівлі саксаулу
Трохи згодом прова
димо нічне знимання з
магнієм.Знімаємо стан ов и с ько туркменів, музик - флейтиста й співака.
Цейтлін
Вгорі: верблюди в пустелі Кара-Кума, дюни Кара-Кума; внизу, оператор серед пубільців-туркменів, місцевий му ­
зика; посередині - туркменський хлопчик