Навколо радянської комедії знявся неймовірний галас. І мимохіть здається, що комедійний жанр, дослівно, потонув в цій величезній кількості теоретичних суперечок, полемічних статтів та запеклих дискусій.
Виробництво-ж, що, здається, повинно було-б перше відгукнутися на метушню, що зчинилася навколо кіно-комедії, продовжує спокійно мовчати - або викидає на суд гля
дача зовсім не комічні і навіть не смішні «бойовики , що тхнуть забутою технікою гри різних „дурашкіних та „глупишкіних ,
В такий спосіб радянська комедія обертається на знаряддя катування глядача і прокатного апарату
Оці властивості нашої комедії походять не з того, що до неї байдуже ставляться, не з того, що немає в нас комедійних
ситуацій (на них багатий наш побут), матеріялу і т. д., а виникають через молодість нашої кінематографії, що, опановуючи прийоми й жанри, ще не встигла” у всій повноті опанувати важк я своїй парадоксальній загостреності! і сатиричному викритті фактів - комедійні прийоми.
Буває сміх і сміх.
гадянська комедія поки що ходить навпомацки; і досі ніяк не може виборсатися’ з обіймів комедійних прийомів західноєвропейських майстрів.
Наш майстер, працюючи над комедією, нагадує того самого другорядного кравця, що йому вибагливий клієнт не дає шити нового костюма, а лише пропонує перелицювати старий.
Аналогія ясна.
Останній випуск Межробпом-фільму „Лялька з мільйонами краще за всі теоретичні твердження, гостро й показово викриває цей факт.
А прикладів скільки завгодно.
Приклади ці. на жаль ше й до цього часу швидко гайсають по наших екранах і муляють очі неспокушених у кінема
тографії глядачів, псуючи їх смак і прищеплюючи їм погані традиції незугарних і зовсім несмішних сценічних ситуацій.
Через те й становище радянської комедії на сьогоднішній день зовсім не комічне.
Перші ластівки, як що часом і прилітають до нас, то коли ближче придивитися до них, вони якось’ мимоволі скидаються на горобців.
А комедія-ж потрібна...
Ми не забули сміятися, ми любимо й розуміємо смішне. Ми викриваємо смішні побутові ситуації і - в стінгазетах, і в газе
тах округового маштабу. Ми сумлінно сміємося з карикатур і в театрах, ми, нарешті, повзаємо, фігурально кажучи, від сміху, коли демонструються європейські та американські комедії.
В чому-ж річ?
А справа не така проста, і її’ не з’ясувати колективним вигуком: „Даєш комедію! .
Потрібна складна й уперта робота на самому вироб
ництві - потрібен актор, що створив-би свій образ - маску, актор, що для нього можна було-б написати сценарій і розгорнути низку гострих комедійних ситуацій, за допомогою
яких факти ожили-б обросли-б справжнім м’ясом нашого побуту
Таємниця комедії, звичайно, таємниця Полішинеля.
Але ця таємниця викрита поки що словами і ніяк ще не переведена в життя.
Европа й Америка простіше підійшли до питання про комедію, або, кажучи вульгарно, зовсім не підійшли, а просто осідлали це питання.
Закордонна кінематографія підходить до вимог ринку як меткий про
давець, що завжди певний, що його крам і вміння подати цей крам поза всіма конкуренціями.
Америка що до цього стоїть на першому місці.
Америка чесніша і, мабуть, здоровіша від Европи.
Комедії Чапліна, Кітона і Лойда варті похвали і, навіть, у багатьох технічних деталях варті вивчення та (тільки не рабського) наслідування.
Чаплін близький нам, не дивлячись на тисячі дрібних і з його боку компромісних поступок у бік його споживача.
Чаплін - майстер великого діяпазону, і його комедійні ситуації вже не стільки смішать, скільки сатирично викривають і боляче б’ють того самого споживача, який неясно догадується, що „майстер сміху глузує з нього.
Кітон смішить іншими шляхами, але методи сатиричної загострености властиві й йому.
Лойд - пустенький, техніка-ж і легкість його невигадливих сценаріїв - зайвий раз свідчать за різноманітність комедійного жанру. Европа сміється крізь гнилі зуби.
Европа народжує і блискавично вбиває героїв, режисерів та героїнь комедій.
Сенсації літають в повітрі і, як бульби з мила, не встигши дозріти, лускають.
Традиції мюзік-голлів, цих „милих установ, де голе жіноче тіло „сервірується“ в якому завгодно комплекті й формі, перебираються і в кіно. „Було-б болото - чорти знайдуться .
Ось справжній принціп майстрів європейської комедії, що не потрібує коментаріїв.
Коли Америка сміливо викинула на ринок такий ляпас громадським смакам, як „Чикаго , то Европа, прикриваючися прозорим серпанком легковажного жарту, смішить цинічним сміхом кволого дідка.
Нам вчитися наче-б то нема в кого.
Ми - в оточенні чужої нам ідеології, і коли ми . часом захоплюємося закордонними картинами, то нас приваблюють, звичайно, тільки майстерність і багатство техніки, а не сумнівний зміст виключних фотографією кадрів.
Вчитись нема в кого!
У нас є самостійний щлях навчання, по якому и йдемо і не за горами вже той день, коли ми зможемо сказати: ми ма
ємо свою комедію, комедію, що зробив радянський режисер на радянському матеріялі.
Л. Френкель