- Здохнеш з голоду, як пес, - несамовито скрикнула Неоніла Фортунатівна.
І того дня, volens nolens, Константанові Ареф євичеві довелося зайняти пост на товчку з карамельками. Роля для Константина Ареф’євича звична. Він підглядав собі покупців, силкуючись відповідним рухом чи кашлем звернути на себе увагу.
Здебільшого це були жінки з дітьми, хлопчаки, що вештались по базарі, маючи в кишені дві копійки капіталу. Але несподівано увагу Константина Ареф євича привабили дві постаті, що
своїм виглядом дизгармонували з базарним оточенням. Це було щось більше за зацікавлення продавця карамельок.
Один з тих осіб був досить високий і стрункий, на голові мав з жовтого ременю кашкета англійського фасону й такого-ж гатунку пальто до колін. Очевидно, це був літун.
Другий - в фетровому сірому капелюсі, в сірому ко
стюм англійського сукна й того-ж покрою.
Зразу Константинов! Арефєвичеві майнув здогад. І що довше він стежив за невідомими, то більше впевнявся в своїй думці, то більша радість світилася йому в очах.
Обидва невідомі зорили очима поміж натовпом. Уг
ледівши пані в кремовому капелюсі, що конкурувала з Константином Ареф’евичем ірісами, вони підійшли до
неї й, погомонівши з хвилину, підійшли до другої такої-ж архаїчної й такої-ж імпозантної. У цієї очі так само загорілися втіхою, як і в першої.
Тепер Константин Ареф’євич не здивувався, коли невідомі його зауважили. Цей літун, як янгол-благовісник, розносив свої радісні вістки тільки певному шарові людей, що в силу іронії долі опинилися тут на базарі, разом з Константаном Ареф’евичем.
Затаївши віддих, Константин Ареф’євич конспіративно сповістив:
- Так точно... Генерал-лейтенант Меркулов.
- Ви погодилися-б прийняти участь...
Константин Ареф’євич погоджувався всією душою, але те, що він почув далі - запаморочило йому очі несподіванкою.
Прот зараз-же він опритомнів, і вже з холодною запобігливістю промовив:
- З великою охотою. Все як слід буде... Вся амуніція...
І не дожидаючись кінця торгового дня, Константан Ареф’євич церемоніальним маршем рушив
додому. Неоніла Фортунатівна зразу припинила „гураганний
вогонь , уздрівши його підняту командирську руку. Вона здивовано вислухала інформацію і, як ошаліла, кинулась чистити шинелю.
Ніхто на Сиром’ятні не передчував, який сюрприз їм готується на ранок. Казимир Іванович спокійно латав чоботи, Юрій Ми
колаєвич розпарював роги для гребінців, Юлія Карлівна виловлювала решту квашених яблук на продаж, а Лідія Олександрівна похмуро дошивала свого килимка.
Але вранці, тільки вона протерла очі, як увесь світ для неї чудодійно змінився. Перед її вікном продефелював Константан Ареф’євич в повному генеральському одязі.
Не віривши своїм очам, Лідія Олександрівна притулила носа до шкла. Але-ж то був живісінький Константин Ареф’євич, що широко розчинив перед собою фіртку й впевненими кроками наступав на місто.
Сплеснувши радісно руками, Лідія Олександрівна стрімголов кинулась до дверей і, як ви
хор, увірвалась до Казиміра Івановича. Що сталось? Невже переворот?
Чобіт випав Казимірові Івановичу з рук. В перший
момент він, як пугач, лупав очима, осліплений несподі
ваним світлом. Раптом він зорієнтувався й гордо стрепенувсь. Недарма-ж англій
ська ескадра курсувала ос
танній час біля радянських берегів, не дарма Микола Миколаєвич скликав конгрес емігрантів, не дарма...
Та які можуть бути сумніви, коли Юлія Карлівна чула, як вночі гули аеропла
ни, коли Юрій Миколаєвич продовж кількох днів спостерегав паничну метушню в місті й чув гарматну стрі
лянину. То міський гарнізон ховав своє безсилля під маскою маневрів... Зараз-же зайти по Неонілу Фортунатівну й всім гуртом вирушити в місто на парад.
Неоніла Фортунатівна обсмалювала, як безперечну емблему свята, двох щуплих курчат.
Тимчасом Константин Ареф’євич стояв перед лавою салдат і гучним голосом вітався:
- Здорові, орли!
Орли мовчать, як скеля.
На обличчі Константина Ареф євича пробігла тривога.
- Здорові, орли! - вигукнув вже запобігливим голосом.
Враз із лави орлів відокремлюється зачумлена постать сал
дат. Підійшовши врівень, він підніс багнета над головою Кон
стантинов! Ареф’євичеві й призирливо вибухнув:
- Здоров, орел!..
Константанові Ареф’євичеві затуманіло в очах, в голові повстала кошмарна картина розкладу фронтовиків, їх помста над командирами... Він злякано присів під багнетом, трясучи розчепіреними руками, як крильми змокріла курка.
- Прекрасно! - вигукнув чоловік у фетровому капелюсі до англійського ремінного кашкета.
Той, пересунувши кашкета козирком на потилицю, енергійно докручував ручку кіно-апарату, аж йому краплисто виступив піт на випнутій зчервонілій шиї.
О. Цейс
Він підглядав собі покупців, силкуючись відповідним рухом чи кашлем звернути на себе увагу
Тимчасом Константин Ареф євич стояв перед лавою
салдат...
І того дня, volens nolens, Константанові Ареф євичеві довелося зайняти пост на товчку з карамельками. Роля для Константина Ареф’євича звична. Він підглядав собі покупців, силкуючись відповідним рухом чи кашлем звернути на себе увагу.
Здебільшого це були жінки з дітьми, хлопчаки, що вештались по базарі, маючи в кишені дві копійки капіталу. Але несподівано увагу Константина Ареф євича привабили дві постаті, що
своїм виглядом дизгармонували з базарним оточенням. Це було щось більше за зацікавлення продавця карамельок.
Один з тих осіб був досить високий і стрункий, на голові мав з жовтого ременю кашкета англійського фасону й такого-ж гатунку пальто до колін. Очевидно, це був літун.
Другий - в фетровому сірому капелюсі, в сірому ко
стюм англійського сукна й того-ж покрою.
Зразу Константинов! Арефєвичеві майнув здогад. І що довше він стежив за невідомими, то більше впевнявся в своїй думці, то більша радість світилася йому в очах.
Обидва невідомі зорили очима поміж натовпом. Уг
ледівши пані в кремовому капелюсі, що конкурувала з Константином Ареф’евичем ірісами, вони підійшли до
неї й, погомонівши з хвилину, підійшли до другої такої-ж архаїчної й такої-ж імпозантної. У цієї очі так само загорілися втіхою, як і в першої.
Тепер Константин Ареф’євич не здивувався, коли невідомі його зауважили. Цей літун, як янгол-благовісник, розносив свої радісні вістки тільки певному шарові людей, що в силу іронії долі опинилися тут на базарі, разом з Константаном Ареф’евичем.
Затаївши віддих, Константин Ареф’євич конспіративно сповістив:
- Так точно... Генерал-лейтенант Меркулов.
- Ви погодилися-б прийняти участь...
Константин Ареф’євич погоджувався всією душою, але те, що він почув далі - запаморочило йому очі несподіванкою.
Прот зараз-же він опритомнів, і вже з холодною запобігливістю промовив:
- З великою охотою. Все як слід буде... Вся амуніція...
І не дожидаючись кінця торгового дня, Константан Ареф’євич церемоніальним маршем рушив
додому. Неоніла Фортунатівна зразу припинила „гураганний
вогонь , уздрівши його підняту командирську руку. Вона здивовано вислухала інформацію і, як ошаліла, кинулась чистити шинелю.
Ніхто на Сиром’ятні не передчував, який сюрприз їм готується на ранок. Казимир Іванович спокійно латав чоботи, Юрій Ми
колаєвич розпарював роги для гребінців, Юлія Карлівна виловлювала решту квашених яблук на продаж, а Лідія Олександрівна похмуро дошивала свого килимка.
Але вранці, тільки вона протерла очі, як увесь світ для неї чудодійно змінився. Перед її вікном продефелював Константан Ареф’євич в повному генеральському одязі.
Не віривши своїм очам, Лідія Олександрівна притулила носа до шкла. Але-ж то був живісінький Константин Ареф’євич, що широко розчинив перед собою фіртку й впевненими кроками наступав на місто.
Сплеснувши радісно руками, Лідія Олександрівна стрімголов кинулась до дверей і, як ви
хор, увірвалась до Казиміра Івановича. Що сталось? Невже переворот?
Чобіт випав Казимірові Івановичу з рук. В перший
момент він, як пугач, лупав очима, осліплений несподі
ваним світлом. Раптом він зорієнтувався й гордо стрепенувсь. Недарма-ж англій
ська ескадра курсувала ос
танній час біля радянських берегів, не дарма Микола Миколаєвич скликав конгрес емігрантів, не дарма...
Та які можуть бути сумніви, коли Юлія Карлівна чула, як вночі гули аеропла
ни, коли Юрій Миколаєвич продовж кількох днів спостерегав паничну метушню в місті й чув гарматну стрі
лянину. То міський гарнізон ховав своє безсилля під маскою маневрів... Зараз-же зайти по Неонілу Фортунатівну й всім гуртом вирушити в місто на парад.
Неоніла Фортунатівна обсмалювала, як безперечну емблему свята, двох щуплих курчат.
Тимчасом Константин Ареф’євич стояв перед лавою салдат і гучним голосом вітався:
- Здорові, орли!
Орли мовчать, як скеля.
На обличчі Константина Ареф євича пробігла тривога.
- Здорові, орли! - вигукнув вже запобігливим голосом.
Враз із лави орлів відокремлюється зачумлена постать сал
дат. Підійшовши врівень, він підніс багнета над головою Кон
стантинов! Ареф’євичеві й призирливо вибухнув:
- Здоров, орел!..
Константанові Ареф’євичеві затуманіло в очах, в голові повстала кошмарна картина розкладу фронтовиків, їх помста над командирами... Він злякано присів під багнетом, трясучи розчепіреними руками, як крильми змокріла курка.
- Прекрасно! - вигукнув чоловік у фетровому капелюсі до англійського ремінного кашкета.
Той, пересунувши кашкета козирком на потилицю, енергійно докручував ручку кіно-апарату, аж йому краплисто виступив піт на випнутій зчервонілій шиї.
О. Цейс
Він підглядав собі покупців, силкуючись відповідним рухом чи кашлем звернути на себе увагу
Тимчасом Константин Ареф євич стояв перед лавою
салдат...