Б ємо на гвалт!
Поволі на радянському екрані з’являються нові імена нових радянських режисерів. Отой самий кіно-молодняк починає показувати себе на реальній роботі. Московський технікум кіне
матографії дав цілу плеяду молодих кїінематогра Фастів.
Одеський технікум, той навчальний заклад, що мусить готувати робітників для українського кіно, також виготував і кількох операторів, 1 кількох режисерів.
Вони почали працювати. Спершу - яа невеличких і «вітрових, й ігрових фільмах. Потім воїни мусять перейти і до більших робіт, до солідніших своїх унесків до української кінематографії.
Кіно-молодняк наш досить озброєно технічними знаннями. Молодий опера -
тор - це, здебільшого’, в майбутньому - добрий, талановитий оператор. Молодий режисер - знавець сучасної кіне
матографії, всіх рецептів її складної Та вдосконаленої кухні.
Але... І ось виростає загрозливе, важливе «але», що заважає спокійно дивитися на майбутнє української кінематографії.
Але що можуть дати ці молоді творці кінематографічної культури радян
ській українській культурі? Невже можна творити українське кіно, не знаючи і не бажаючи знати нічого
про українське мистецтво, літепагеоу. культуру? Невже кінематографія мусить бути ізольована иід оцих загальних творчих процесів?
Треба рішуче покласти край отаким поглядам на кінематографію, на націо
нальну кінематографію радянської України. Замало такся к орудувати термінами кінематографічної кухні. Потрібне глибоке розуміння молодими кінематографістами, тієї ролі своієї, що вони її івіідограватимуть у культурному житті .країни. Адже «ландс
кнехтів» і «гастрольорів» ми можемо лише використовувати, а радянський кіно-молодняк не має права, не сміє бути «ландскнехтами» й «гастрольорами».
Саме тому справу з тим кіно-молоднякоїм, що мусить працювати для українського кіно, не можна назвати доброю справою. Справа стоїть ціл
ком загрозливо. Українська кіношкола. є українською лише терито
ріально. Вона не виховує справжніх радянських українських кінематографістів. Радянське суспільство з тривогою дивиться на ту установу, що му
сила була дати наїм кадри українських фільмарів. А тому ми б’ємо на ґвалт!
Микола Бажан Кілька зауважень
В своїй статті т. Васютинський (днів., стор. 3) накреслив низку досить, ціка
вих моментів що-до взаємин між кіно та молоддю.
Все в цій статті гаразд, крім одного - крім де-яких практичних заходів, що дали-б змогу наблизити кіно до молоди.
Це - про організацію на виробництві юнацьких груп для виготовлення юнацьких фільмів. Адже потрібні не лише окремі «юнацькі кіно-групи» для ставлення юнацьких картин’, .але треба до постановки їх притягти й старих режисерів, що їм-би Комсомол допоміг в цій оправі . Та й чому молодь
використовувати лише на юнацьких фільмах? Чому не висовувати на ставленні інших типів фільму?
Це ще не все. Є ще один момент у статті, що його слід заперечувати. Йде мова про кіно-робмол.
Великі завдання має перед собою кіно-робмол. Та чи він виконає їх? Давайте звернемося до досвіду роботи цих організацій. Досвід говорить, що Ростовський та Харківський кіно-робмоли нічого не зробили.
Жодних юнацьких фільмів ми не бачимо, сценаріїв теж, молодих кіноробітників теж небагато, що із цих організацій вийшли.
По-перше, в кіно-робмол пішли не робоча молодь, а молоді «кіномани».
По-друге - вони були одірвані від кіно-виробництва. По-третє - це непотрібна організація.
Чи винні в цьому товариші, що там працюють? Ні. Похибка в існуванні непотрібної організації.
Чому кіно-робмол не потрібна організація? Тому що:
1) кіно - виробництвом займається ВУФКУ,
2) підготовкою кадрів - кіно-технікум,
3) кіїно-суопільністю - ТДРК.
Чи треба поряд з цими організаціями - організувати ще одну, хоча й для суто-молодняцької справи? Ні.
1. Треба Комсомолу в цілому (Ц. К., О. К., Райкомам, осередкам) допомагати практичною роботою тим організаціям, що існують.
2. Треба ВУФКУ обговорювати сценарії раніш, ініж ставити їх, серед юнацької авдиторії, використати комсомольських консультантів для юнацьких фільмів.
3. Треба при ТДРК організувати юнацькі секції, що сприяли-б охоплен
ню молоди та розв язали-б питання про юнацькі та дитячі фільми.
Тільки громадськими зусиллями ми зможемо всі накреслені в статті тов.
Васютинського заходи перевести в життя. Не інакше. Н. Борисов
Від Редакції. Цими статтями ми починаємо обговорювати справи юнаць
кого фільму та справи кіно-молодняка. Закликаємо товаришів висловлюватись на сторінках «Кіно» з цього приводу.
Коли з вами зустрічається товариш й починає вам оповідати, що він буїв закордоном, то не питайте, де саме він був, відкіля їхаїв і в- якій справі, - це зайве: він був у Бер
ліні. Помилки тут бути не може. Берлін стає для наших мандрівників за Меку. Чому це так сталося - та., певно, не через наші пекучі потреби, а в силу того, що наша людність таку звичку має ще зі старих часів. Коли військові пароплави за часів царату робили подорожі за
кордон, то всі моряки завжди тримались вкупі, всі йшли в одне місце і завжди скупчувались їв портовому кабачку - далі ніхто не йшов. Гуртом, мовляв)
Проте, московські, наприклад, письменники знають дорогу й до Індо-Китаю, Китаю, Японії, Північного бігуна та тайги. Для них Берлін - не Мека.
Хто бачив фільм «Шанхайський документ» (а йото, напевно, бачили десятки мільйонів), той безперечно був захоплений зі змісту його. Дивлячись «Шанхайський документ», ви протягом двох годин, вивчаєте соціяльно-економічні та побутові умови Китаю, загострену боротьбу кла
сову. Ми хоч трохи довідуємося про мало знане життя Сходу, про його «таємниці». І от, відмовляючись від Бер
ліну, нам треба всю увагу звернути на Схід. Схід для нас е найближчий по своїй структурі, для нас Схід і Південь має величезне значення. Проте, не зважаючи на це, ми досі мало знаємо як Південь, так і Схід, А те, що ми чи
таємо про Схід та. Південь, в буржуазних письменників Фаррера, Поля Морана , Доржелесаі, що на переклад їх, до речи сказати, видавництва витрачають більше грошей, ніж коштували-б подорожі туди наших робітників, то відомості ці перекрученії, брехливі1, для нас чужі. Вони там, безперечно, не дають реальної картини життя, вони не
викривають соціально-економічних умов буття робітників та селян Сходу й Півдня. Наші мистецькі організації, театри й кіно-установи що-року в свойому репертуарі мають постановки з життя Сходу та далекого Півдня, що сюжет їхній вони беруть від тих-же буржуазних письмен
ників, які життя перекручують на свій кшталт, а тому ці постановки, безперечно, являють собою пародію на життя і побут людей Сходу. Та, навіть, більше: багато
мільйонів українців живе по всьому світі. Чому-ж ми ше й досі не надумалися написати чи показати справжнє
життя цих українців в Канаді, Аргентіні, Бразилії, - проте всі вітрини Берліну ми добре знаємо й вивчили їх. Ото-ж Китай, Монголія, Аргентина , Бразилія, Канада, Австралія, Суматра, Ява, Цейлон повинні стати Мекою для наших мандрівників. Треба .перебороти наш консерватизм, треба за всяку ціну показати справжнє життя колоній нашим робітникам і селянам. Недавно ВУФКУ випустило фільм «Людина з кіно-апаратом по Союзу», другий фільм повинен бути - «Людина з кіно-апаратом по Сходу, Півдню, колоніям».
Ми пропонуємо конкретно: на весні організувати 2 - З подорожі-експедиції. В складі таких експедицій повинні
бути письменники, робітники науки, робітники театру й кіно. Такі дві-три подорожі до Сходу та далекого Півдня, до місцевостей, де живе українська людність, дадуть про
тягом року великі здобутки для української культури.
Тільки таким чином ми можемо по-оправжньому показати робітничо-селянським колам дійсне життя гноблених імперіилізмом країн.
П. Нечес
Поволі на радянському екрані з’являються нові імена нових радянських режисерів. Отой самий кіно-молодняк починає показувати себе на реальній роботі. Московський технікум кіне
матографії дав цілу плеяду молодих кїінематогра Фастів.
Одеський технікум, той навчальний заклад, що мусить готувати робітників для українського кіно, також виготував і кількох операторів, 1 кількох режисерів.
Вони почали працювати. Спершу - яа невеличких і «вітрових, й ігрових фільмах. Потім воїни мусять перейти і до більших робіт, до солідніших своїх унесків до української кінематографії.
Кіно-молодняк наш досить озброєно технічними знаннями. Молодий опера -
тор - це, здебільшого’, в майбутньому - добрий, талановитий оператор. Молодий режисер - знавець сучасної кіне
матографії, всіх рецептів її складної Та вдосконаленої кухні.
Але... І ось виростає загрозливе, важливе «але», що заважає спокійно дивитися на майбутнє української кінематографії.
Але що можуть дати ці молоді творці кінематографічної культури радян
ській українській культурі? Невже можна творити українське кіно, не знаючи і не бажаючи знати нічого
про українське мистецтво, літепагеоу. культуру? Невже кінематографія мусить бути ізольована иід оцих загальних творчих процесів?
Треба рішуче покласти край отаким поглядам на кінематографію, на націо
нальну кінематографію радянської України. Замало такся к орудувати термінами кінематографічної кухні. Потрібне глибоке розуміння молодими кінематографістами, тієї ролі своієї, що вони її івіідограватимуть у культурному житті .країни. Адже «ландс
кнехтів» і «гастрольорів» ми можемо лише використовувати, а радянський кіно-молодняк не має права, не сміє бути «ландскнехтами» й «гастрольорами».
Саме тому справу з тим кіно-молоднякоїм, що мусить працювати для українського кіно, не можна назвати доброю справою. Справа стоїть ціл
ком загрозливо. Українська кіношкола. є українською лише терито
ріально. Вона не виховує справжніх радянських українських кінематографістів. Радянське суспільство з тривогою дивиться на ту установу, що му
сила була дати наїм кадри українських фільмарів. А тому ми б’ємо на ґвалт!
Микола Бажан Кілька зауважень
В своїй статті т. Васютинський (днів., стор. 3) накреслив низку досить, ціка
вих моментів що-до взаємин між кіно та молоддю.
Все в цій статті гаразд, крім одного - крім де-яких практичних заходів, що дали-б змогу наблизити кіно до молоди.
Це - про організацію на виробництві юнацьких груп для виготовлення юнацьких фільмів. Адже потрібні не лише окремі «юнацькі кіно-групи» для ставлення юнацьких картин’, .але треба до постановки їх притягти й старих режисерів, що їм-би Комсомол допоміг в цій оправі . Та й чому молодь
використовувати лише на юнацьких фільмах? Чому не висовувати на ставленні інших типів фільму?
Це ще не все. Є ще один момент у статті, що його слід заперечувати. Йде мова про кіно-робмол.
Великі завдання має перед собою кіно-робмол. Та чи він виконає їх? Давайте звернемося до досвіду роботи цих організацій. Досвід говорить, що Ростовський та Харківський кіно-робмоли нічого не зробили.
Жодних юнацьких фільмів ми не бачимо, сценаріїв теж, молодих кіноробітників теж небагато, що із цих організацій вийшли.
По-перше, в кіно-робмол пішли не робоча молодь, а молоді «кіномани».
По-друге - вони були одірвані від кіно-виробництва. По-третє - це непотрібна організація.
Чи винні в цьому товариші, що там працюють? Ні. Похибка в існуванні непотрібної організації.
Чому кіно-робмол не потрібна організація? Тому що:
1) кіно - виробництвом займається ВУФКУ,
2) підготовкою кадрів - кіно-технікум,
3) кіїно-суопільністю - ТДРК.
Чи треба поряд з цими організаціями - організувати ще одну, хоча й для суто-молодняцької справи? Ні.
1. Треба Комсомолу в цілому (Ц. К., О. К., Райкомам, осередкам) допомагати практичною роботою тим організаціям, що існують.
2. Треба ВУФКУ обговорювати сценарії раніш, ініж ставити їх, серед юнацької авдиторії, використати комсомольських консультантів для юнацьких фільмів.
3. Треба при ТДРК організувати юнацькі секції, що сприяли-б охоплен
ню молоди та розв язали-б питання про юнацькі та дитячі фільми.
Тільки громадськими зусиллями ми зможемо всі накреслені в статті тов.
Васютинського заходи перевести в життя. Не інакше. Н. Борисов
Від Редакції. Цими статтями ми починаємо обговорювати справи юнаць
кого фільму та справи кіно-молодняка. Закликаємо товаришів висловлюватись на сторінках «Кіно» з цього приводу.
РЕЙСИ НА СХІД І ПІВДЕНЬ
Коли з вами зустрічається товариш й починає вам оповідати, що він буїв закордоном, то не питайте, де саме він був, відкіля їхаїв і в- якій справі, - це зайве: він був у Бер
ліні. Помилки тут бути не може. Берлін стає для наших мандрівників за Меку. Чому це так сталося - та., певно, не через наші пекучі потреби, а в силу того, що наша людність таку звичку має ще зі старих часів. Коли військові пароплави за часів царату робили подорожі за
кордон, то всі моряки завжди тримались вкупі, всі йшли в одне місце і завжди скупчувались їв портовому кабачку - далі ніхто не йшов. Гуртом, мовляв)
Проте, московські, наприклад, письменники знають дорогу й до Індо-Китаю, Китаю, Японії, Північного бігуна та тайги. Для них Берлін - не Мека.
Хто бачив фільм «Шанхайський документ» (а йото, напевно, бачили десятки мільйонів), той безперечно був захоплений зі змісту його. Дивлячись «Шанхайський документ», ви протягом двох годин, вивчаєте соціяльно-економічні та побутові умови Китаю, загострену боротьбу кла
сову. Ми хоч трохи довідуємося про мало знане життя Сходу, про його «таємниці». І от, відмовляючись від Бер
ліну, нам треба всю увагу звернути на Схід. Схід для нас е найближчий по своїй структурі, для нас Схід і Південь має величезне значення. Проте, не зважаючи на це, ми досі мало знаємо як Південь, так і Схід, А те, що ми чи
таємо про Схід та. Південь, в буржуазних письменників Фаррера, Поля Морана , Доржелесаі, що на переклад їх, до речи сказати, видавництва витрачають більше грошей, ніж коштували-б подорожі туди наших робітників, то відомості ці перекрученії, брехливі1, для нас чужі. Вони там, безперечно, не дають реальної картини життя, вони не
викривають соціально-економічних умов буття робітників та селян Сходу й Півдня. Наші мистецькі організації, театри й кіно-установи що-року в свойому репертуарі мають постановки з життя Сходу та далекого Півдня, що сюжет їхній вони беруть від тих-же буржуазних письмен
ників, які життя перекручують на свій кшталт, а тому ці постановки, безперечно, являють собою пародію на життя і побут людей Сходу. Та, навіть, більше: багато
мільйонів українців живе по всьому світі. Чому-ж ми ше й досі не надумалися написати чи показати справжнє
життя цих українців в Канаді, Аргентіні, Бразилії, - проте всі вітрини Берліну ми добре знаємо й вивчили їх. Ото-ж Китай, Монголія, Аргентина , Бразилія, Канада, Австралія, Суматра, Ява, Цейлон повинні стати Мекою для наших мандрівників. Треба .перебороти наш консерватизм, треба за всяку ціну показати справжнє життя колоній нашим робітникам і селянам. Недавно ВУФКУ випустило фільм «Людина з кіно-апаратом по Союзу», другий фільм повинен бути - «Людина з кіно-апаратом по Сходу, Півдню, колоніям».
Ми пропонуємо конкретно: на весні організувати 2 - З подорожі-експедиції. В складі таких експедицій повинні
бути письменники, робітники науки, робітники театру й кіно. Такі дві-три подорожі до Сходу та далекого Півдня, до місцевостей, де живе українська людність, дадуть про
тягом року великі здобутки для української культури.
Тільки таким чином ми можемо по-оправжньому показати робітничо-селянським колам дійсне життя гноблених імперіилізмом країн.
П. Нечес