щується тов. Бачеліс, мали-б своїх приват-доцентів, вони крім одвертого бунту, напевно вживали-б і методи наукового розвінчення машини - пише тов. Рис. Ми-б не ви
правляли історичний ляпсус тов. Риса й не нагадували-б про те, що машиноборці були не в середні віки, а саме тоді, коли почала розповсюджуватись машина, тоб-то на початку 19-го століття. Ми нагадуємо про цей ляпсус тільки для того, що в історичній перспективі машиноборці мали своїх „приват-доцентів , своїх у розумінні кла
совому. Ці приват-доценти є всі творці теорії діялектичного матеріялізму, що виправили помилки машиноборців і вказали їм правдиву стежку до здійснення своїх класо
вих інтересів. Ми певні, що тільки історичний розвиток спростує помилку тов. Риса і доведе цілковиту відмінність не тільки техніки, але й самої сути кіно від театру.
Доводячи, що кіно тільки тоді впливатиме як слід на глядача, коли воно буде озброєне словом, тов Рис розповідає про се
лян, які, вперше бачивши кіно-фільм, нічого не розуміли. Мовляв, справа для них полегшилась-би, як-би до фільму їм додали слово. Цей аргумент є несерйозний. Ми маємо факти
великої популяризації кіно на селі. А що до справді відсталої частини людности, то тов. Рис повертається до загального питання, чи треба „знизити мистецтво до мас, чи, навпаки, піднести маси до загально-людського культурного рівня. Це питання вже є розвязане, і годі його знову відроджувати.
Тов. Рис закидає Бачелісові, що той кохається в американському монтажі. Мовляв, американський монтаж, то є вампука. Але досить прочитати й популярного кіно-підручника, щоб переконатися, що американський монтаж то не є американський кіно-жанр, як гадає тов. Рис. Це є своєрідна динаміка кадрів. Заперечувати цей монтаж значить заперечувати історичний розвиток кіно-мистецтва, бо як відомо, американський монтаж все більше проходить до кіно-практики. На його досягнення спираються такі шедеври кіно-мистецтва як, приміром, „Пан
цирник Потьомкін . І треба зрозуміти, що цей монтаж, який вимагає частої зміни планів, надзвичайно тяжко сполучується зі словом.
Взагалі, що-до ролі слова в кіно-мистецтві, аргументи тов. Риса є надто непевні. Рис докоряє Бачелісові, що той, мовляв, недооцінив ролю слова в кіно. Мовляв, глядач доповнює кіносприймання якимось „внутрішнім словом . Мовляв, треба утво
рити органічну суміш слова й зорового образу. Ми не знаємо, суміш чого з чим є в тов. Риса. Але те, що тов. Рис є „тео
ретик , який нічого спільного з теорією кіно-мистецтва не має, це видно з усієї його аргументації. Тов Рис сам до ладу не розуміє, в чому полягатиме ця „суміш , тим-то він і пише досить-таки дипломатично: „Це вже питання нового кіностилю і не про те тепер іде мова . Але з таким самим
успіхом можна домагатися сполучити міст ім. Бош із музикою, а коли спитають „в який-же спосіб це зробити , то й відповісти, за прикладом Риса: „Це вже є питання нового мостостилю і не про те тепер іде мова .
Тов. Рис намагається знову повернути кіно до театру. Але ми знаємо, яких зусиль коштувало кіно з лабет театру видертися. Ми знаємо, що на очах нашого покоління від
бувся і ще відбувається процес диференціяції кіно, як самостійного мистецтва.
Отже, в аргументації тов. Риса нічого окрім ретроградних поглядів, крім необгрунтованих доказів ми не бачимо. Але це не значить, що цілком слушно аргументували свої по
гляди т. Бачеліс і тов. Озеров. Давши цілу низку цікавих зауважень, переважно практичних (особливо тов. Озеров), вони не поставили на всю широчінь питання про розвиток і диференціацію мистецтва. Звісно, певна реформа в техніці завжди впли
ває на мистецтво, вона повинна спричинити якісь зміни. З цього погляду мало сказати, що від нового винаходу виграють культурфільми, кіно-хроніка. Ясно, що беручи питання в широкій пер
спективі, ми не можемо в такій мірі, як тов. Бачеліс, зробити закид тов. Сосновському, який радів з того, що „екран зба
гатиться не тільки на драму й комедію, але й на оперу та балет . Правильності! цього формулювання не зрозуміли ні Бачеліс, ні Озеров, ні, тим більше, Рис. „Збагатиться це не значить виключить собою всі попередні досягнення кіно-ми
стецтва. Це значить „плюс , але не заміна одного мистецтва иншим. Це значить що кіно зможе відогравати величезні функції на службі иншим галузям мистецтва, насамперед театру. Дати на провінціяльному екрані столичну оперу з усіма її звуками - це є безперечне досягнення, якого ніхто не зможе заперечу
вати. Винахід кіно, що говорить, може бути для культурної роботи серед мас майже рівнозначним до винаходу радіо-телефону.
Але тепер, сьогодні, є величезною помилкою, як заперечувати можливість розвитку кіно, що говорить, так ще більшою помилкою повертати кіно назад до театру, нищити поступ його, як самостійного виду мистецтва. Ця помилка, яку зробив тов. Рис, заслуговує, отже, на особливу увагу. Від неї тхне нахилом в досить дивний спосіб використати новий здобуток тех
ніки для своєрідного „машиноборства“. Всяку добру справу можуть загубити. Вульгаризація і спрощення, спрощення, звісно, не викладу, а самої суті проблеми.
Вітаючи зародок можливої нової диференціяції мистецтва, вітаючи винахід, що одразу стане в пригоді немистецьким функціям кіно, - ми в той-же час рішуче засуджуємо й вульга
ризаторів і театроманів, що во ім’я драми, балету й опери ладні зробити авто-дафе всім здобуткам кіно-мистецтва.
Ф. Якубовський
правляли історичний ляпсус тов. Риса й не нагадували-б про те, що машиноборці були не в середні віки, а саме тоді, коли почала розповсюджуватись машина, тоб-то на початку 19-го століття. Ми нагадуємо про цей ляпсус тільки для того, що в історичній перспективі машиноборці мали своїх „приват-доцентів , своїх у розумінні кла
совому. Ці приват-доценти є всі творці теорії діялектичного матеріялізму, що виправили помилки машиноборців і вказали їм правдиву стежку до здійснення своїх класо
вих інтересів. Ми певні, що тільки історичний розвиток спростує помилку тов. Риса і доведе цілковиту відмінність не тільки техніки, але й самої сути кіно від театру.
Доводячи, що кіно тільки тоді впливатиме як слід на глядача, коли воно буде озброєне словом, тов Рис розповідає про се
лян, які, вперше бачивши кіно-фільм, нічого не розуміли. Мовляв, справа для них полегшилась-би, як-би до фільму їм додали слово. Цей аргумент є несерйозний. Ми маємо факти
великої популяризації кіно на селі. А що до справді відсталої частини людности, то тов. Рис повертається до загального питання, чи треба „знизити мистецтво до мас, чи, навпаки, піднести маси до загально-людського культурного рівня. Це питання вже є розвязане, і годі його знову відроджувати.
Тов. Рис закидає Бачелісові, що той кохається в американському монтажі. Мовляв, американський монтаж, то є вампука. Але досить прочитати й популярного кіно-підручника, щоб переконатися, що американський монтаж то не є американський кіно-жанр, як гадає тов. Рис. Це є своєрідна динаміка кадрів. Заперечувати цей монтаж значить заперечувати історичний розвиток кіно-мистецтва, бо як відомо, американський монтаж все більше проходить до кіно-практики. На його досягнення спираються такі шедеври кіно-мистецтва як, приміром, „Пан
цирник Потьомкін . І треба зрозуміти, що цей монтаж, який вимагає частої зміни планів, надзвичайно тяжко сполучується зі словом.
Взагалі, що-до ролі слова в кіно-мистецтві, аргументи тов. Риса є надто непевні. Рис докоряє Бачелісові, що той, мовляв, недооцінив ролю слова в кіно. Мовляв, глядач доповнює кіносприймання якимось „внутрішнім словом . Мовляв, треба утво
рити органічну суміш слова й зорового образу. Ми не знаємо, суміш чого з чим є в тов. Риса. Але те, що тов. Рис є „тео
ретик , який нічого спільного з теорією кіно-мистецтва не має, це видно з усієї його аргументації. Тов Рис сам до ладу не розуміє, в чому полягатиме ця „суміш , тим-то він і пише досить-таки дипломатично: „Це вже питання нового кіностилю і не про те тепер іде мова . Але з таким самим
успіхом можна домагатися сполучити міст ім. Бош із музикою, а коли спитають „в який-же спосіб це зробити , то й відповісти, за прикладом Риса: „Це вже є питання нового мостостилю і не про те тепер іде мова .
Тов. Рис намагається знову повернути кіно до театру. Але ми знаємо, яких зусиль коштувало кіно з лабет театру видертися. Ми знаємо, що на очах нашого покоління від
бувся і ще відбувається процес диференціяції кіно, як самостійного мистецтва.
Отже, в аргументації тов. Риса нічого окрім ретроградних поглядів, крім необгрунтованих доказів ми не бачимо. Але це не значить, що цілком слушно аргументували свої по
гляди т. Бачеліс і тов. Озеров. Давши цілу низку цікавих зауважень, переважно практичних (особливо тов. Озеров), вони не поставили на всю широчінь питання про розвиток і диференціацію мистецтва. Звісно, певна реформа в техніці завжди впли
ває на мистецтво, вона повинна спричинити якісь зміни. З цього погляду мало сказати, що від нового винаходу виграють культурфільми, кіно-хроніка. Ясно, що беручи питання в широкій пер
спективі, ми не можемо в такій мірі, як тов. Бачеліс, зробити закид тов. Сосновському, який радів з того, що „екран зба
гатиться не тільки на драму й комедію, але й на оперу та балет . Правильності! цього формулювання не зрозуміли ні Бачеліс, ні Озеров, ні, тим більше, Рис. „Збагатиться це не значить виключить собою всі попередні досягнення кіно-ми
стецтва. Це значить „плюс , але не заміна одного мистецтва иншим. Це значить що кіно зможе відогравати величезні функції на службі иншим галузям мистецтва, насамперед театру. Дати на провінціяльному екрані столичну оперу з усіма її звуками - це є безперечне досягнення, якого ніхто не зможе заперечу
вати. Винахід кіно, що говорить, може бути для культурної роботи серед мас майже рівнозначним до винаходу радіо-телефону.
Але тепер, сьогодні, є величезною помилкою, як заперечувати можливість розвитку кіно, що говорить, так ще більшою помилкою повертати кіно назад до театру, нищити поступ його, як самостійного виду мистецтва. Ця помилка, яку зробив тов. Рис, заслуговує, отже, на особливу увагу. Від неї тхне нахилом в досить дивний спосіб використати новий здобуток тех
ніки для своєрідного „машиноборства“. Всяку добру справу можуть загубити. Вульгаризація і спрощення, спрощення, звісно, не викладу, а самої суті проблеми.
Вітаючи зародок можливої нової диференціяції мистецтва, вітаючи винахід, що одразу стане в пригоді немистецьким функціям кіно, - ми в той-же час рішуче засуджуємо й вульга
ризаторів і театроманів, що во ім’я драми, балету й опери ладні зробити авто-дафе всім здобуткам кіно-мистецтва.
Ф. Якубовський