нізацію психології суспільства на користь капіталістичному ладу. Не дарма-ж закордонні революціонери кажуть: «буржуазне кіно - опіум для народа .
А в нас, де преса й кіно в руках трудящих, обидва виконують одне завдання: організацію широких кол працюючих для дальшої боротьби, для впертого будування соціалізму, для перемоги світової революції.
В день 5-го травня, в день преси, коли вся країна підсумовує ролю преси в загальному будівництві, коли намічається шляхи дальшій роботі, спробуємо й ми в кіно зробити підсумки, спробуємо й ми намітити шляхи кіно.
Газети з гордістю й задоволенням пишуть: дореволюційний тираж газет був 2 мільйони, тепер маємо 8 мільйонів. З нашим „тиражем справа стоїть теж не погано. Коли до революції ми
мали на Україні 500 кіно-театрів, тепер маємо широченну сітку по містах, по індустріальних центрах, по хуторах і селах. їх тепер 1600. Преса має величезний резерв газетярів, який ви
ховується в тисячах фабрично-заводських і сільських стінгазет. Ми не маємо ще таких досягнень, але ми маємо вдалі спроби. Робітнича й селянська молодь вчиться у кіно-школах, щоб ово
лодіти кіно. Ідуть до нашої кінематографії молоді сили, молоді таланти Радянської Республіки. Утворюються й робітничі ви
робничі кіно-організації, от як Київський Кіно-ЮЗ, що об’єднує біля 150 робітників. Без помилки можна передбачати пишний
розквіт робітничих кіно. Це справа коштів і часу. Тепер коштів немає. З часом будуть і вони.
Наші газети в день 5-го травня скажуть про себе устами тисяч робселькорів, сотен тисяч читачів. За цей рік ми навчи
лись краще прислухатись до життя. Навчились жвавіше
одгукатися на болючі питання життя. Навчились краще доходити до читача, стали більш приступними й формою, і змістом.
І кіно може про себе сказати те-ж. (Не в тій лише, на жаль, мірі, що газета). Останній рік приніс багато нового в кіно. І серед цього нового були чималі досягнення.
Але ні в якому разі не можна сказати, що тут в цій галузі все зроблено. Чи зроблено, хоча б, все, що треба було й можна було зробити? Ні, не все.
Треба сміливо признатися в цьому.
А признавшись, треба подумати над тим, як би надалі по
збавитися помилок, як-би твердіше стати на вірний шлях.
Газетярі мають перед собою певні шляхи. Ці шляхи намітив їм В. І. Ленін в своїх статтях про пресу, про її ролю, завдання то-що.
Про кіно-ж у Володимира Ілліча не найти жодного слова крім - „кіно є найважливіше з мистецтв . Ці слова, цю надію на кіно ми здійснимо. І здійснимо її, ставши в кіно-роботі на той шлях, що його намітив Ленін для преси.
Подивимось, що писав Вол. Іл. про газети. Адже-ж характер, цілі, завдання, кінечна мета і шляхи преси та кіно цілком збігаються.
„Газета є не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор, а також і колективний організатор. В цьому остан
ньому відношенні її можна порівняти з риштованнями, що їх
ставлять навколо будівлі, намічають контури її, допомагають розподіляти роботу й оглядати загальні наслідки, що їх досягнуто організованою працею .
„Геть літераторів-надлюдей. Літературна справа повинна бути частиною загально-пролетарської справи, „колесиком і гвинтиком одного, єдиного великого механізму, що його рухає весь свідомий авангард всього робітництва .
А ось що писав В. 1. Ленін про те, як треба будувати газету:
- „Це непорозуміння, ніби-то літератори, і лише літератори (в професійному розумінні цього слова) можуть успішно брати участь в органі, навпаки, орган буде живим і життьовим лише тоді, коли на п’яток керуючих і постійно працюючих літераторів прийдеться 500 і 5.000 робітників-нелітераторів .
Для чого-ж потрібні ці 500 і 5000 робітників, „не літераторів в газеті?
їх статті повинні газетярів „навчити вибирати дійсно опуклі факти .
Хіба-ж для наших сценаристів порада Ленінова газетам не буде корисною?
І коли Вол. Ілліч пише, шо „потрібно, щоб з нами листувалося яко мога більше робітників (саме „листування в звичайному значінні, в нелітературнім значінні слова) - ці слова повинні взяти на увагу ті, хто будує кістяки майбутніх фільмів, - сценарії.
Прислухаймося до них і ми!
І. Сип
Кадр з фільму За стіною . А. Бучма в ролі польського революціонера-підпільника.
А в нас, де преса й кіно в руках трудящих, обидва виконують одне завдання: організацію широких кол працюючих для дальшої боротьби, для впертого будування соціалізму, для перемоги світової революції.
В день 5-го травня, в день преси, коли вся країна підсумовує ролю преси в загальному будівництві, коли намічається шляхи дальшій роботі, спробуємо й ми в кіно зробити підсумки, спробуємо й ми намітити шляхи кіно.
Газети з гордістю й задоволенням пишуть: дореволюційний тираж газет був 2 мільйони, тепер маємо 8 мільйонів. З нашим „тиражем справа стоїть теж не погано. Коли до революції ми
мали на Україні 500 кіно-театрів, тепер маємо широченну сітку по містах, по індустріальних центрах, по хуторах і селах. їх тепер 1600. Преса має величезний резерв газетярів, який ви
ховується в тисячах фабрично-заводських і сільських стінгазет. Ми не маємо ще таких досягнень, але ми маємо вдалі спроби. Робітнича й селянська молодь вчиться у кіно-школах, щоб ово
лодіти кіно. Ідуть до нашої кінематографії молоді сили, молоді таланти Радянської Республіки. Утворюються й робітничі ви
робничі кіно-організації, от як Київський Кіно-ЮЗ, що об’єднує біля 150 робітників. Без помилки можна передбачати пишний
розквіт робітничих кіно. Це справа коштів і часу. Тепер коштів немає. З часом будуть і вони.
Наші газети в день 5-го травня скажуть про себе устами тисяч робселькорів, сотен тисяч читачів. За цей рік ми навчи
лись краще прислухатись до життя. Навчились жвавіше
одгукатися на болючі питання життя. Навчились краще доходити до читача, стали більш приступними й формою, і змістом.
І кіно може про себе сказати те-ж. (Не в тій лише, на жаль, мірі, що газета). Останній рік приніс багато нового в кіно. І серед цього нового були чималі досягнення.
Але ні в якому разі не можна сказати, що тут в цій галузі все зроблено. Чи зроблено, хоча б, все, що треба було й можна було зробити? Ні, не все.
Треба сміливо признатися в цьому.
А признавшись, треба подумати над тим, як би надалі по
збавитися помилок, як-би твердіше стати на вірний шлях.
Газетярі мають перед собою певні шляхи. Ці шляхи намітив їм В. І. Ленін в своїх статтях про пресу, про її ролю, завдання то-що.
Про кіно-ж у Володимира Ілліча не найти жодного слова крім - „кіно є найважливіше з мистецтв . Ці слова, цю надію на кіно ми здійснимо. І здійснимо її, ставши в кіно-роботі на той шлях, що його намітив Ленін для преси.
Подивимось, що писав Вол. Іл. про газети. Адже-ж характер, цілі, завдання, кінечна мета і шляхи преси та кіно цілком збігаються.
„Газета є не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор, а також і колективний організатор. В цьому остан
ньому відношенні її можна порівняти з риштованнями, що їх
ставлять навколо будівлі, намічають контури її, допомагають розподіляти роботу й оглядати загальні наслідки, що їх досягнуто організованою працею .
„Геть літераторів-надлюдей. Літературна справа повинна бути частиною загально-пролетарської справи, „колесиком і гвинтиком одного, єдиного великого механізму, що його рухає весь свідомий авангард всього робітництва .
А ось що писав В. 1. Ленін про те, як треба будувати газету:
- „Це непорозуміння, ніби-то літератори, і лише літератори (в професійному розумінні цього слова) можуть успішно брати участь в органі, навпаки, орган буде живим і життьовим лише тоді, коли на п’яток керуючих і постійно працюючих літераторів прийдеться 500 і 5.000 робітників-нелітераторів .
Для чого-ж потрібні ці 500 і 5000 робітників, „не літераторів в газеті?
їх статті повинні газетярів „навчити вибирати дійсно опуклі факти .
Хіба-ж для наших сценаристів порада Ленінова газетам не буде корисною?
І коли Вол. Ілліч пише, шо „потрібно, щоб з нами листувалося яко мога більше робітників (саме „листування в звичайному значінні, в нелітературнім значінні слова) - ці слова повинні взяти на увагу ті, хто будує кістяки майбутніх фільмів, - сценарії.
Прислухаймося до них і ми!
І. Сип
Кадр з фільму За стіною . А. Бучма в ролі польського революціонера-підпільника.