(За матеріялами Першотравенського кореспондента)
Беня Крик - славнозвісний герой з одеських оповідань І. Бабеля, - коли ховали, здається, бандита Савку, - сказав був кри
лате слово: - такого похорону не знала ще Одеса, а світ ніколи більше не побачить.
Цитуючи ці слова з пам’яти, ми дозволимо собі грубо перефразувати їх так: такого успіху й захоплення в першотравен
ського глядача не мав ще жоден фільм, як його мав фільм ВУФКУ „Земля кличе“.
Світові-ж, зрозуміла річ, ніколи не пощастить так побачити цей фільм...
Справді, яка це була грандіозна подія в Першотравенському. Де-які полохливі кореспонденти задзвонили у всі дзвони на сполох: - рятуйте! Розпочалася, мовляв, історія гірша за „Йоса
фатову долину з хрестами... населення цілого міста захворіло на дивну, абсолютно не визначену в медицині хворість, захворіло - на кіно-патріотизм.
„А в цей час ...
Коли кореспонденти дзвонили собі на сполох, зелена афіша зустрічала першотравенців на кожному кроці й кричала:
Фільм знимали року 1927 в Першотравенському“.
Єдиний кореспондент, що не згубив був глузду в цих подіях, це був, власне, наш спеціальний кіно-кореспондент: він занотував перші враження, перше - так-би мовити - зло, що його породила зелена афіша; пізніше, коли події розгорнулися, а грізна хвиля кіно-патріотизму заливала вже ветхі борти місцевого кіно-театру, - він (кореспондент) примушений був за
нотувати лише голі факти, але, за те, перші його вражіння є надзвичайно цінні. Подаємо їх тут, як суто-історичний документ:
„Досить. Все тепер ясно, як на долоні... Кому не цікаво подивитися на екрані на вивіску своєї власної крамниці? Або хіба не радісно й не приємно місцевим „балагулам ще раз побачити на полотні, як їхні власні коні крутитимуть своїми власними хвостами, відганяючись від надокучливих мух?
А найголовніше - кому не цікаво побачити на власні очі та свою-ж таки власну персону, що промайне на екрані, бодай плечем десь, але вона (персона) намагалась вдавати з себе,
коли не Ігоря Іллінського, то принаймні Дугласа Фербенкса... Кому не цікаво?..
Розумна, комерційна голова складала була афішу.
...„Земля клпче“... „Землю кличуть , - з вуст в уста, у всі закутки міста блискавкою прилетіла звістка: прибув „наш фільм.
- Земля-землею, - сказав начміл до міліціонерів, - а треба, товариші, щоб коло кіно-театру нещастя якогось не трапилося, бо нюхом чую, що буде щось. Зрозуміли? Порядок. Треба, щоб
був порядок... Начміл мав, безперечно, цілковиту рацію, бо ще на світанку - за три дні до вистави - величезні черги захрясли біля каси кіно-театру...
До міліції дзвонили без угаву телефони:
- Треба збільшити варту. Зруйнують театр. Різник Фабришенко виломив уже двері... Так, коло каси на варті два мілі
ціонери. Публіка не слідкує за чергою, - три рази вже було „оскорбление при исполнении ... Дайте вказівки.
- Громадяни, не волнуйтесь! Громадяни!!
Даремна праця. Перший раз за п’ять років служби в міліції, міліціонер побачив, як завжди спокійні, трошки навіть меланхолійні першотравенці сьогодні вийшли з громадської дисципліни... Перший раз, - а причина - „Земля кличе .
Полюбуйтеся, прошу: солідна дама, в блакитній шапочці, з таким-же шарфом на шиї, товпиться, зовсім не зважаючи на чергу, штовхає його, міліціонера, без жодного тобі пробачення, хвилина - вона вже подає команду коло каси:
- Роза, дай мені два квитки по 22 коп. Швидче, прошу. Наївний голос перепиняє Розу:
- Пробачте, а черга-ж як по вашому, - фасону ради стоїть? Блакитна шапочка повергає здивовані очі до міліціонера, більше - вона з обуренням в голосі каже:
- Це мені подобається... черга!.. Коняка мого батька ролю в картині грає, а я в черзі стоятиму?
- Ша, не займай Мері Пікфорд, - кидає хтось глузливу репліку.
Фойє - знамените фойє місцевого театру - було переповнене глядачами вщерть, по вінця, висловлюючись поетичним стилем, курці курили в ті дні з величезним запалом, переключившись одразу з „Розкурочних на „Золоті ... Боже мій, навіть кіоск, іцо вряди-годи продавав був по два-три примірники журналів „Кіно й „Советський екран - навіть кіоск, кажу, вторгував за один тільки вечір... вісім карбованців.
„Люди йшли до кіно, як колись обивателі за пайком хліба - так записав у своєму блокноті наш кореспондент.
„Минуло три дні . Кіно-патріоти преславного міста ще й досі иноді згадують фільм „Земля кличе „напливом , мов герой з
німецького фільму молодість; розповідають веселі пригоди з місцевими „кіно-зорями“, що з гордині великої не відповідали, мовляв, на привітання знайомих ще за два дні до демонстрування картини; де-хто (наївний, звичайно), підрахувавши прибутки адміністрації ,кіно-театру, цікавиться, чи вистачить за
роблених грошей на те, щоб стіну глиняну залатати у фойє - багато кажу, різних споминів залишив у глядачів фільм „Земля кличе ...
Р. S. Мені залишилося, читачу, дописати два рядки й поставити підписа, але кореспондент єхидно так запитує напри
кінці свого лисга: „а дірка ше й досі світиться: полагодять, чи ні?“.
- Полагодять. їй-богу, полагодять. Дірка, - самі добре знаєте - дрібниця...
Хай тільки зростає й квітне кіно-патріотизм по всій Україні та до всіх радянських фільмів так, як пощастило фільмові „Земля кличе у Першотравенську. Такий патріотизм не шкодить. Д. Гордій.
...Різник Фабришенко виламав уже двері...
...А я в черзі стоятиму?...
Беня Крик - славнозвісний герой з одеських оповідань І. Бабеля, - коли ховали, здається, бандита Савку, - сказав був кри
лате слово: - такого похорону не знала ще Одеса, а світ ніколи більше не побачить.
Цитуючи ці слова з пам’яти, ми дозволимо собі грубо перефразувати їх так: такого успіху й захоплення в першотравен
ського глядача не мав ще жоден фільм, як його мав фільм ВУФКУ „Земля кличе“.
Світові-ж, зрозуміла річ, ніколи не пощастить так побачити цей фільм...
Справді, яка це була грандіозна подія в Першотравенському. Де-які полохливі кореспонденти задзвонили у всі дзвони на сполох: - рятуйте! Розпочалася, мовляв, історія гірша за „Йоса
фатову долину з хрестами... населення цілого міста захворіло на дивну, абсолютно не визначену в медицині хворість, захворіло - на кіно-патріотизм.
„А в цей час ...
Коли кореспонденти дзвонили собі на сполох, зелена афіша зустрічала першотравенців на кожному кроці й кричала:
Фільм знимали року 1927 в Першотравенському“.
Єдиний кореспондент, що не згубив був глузду в цих подіях, це був, власне, наш спеціальний кіно-кореспондент: він занотував перші враження, перше - так-би мовити - зло, що його породила зелена афіша; пізніше, коли події розгорнулися, а грізна хвиля кіно-патріотизму заливала вже ветхі борти місцевого кіно-театру, - він (кореспондент) примушений був за
нотувати лише голі факти, але, за те, перші його вражіння є надзвичайно цінні. Подаємо їх тут, як суто-історичний документ:
„Досить. Все тепер ясно, як на долоні... Кому не цікаво подивитися на екрані на вивіску своєї власної крамниці? Або хіба не радісно й не приємно місцевим „балагулам ще раз побачити на полотні, як їхні власні коні крутитимуть своїми власними хвостами, відганяючись від надокучливих мух?
А найголовніше - кому не цікаво побачити на власні очі та свою-ж таки власну персону, що промайне на екрані, бодай плечем десь, але вона (персона) намагалась вдавати з себе,
коли не Ігоря Іллінського, то принаймні Дугласа Фербенкса... Кому не цікаво?..
Розумна, комерційна голова складала була афішу.
...„Земля клпче“... „Землю кличуть , - з вуст в уста, у всі закутки міста блискавкою прилетіла звістка: прибув „наш фільм.
- Земля-землею, - сказав начміл до міліціонерів, - а треба, товариші, щоб коло кіно-театру нещастя якогось не трапилося, бо нюхом чую, що буде щось. Зрозуміли? Порядок. Треба, щоб
був порядок... Начміл мав, безперечно, цілковиту рацію, бо ще на світанку - за три дні до вистави - величезні черги захрясли біля каси кіно-театру...
До міліції дзвонили без угаву телефони:
- Треба збільшити варту. Зруйнують театр. Різник Фабришенко виломив уже двері... Так, коло каси на варті два мілі
ціонери. Публіка не слідкує за чергою, - три рази вже було „оскорбление при исполнении ... Дайте вказівки.
- Громадяни, не волнуйтесь! Громадяни!!
Даремна праця. Перший раз за п’ять років служби в міліції, міліціонер побачив, як завжди спокійні, трошки навіть меланхолійні першотравенці сьогодні вийшли з громадської дисципліни... Перший раз, - а причина - „Земля кличе .
Полюбуйтеся, прошу: солідна дама, в блакитній шапочці, з таким-же шарфом на шиї, товпиться, зовсім не зважаючи на чергу, штовхає його, міліціонера, без жодного тобі пробачення, хвилина - вона вже подає команду коло каси:
- Роза, дай мені два квитки по 22 коп. Швидче, прошу. Наївний голос перепиняє Розу:
- Пробачте, а черга-ж як по вашому, - фасону ради стоїть? Блакитна шапочка повергає здивовані очі до міліціонера, більше - вона з обуренням в голосі каже:
- Це мені подобається... черга!.. Коняка мого батька ролю в картині грає, а я в черзі стоятиму?
- Ша, не займай Мері Пікфорд, - кидає хтось глузливу репліку.
Фойє - знамените фойє місцевого театру - було переповнене глядачами вщерть, по вінця, висловлюючись поетичним стилем, курці курили в ті дні з величезним запалом, переключившись одразу з „Розкурочних на „Золоті ... Боже мій, навіть кіоск, іцо вряди-годи продавав був по два-три примірники журналів „Кіно й „Советський екран - навіть кіоск, кажу, вторгував за один тільки вечір... вісім карбованців.
„Люди йшли до кіно, як колись обивателі за пайком хліба - так записав у своєму блокноті наш кореспондент.
„Минуло три дні . Кіно-патріоти преславного міста ще й досі иноді згадують фільм „Земля кличе „напливом , мов герой з
німецького фільму молодість; розповідають веселі пригоди з місцевими „кіно-зорями“, що з гордині великої не відповідали, мовляв, на привітання знайомих ще за два дні до демонстрування картини; де-хто (наївний, звичайно), підрахувавши прибутки адміністрації ,кіно-театру, цікавиться, чи вистачить за
роблених грошей на те, щоб стіну глиняну залатати у фойє - багато кажу, різних споминів залишив у глядачів фільм „Земля кличе ...
Р. S. Мені залишилося, читачу, дописати два рядки й поставити підписа, але кореспондент єхидно так запитує напри
кінці свого лисга: „а дірка ше й досі світиться: полагодять, чи ні?“.
- Полагодять. їй-богу, полагодять. Дірка, - самі добре знаєте - дрібниця...
Хай тільки зростає й квітне кіно-патріотизм по всій Україні та до всіх радянських фільмів так, як пощастило фільмові „Земля кличе у Першотравенську. Такий патріотизм не шкодить. Д. Гордій.
...Різник Фабришенко виламав уже двері...
...А я в черзі стоятиму?...