Л. Мусінак про наше кіно
Щойно вийшла в Парижі книжка Леона Мусінака, відомого французько
го кіно-критика й завідувача відділом кіно центрального органу французької компартії «Юманіте» під заголов
ком «Радянське кіно» («Le Cinema Sovietique»). Це перша, докладно напи
сана чужоземною мовою книжка не тільки про кіно, але взагалі про якусь галузь нашого радянського будівництва. Автор докладно аналізує промисловий, а разом з тим і художній харак
тер кіно, економічні суперечности між європейськими країнами та молодим американським капіталізмом, що заважають розвиткові кіно на користь людности, й доводить перевагу радянсько
го кіно силою фактів та багатою документацією. Американській організації кіно-промисловости, найдосконалішій в капіталістичному світі, Л. Мусінак протиставляє радянську кінемато
графію, що будується й виростає на нових соціяльних підвалинах й перед якою розкрито як найширші мюжливости.
Автор «Народження Кіно» новим своїм твором та поданими у ньому фак
тами й думками виходить далеко за межі суто-кіяематографії: «Радянське Кіно» - книжка, що вперше фіксує для чужоземців ті нові форми одного зі здобутків Жовтневої революції.
В найближчому числі «Кіно» ми докладніше ознайомимо читачів з думками друга радянського кіно.
С. Др.
Кадри, що плигають...
Від Китва до Грузії дуже далеко. В цьому навряд щоб хтось сумнівався. Так само нічого спільного немає Київське ТДРК та експериментальна гру
па при ньому з Держкінпромом Грузії й їхнім режисером Барським. Проте для Московської «Кино-газеты» всі ці
аксіоми не обов язкові. Й вона плутає Київ з Тифлісом, Барського з ТДРК.
із Справді таки - в № 38 цієї газети вміщено кадр, мовляв, з фільму «Козаки» Держкінпрому Грузії за режи
сурою Барського. Все гаразд. От тіль
ки деталі всього кадру цього «трохидо доби дії «Козаків» не підходять. Проте - міркує якийсь співробітник «Кино-газеты» - хіба з Барським цього не може статися, що він XX з ХІХ-им віком оплутав?
І крутиться ротаційна машина, друкуючи десятитисячні тиражі.
Але насправді вийшло не так. Ані Барський, ані Київська експеримен
тальна група ні в чому не винні. Це «Кино-газета» примусила кадри так плигати, що вони з роботи експеримен
тальної майстерні «Трус» до Держкінпромівських «Козаків» переплигнули. Отже, новий фах «Кино-газеты» - дресирувальних кадрів.
Г. Ремез. Забудьки з Пролеткульту
Єсть в Харкові така фото-кіно-секція Всеукрпролеткульту. Взагалі- - не
звичайно цінний і добрий захід, щоб організувати в столиці України жваву кіно-роботу. Ця сама фото-кіно-секція добре розуміє все значення та вагу кіно-преси, і з цього приводу, навіть, пише цілі резолюції та виклики. Таку
резолюцію надіслали вони й до редакції «Кіно».
Пишуть вони в цій резолюції, що постановили перевести колективну передплату Московської та Ленінград
ської кіно-газети та інших видань «Теа-Кино-Печати». Викликають на це Харківський «Кіноробмол» та правління хтдрк.
Все добре. Ясно, що кожен громадський кіно-робітник мусить стежити за Московською кіїно-пресою. Але... тут єсть величезне але. І це «але» свідчить про погану пам ять і про погане розуміння ваги української кіно-преси робітниками кіно-секцій Всеукрпролет
культу. Адже в резолюції цій ні слова про українські кіно-видання, про ті видання, що саме ними й мусять насам
перед творитися й саме їх в першу чергу обслуговувати. Відриватися-ж від української кіїно-громадськости, від української кіно-преси ніяк не личить Всеукрпролеткультові.
Д. Доб.
У країнський фільмар у Парижі
Євген Деслав, український кінематографіст, що працює в парижських кіно-організаціях, співробітник журналу «Кіно» та інших українських журна
лів, ставить зараз у Парижі для авангардного кіно-театру «Studio 28» фільм
«Електричні ночі». Фільм увесь знято на панхроматичній плівці без жодного підсвічування.
Ми наводимо кадр з цього фільму. На кадрі - вночі на парижських вулиця злютовують трамвайні рельси.
О. Мих.
Усі гасла про ощадність викинуто, усі слова про режим ощадносте сказано. Проте хіба марнотратство знищено? Чи бережемо ми імпортні товари: плівку негативну й пози
тивну, знімальні апарати, фото-папір, то-що? Здається - найдешевша стаття витрат серед багатьох статей кошториса на фільм, - це плівка. Дійсно: десять тисяч метрів не
гативної плівки (норма, що її витрачають наші режисери та оператори для використання 1500 - 2000 метрів корисного матеріалу) коштує щось із 2.000 юрб., в той час, коли решта статтів кошторису виносять в 50 разіїв більше. Одним сло
вом, усе так «дешево», що нема чого заощаджувати! Але забувають усі про ті труднощі, з якими доводиться одержувати імпортний крам з-зако.рдону.
Адже, на жаль ще й досі потреба в імпорті не усунена. Кожний карбованець, що ми його витрачаємо на імпорт (якщо він не покривається експортом), є жертвою для державного бюджету, й через це керівні органи, цілком при
родніш, зменшують контингент, виїдаючи ліцензії виключно в межах мінімальних потреб.
За таких умов, розуміється, про великі запаси плівки, апаратів то-що, не доводиться й мріяти. Проте ми не заоща
джуємо наших і так мізерних імпортних можливостей, а марнотратимо їх. Ми ще й досі (за традицією) вважаємо за нормальне із 100% знятого негативу використовувати 20%, мовляв: «теж діється і в Америці», забуваючи, що ми не «Америка». А як поводимося зі знімальною апаратурою, фото-папером, то-що?
І це тоді, коли кожен метр плівки, кожен шматок паперу, себ-то кожну радянську копійку, кожен радянський карбо
ванець ми мусимо, як зіницю ока, берегти. Потрібно негайно переглянути старі норми на негативний та позитивний брак; необхідно зменшити метраж на написи, довівши їх до 10%, замість 20. Треба вжити заходів, щоб зберегти усю нову знімальну апаратуру «про чорний день», використовуючи стару, відремонтувавши її.
Хай кожен оператор, лаборант, режисер що-години, щохвилини пам’ятає про це. Ми мусимо бути ощадні.
П. Могилянський.
Щойно вийшла в Парижі книжка Леона Мусінака, відомого французько
го кіно-критика й завідувача відділом кіно центрального органу французької компартії «Юманіте» під заголов
ком «Радянське кіно» («Le Cinema Sovietique»). Це перша, докладно напи
сана чужоземною мовою книжка не тільки про кіно, але взагалі про якусь галузь нашого радянського будівництва. Автор докладно аналізує промисловий, а разом з тим і художній харак
тер кіно, економічні суперечности між європейськими країнами та молодим американським капіталізмом, що заважають розвиткові кіно на користь людности, й доводить перевагу радянсько
го кіно силою фактів та багатою документацією. Американській організації кіно-промисловости, найдосконалішій в капіталістичному світі, Л. Мусінак протиставляє радянську кінемато
графію, що будується й виростає на нових соціяльних підвалинах й перед якою розкрито як найширші мюжливости.
Автор «Народження Кіно» новим своїм твором та поданими у ньому фак
тами й думками виходить далеко за межі суто-кіяематографії: «Радянське Кіно» - книжка, що вперше фіксує для чужоземців ті нові форми одного зі здобутків Жовтневої революції.
В найближчому числі «Кіно» ми докладніше ознайомимо читачів з думками друга радянського кіно.
С. Др.
Кадри, що плигають...
Від Китва до Грузії дуже далеко. В цьому навряд щоб хтось сумнівався. Так само нічого спільного немає Київське ТДРК та експериментальна гру
па при ньому з Держкінпромом Грузії й їхнім режисером Барським. Проте для Московської «Кино-газеты» всі ці
аксіоми не обов язкові. Й вона плутає Київ з Тифлісом, Барського з ТДРК.
із Справді таки - в № 38 цієї газети вміщено кадр, мовляв, з фільму «Козаки» Держкінпрому Грузії за режи
сурою Барського. Все гаразд. От тіль
ки деталі всього кадру цього «трохидо доби дії «Козаків» не підходять. Проте - міркує якийсь співробітник «Кино-газеты» - хіба з Барським цього не може статися, що він XX з ХІХ-им віком оплутав?
І крутиться ротаційна машина, друкуючи десятитисячні тиражі.
Але насправді вийшло не так. Ані Барський, ані Київська експеримен
тальна група ні в чому не винні. Це «Кино-газета» примусила кадри так плигати, що вони з роботи експеримен
тальної майстерні «Трус» до Держкінпромівських «Козаків» переплигнули. Отже, новий фах «Кино-газеты» - дресирувальних кадрів.
Г. Ремез. Забудьки з Пролеткульту
Єсть в Харкові така фото-кіно-секція Всеукрпролеткульту. Взагалі- - не
звичайно цінний і добрий захід, щоб організувати в столиці України жваву кіно-роботу. Ця сама фото-кіно-секція добре розуміє все значення та вагу кіно-преси, і з цього приводу, навіть, пише цілі резолюції та виклики. Таку
резолюцію надіслали вони й до редакції «Кіно».
Пишуть вони в цій резолюції, що постановили перевести колективну передплату Московської та Ленінград
ської кіно-газети та інших видань «Теа-Кино-Печати». Викликають на це Харківський «Кіноробмол» та правління хтдрк.
Все добре. Ясно, що кожен громадський кіно-робітник мусить стежити за Московською кіїно-пресою. Але... тут єсть величезне але. І це «але» свідчить про погану пам ять і про погане розуміння ваги української кіно-преси робітниками кіно-секцій Всеукрпролет
культу. Адже в резолюції цій ні слова про українські кіно-видання, про ті видання, що саме ними й мусять насам
перед творитися й саме їх в першу чергу обслуговувати. Відриватися-ж від української кіїно-громадськости, від української кіно-преси ніяк не личить Всеукрпролеткультові.
Д. Доб.
У країнський фільмар у Парижі
Євген Деслав, український кінематографіст, що працює в парижських кіно-організаціях, співробітник журналу «Кіно» та інших українських журна
лів, ставить зараз у Парижі для авангардного кіно-театру «Studio 28» фільм
«Електричні ночі». Фільм увесь знято на панхроматичній плівці без жодного підсвічування.
Ми наводимо кадр з цього фільму. На кадрі - вночі на парижських вулиця злютовують трамвайні рельси.
О. Мих.
БЕРЕЖІТЬ КОЖЕН МЕТР!
Усі гасла про ощадність викинуто, усі слова про режим ощадносте сказано. Проте хіба марнотратство знищено? Чи бережемо ми імпортні товари: плівку негативну й пози
тивну, знімальні апарати, фото-папір, то-що? Здається - найдешевша стаття витрат серед багатьох статей кошториса на фільм, - це плівка. Дійсно: десять тисяч метрів не
гативної плівки (норма, що її витрачають наші режисери та оператори для використання 1500 - 2000 метрів корисного матеріалу) коштує щось із 2.000 юрб., в той час, коли решта статтів кошторису виносять в 50 разіїв більше. Одним сло
вом, усе так «дешево», що нема чого заощаджувати! Але забувають усі про ті труднощі, з якими доводиться одержувати імпортний крам з-зако.рдону.
Адже, на жаль ще й досі потреба в імпорті не усунена. Кожний карбованець, що ми його витрачаємо на імпорт (якщо він не покривається експортом), є жертвою для державного бюджету, й через це керівні органи, цілком при
родніш, зменшують контингент, виїдаючи ліцензії виключно в межах мінімальних потреб.
За таких умов, розуміється, про великі запаси плівки, апаратів то-що, не доводиться й мріяти. Проте ми не заоща
джуємо наших і так мізерних імпортних можливостей, а марнотратимо їх. Ми ще й досі (за традицією) вважаємо за нормальне із 100% знятого негативу використовувати 20%, мовляв: «теж діється і в Америці», забуваючи, що ми не «Америка». А як поводимося зі знімальною апаратурою, фото-папером, то-що?
І це тоді, коли кожен метр плівки, кожен шматок паперу, себ-то кожну радянську копійку, кожен радянський карбо
ванець ми мусимо, як зіницю ока, берегти. Потрібно негайно переглянути старі норми на негативний та позитивний брак; необхідно зменшити метраж на написи, довівши їх до 10%, замість 20. Треба вжити заходів, щоб зберегти усю нову знімальну апаратуру «про чорний день», використовуючи стару, відремонтувавши її.
Хай кожен оператор, лаборант, режисер що-години, щохвилини пам’ятає про це. Ми мусимо бути ощадні.
П. Могилянський.