„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
ЗМІСТ: М. Буш — Кадр і кадр”, А. Шмулевич - „Режисери про свою роботу”, Ю. Будяк - „От жизни к смерти“, А. Швидлер - „Непереможні”, Уейтінг - „Різати , О. Сорокін - „Музика в кіно”, В. Защук - „Ательє кіно-фабрик“, А. Альф - „Екран Москви”, Хроніка, С. Чарів - „Об’єктивом по Київу”, Е. Деслав - „Кіно в Чехословаччині”, Г. Затворницький - „За фільм , Кадри Заходу.
Художні роботи Ф. Красицького Г. Орлова та Ю. Кривдіна.
Слово «кадр» - як його звикли в нашій кінематографії відміняти! Коли річ іде про фільм, то на кожному перехресті дискусій, балачок, статтей стирчить, мов незмінний лихтар, оце одіозне слово - кадр. Коли річ іде про кінематографістів, то камінь той, що об нього спотикаються пре
красні мрії про майбутні перспективи, розвиток і велич, знов таки зветься - кадр.
Бо-ж кадр - первісний елемент фільму, і кадр - лави наших кінематографістів, - звучить він у
обох випадках однаково, хоч і має різне значення. Різне значення, та чи не однакової ваги.
Це-ж істина, якої не варто доводити, що без кадру вивчених, досвідчених і культурних спеціялістів-кінематографістів не може бути й доб
рого кадру в фільмі. Себ-то, - що без людей не може бути й продукції, що продукція залежить ОД людей.
Можна спочити «на лаврах», на освітлюйальних і знімальних апаратах кращої європейської конструкції, на тисячах карбованців, на новень
ких ательє й павільйонах, на техніці взагалі, що, мовляв, „не гірша за європейську , але... але „не одним Дебрі живе кінематографія . І тому збу
дження від спочинку на лаврах буде не дуже приємне.
Що правда, доки що, здається, ніхто спати не гадає. І дві слові: „кадр кінематографістів від
міняють дуже старанно й дуже часто, заважаючи цим спати.
Ці дві слові звучать, як тривожний гудок. І так само тривожно звучатиме гудок Київської кіно-фабрики, вимагаючи для себе робітників.
Хто працюватиме, хто творитиме, хто допомагатиме творити в її просторому й величезному павільйоні? їх замало, цих людей. На Одеській та Ялтинській фабриках людей багато, більше, ніж коли небудь, але їх не вистачить, щоб заповнити три фабрики, особливо-ж таку фабрику, як майбутня Київська.
І тому треба зараз вже думати над тим, щоб гудок Київської фабрики звучав, скликаючи людей, а не вимагаючи їх.
Можливо, що обслуговувального персоналу в нас вистачить. Але чи вистачить творців-кінематографістів, кваліфікованих спеціялістів і митців?
Ясно, що весь найкращий, найкваліфікованіший людський матеріял буде, по змозі, згуртовано навколо Київської фабрики. їх, людей таких, маємо
не багато. Кіно-молодня, - його випустила наша єдина Одеська кіно-школа, квалїфіковзаним і досвідченим зватися не може. Він щойно почав роботу, і на роботі такій йому ще багато чого треба вчитися.
Тому перед українським кіно стоїть справа, або. вірніше, дві справи: перша - дальша кваліфікація молодняка, а друга - підготовка молодняка (первісна підготовка й дальше вчення).
Справа вчення молодняка була доручена Одеському кіно-технікуму. Тепер, коли центр україн
ського кіно-виробництва перенесеться з Одеси до Київа, навряд чи треба доводити, що й ця кіно-школа мусить перенестись до Київа. Лише тут, в Київі, в цьому Донбасі української куль
тури, наша кіно-школа може позбавитися тих хиб, що так рясно її запосіли.
Первісною підготовкою молодняка, первісним добором годящого людського матеріалу мусять відати громадські кіно-організації, що вже наро
дилися й мусять розквітнути. Через свої секції така організація, як ТДРК, мусить добірати лю
дей для кіно-школи. Це, безумовно, не значить,
що ТДРК візьме монополію на постачання кіношколі людей, але, в усякім разі, з маси «друзів радянського кіно» піде для вчення, щоб реально працювати в кінематографії, не малий відсоток охочих.
Але й цим справа не обмежується. Кіно-школа „високих спеціялістів не дасть. Знавців сценар
ної, освітлювальної, режисерської, лабораторної справи вона виховати не може. Таке вдоскона
лення й вузька спеціалізація може йти лише в спеціальному науково-дослідчому закладі, що зва
тиметься чи Кіно-Інститутом, чи якось там инакше. Такий Інститут треба утворити. Без культурного кіно кіно бути не може. Без культурного україн
ського кінематографіста нам не обійтися. На Україні мусить зародитися наука кіно.
Коли в буржуазних країнах для цього вже робляться перші кроки (кіно-катедри по амери
канських університетах, кіно-секція Брюсельського робітничого університету то-що), то ра
дянське кіно в жодному разі не мусить пасти задніх. Воно мусить піти ще далі. Наука про ра
дянське кіно мусить бути дійсною наукою, а не кустарним передаванням одного робітника другому своїх прийомів, своїх засобів, і свого досвіду. М. Буш
ЛЕНІН
№ 15—16 (27—28)Серпень, 1927 року№15—16 (27—28)
ЗМІСТ: М. Буш — Кадр і кадр”, А. Шмулевич - „Режисери про свою роботу”, Ю. Будяк - „От жизни к смерти“, А. Швидлер - „Непереможні”, Уейтінг - „Різати , О. Сорокін - „Музика в кіно”, В. Защук - „Ательє кіно-фабрик“, А. Альф - „Екран Москви”, Хроніка, С. Чарів - „Об’єктивом по Київу”, Е. Деслав - „Кіно в Чехословаччині”, Г. Затворницький - „За фільм , Кадри Заходу.
Художні роботи Ф. Красицького Г. Орлова та Ю. Кривдіна.
КАДР І КАДР
Слово «кадр» - як його звикли в нашій кінематографії відміняти! Коли річ іде про фільм, то на кожному перехресті дискусій, балачок, статтей стирчить, мов незмінний лихтар, оце одіозне слово - кадр. Коли річ іде про кінематографістів, то камінь той, що об нього спотикаються пре
красні мрії про майбутні перспективи, розвиток і велич, знов таки зветься - кадр.
Бо-ж кадр - первісний елемент фільму, і кадр - лави наших кінематографістів, - звучить він у
обох випадках однаково, хоч і має різне значення. Різне значення, та чи не однакової ваги.
Це-ж істина, якої не варто доводити, що без кадру вивчених, досвідчених і культурних спеціялістів-кінематографістів не може бути й доб
рого кадру в фільмі. Себ-то, - що без людей не може бути й продукції, що продукція залежить ОД людей.
Можна спочити «на лаврах», на освітлюйальних і знімальних апаратах кращої європейської конструкції, на тисячах карбованців, на новень
ких ательє й павільйонах, на техніці взагалі, що, мовляв, „не гірша за європейську , але... але „не одним Дебрі живе кінематографія . І тому збу
дження від спочинку на лаврах буде не дуже приємне.
Що правда, доки що, здається, ніхто спати не гадає. І дві слові: „кадр кінематографістів від
міняють дуже старанно й дуже часто, заважаючи цим спати.
Ці дві слові звучать, як тривожний гудок. І так само тривожно звучатиме гудок Київської кіно-фабрики, вимагаючи для себе робітників.
Хто працюватиме, хто творитиме, хто допомагатиме творити в її просторому й величезному павільйоні? їх замало, цих людей. На Одеській та Ялтинській фабриках людей багато, більше, ніж коли небудь, але їх не вистачить, щоб заповнити три фабрики, особливо-ж таку фабрику, як майбутня Київська.
І тому треба зараз вже думати над тим, щоб гудок Київської фабрики звучав, скликаючи людей, а не вимагаючи їх.
Можливо, що обслуговувального персоналу в нас вистачить. Але чи вистачить творців-кінематографістів, кваліфікованих спеціялістів і митців?
Ясно, що весь найкращий, найкваліфікованіший людський матеріял буде, по змозі, згуртовано навколо Київської фабрики. їх, людей таких, маємо
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
не багато. Кіно-молодня, - його випустила наша єдина Одеська кіно-школа, квалїфіковзаним і досвідченим зватися не може. Він щойно почав роботу, і на роботі такій йому ще багато чого треба вчитися.
Тому перед українським кіно стоїть справа, або. вірніше, дві справи: перша - дальша кваліфікація молодняка, а друга - підготовка молодняка (первісна підготовка й дальше вчення).
Справа вчення молодняка була доручена Одеському кіно-технікуму. Тепер, коли центр україн
ського кіно-виробництва перенесеться з Одеси до Київа, навряд чи треба доводити, що й ця кіно-школа мусить перенестись до Київа. Лише тут, в Київі, в цьому Донбасі української куль
тури, наша кіно-школа може позбавитися тих хиб, що так рясно її запосіли.
Первісною підготовкою молодняка, первісним добором годящого людського матеріалу мусять відати громадські кіно-організації, що вже наро
дилися й мусять розквітнути. Через свої секції така організація, як ТДРК, мусить добірати лю
дей для кіно-школи. Це, безумовно, не значить,
що ТДРК візьме монополію на постачання кіношколі людей, але, в усякім разі, з маси «друзів радянського кіно» піде для вчення, щоб реально працювати в кінематографії, не малий відсоток охочих.
Але й цим справа не обмежується. Кіно-школа „високих спеціялістів не дасть. Знавців сценар
ної, освітлювальної, режисерської, лабораторної справи вона виховати не може. Таке вдоскона
лення й вузька спеціалізація може йти лише в спеціальному науково-дослідчому закладі, що зва
тиметься чи Кіно-Інститутом, чи якось там инакше. Такий Інститут треба утворити. Без культурного кіно кіно бути не може. Без культурного україн
ського кінематографіста нам не обійтися. На Україні мусить зародитися наука кіно.
Коли в буржуазних країнах для цього вже робляться перші кроки (кіно-катедри по амери
канських університетах, кіно-секція Брюсельського робітничого університету то-що), то ра
дянське кіно в жодному разі не мусить пасти задніх. Воно мусить піти ще далі. Наука про ра
дянське кіно мусить бути дійсною наукою, а не кустарним передаванням одного робітника другому своїх прийомів, своїх засобів, і свого досвіду. М. Буш