Целулойд - річовина крихка. Вигадано її не для вічности. Це не глиняні платівки Асирії чи Вавилону, що тисячеліттями схороняються. Доля целулойдної стрічки - доля хвилева. Жит
тя її не триває надто довго. Лише тепер і в нас, і закордоном організуються спеціяльні схови
ща для фільмів, де схоронятимуть їх, коли не для вічности, то, в усякому разі, на поважніші терміни. Целулойд боїться й вогню, й необережних людських рук, й вільготи, й мікро
бів, що знищують емульсію на плівці. Тому зберігати фільм - річ дуже складна.
В вихорі революції загинули не метри, а тисячі кілометрів пописаного світляними знаками целулойду. Хіба було тоді до того, щоб берегти оті жмути плівки, де „ридали скрипки”, плакали над „розбитою вазою героїні, по
сміхалися чорноокі циганки? Та й чи треба було їх всі берегти? Спадщина була з них ні
яка, і лише історик кінематографії часом жу
риться з приводу їхньої загибелі, та поховані по закутках нашого сьогодні „колишні люди згадують, зітхаючи, про гарячу гру Віри Холодної і про недорівняний проділ Мозжухіна. Актуальної цікавости до тих „ті
ней минуле го“ тепер не може бути, і так лише, сміючись та ди
вуючись, можна тепер проглядати старі, вцілілі якимось чином „салонні драми Ханжонкових, Ермольєвих і Дранкових. Говоримо про більшість, адже й тоді часом створювалися такі речі, що без
них неможливий був-би дальший розвиток кінематографії.
Українське кіно зросло на руїнах кіно капіталістичної Росії. Де
хто з піонерів тієї кінематографії перейшов до роботи в кіно ук
раїнському, і вчив нові кадри радянських фільмарів „таємницям свого ремества. Такий ре
жисер, як II. І. Чардинін, що дав нам „Тараса Шевченка , „Трясила то що, був од
ним з основположників руського кіно. Ще 1909 р. він ставить художній фільм „Влада темряви за Л. Толстим, і безперер
вно працює аж до цього часу в кіно, зробивши більше як 200 фільмів.
Саме П. ЧардинінВгорі - кадр з фільму „Будь проклятий ти,
що розбив моє життя“ (1916 рік); посередині - В. Максимов та Віра
Холодная; внизу Полонський.
них акторів, як Мозжухін, Лисенко, Гончарова, Турженський. Ӏ. Моз
жухін уперше знимався в філь
мі П. Чардиніна „Пісня про куп
ця Калашнікова“ ще 1909 р.
о Чардинін, Гардін, Протозанов, Сабинський - це ті імена, що ли
шилися працювати в кінематографії радян
ській, і дали їй за цей час ба
гато цінного й корисного.
Але імен таких не багато. Ціла плеяда колишніх „улюб
ленців публіки
втікла разом із більшістю „своєї публіки закордон, де й досі ще намагається „гнати монету , продаючи за де
шеву ціну свої зів’ялі чари західньому міщанинові. Животіють в Парижі зли
годні кіно-фірми їхні, як от „Софарфільм“, „Альбатрос , „Венгеров - фільм та „Туржанський - фільм , спекулюючи і на „російські - клюкві (ставлять „Волга...
Волга“-клюкву про Стеньку Разіна, „Распутіна , „Царевича то-що), і на клюкві східній („Схід , „Великий Могол , „Кур’єр царя ). Найганебнішим чином потурають
смаком тупого міщанина, аби той давав на шматочок хліба.
Найщасливіший з них І. Мозжухін, що йому пощастило було трохи підробити в Америці. Решта-ж, як от Туржанський, Н. Лисенко, Руніч, Гайдаров, Г. Хмара, Ольга Чехова, Н. Римський, метушаться між Берліном та Парижем, шукаючи роботи чи підробітку.
Колись імена їхні цвіли на всіх афішах кіно-театрів Росії. Колись і вони були
тя її не триває надто довго. Лише тепер і в нас, і закордоном організуються спеціяльні схови
ща для фільмів, де схоронятимуть їх, коли не для вічности, то, в усякому разі, на поважніші терміни. Целулойд боїться й вогню, й необережних людських рук, й вільготи, й мікро
бів, що знищують емульсію на плівці. Тому зберігати фільм - річ дуже складна.
В вихорі революції загинули не метри, а тисячі кілометрів пописаного світляними знаками целулойду. Хіба було тоді до того, щоб берегти оті жмути плівки, де „ридали скрипки”, плакали над „розбитою вазою героїні, по
сміхалися чорноокі циганки? Та й чи треба було їх всі берегти? Спадщина була з них ні
яка, і лише історик кінематографії часом жу
риться з приводу їхньої загибелі, та поховані по закутках нашого сьогодні „колишні люди згадують, зітхаючи, про гарячу гру Віри Холодної і про недорівняний проділ Мозжухіна. Актуальної цікавости до тих „ті
ней минуле го“ тепер не може бути, і так лише, сміючись та ди
вуючись, можна тепер проглядати старі, вцілілі якимось чином „салонні драми Ханжонкових, Ермольєвих і Дранкових. Говоримо про більшість, адже й тоді часом створювалися такі речі, що без
них неможливий був-би дальший розвиток кінематографії.
Українське кіно зросло на руїнах кіно капіталістичної Росії. Де
хто з піонерів тієї кінематографії перейшов до роботи в кіно ук
раїнському, і вчив нові кадри радянських фільмарів „таємницям свого ремества. Такий ре
жисер, як II. І. Чардинін, що дав нам „Тараса Шевченка , „Трясила то що, був од
ним з основположників руського кіно. Ще 1909 р. він ставить художній фільм „Влада темряви за Л. Толстим, і безперер
вно працює аж до цього часу в кіно, зробивши більше як 200 фільмів.
Саме П. ЧардинінВгорі - кадр з фільму „Будь проклятий ти,
що розбив моє життя“ (1916 рік); посередині - В. Максимов та Віра
Холодная; внизу Полонський.
них акторів, як Мозжухін, Лисенко, Гончарова, Турженський. Ӏ. Моз
жухін уперше знимався в філь
мі П. Чардиніна „Пісня про куп
ця Калашнікова“ ще 1909 р.
о Чардинін, Гардін, Протозанов, Сабинський - це ті імена, що ли
шилися працювати в кінематографії радян
ській, і дали їй за цей час ба
гато цінного й корисного.
Але імен таких не багато. Ціла плеяда колишніх „улюб
ленців публіки
втікла разом із більшістю „своєї публіки закордон, де й досі ще намагається „гнати монету , продаючи за де
шеву ціну свої зів’ялі чари західньому міщанинові. Животіють в Парижі зли
годні кіно-фірми їхні, як от „Софарфільм“, „Альбатрос , „Венгеров - фільм та „Туржанський - фільм , спекулюючи і на „російські - клюкві (ставлять „Волга...
Волга“-клюкву про Стеньку Разіна, „Распутіна , „Царевича то-що), і на клюкві східній („Схід , „Великий Могол , „Кур’єр царя ). Найганебнішим чином потурають
смаком тупого міщанина, аби той давав на шматочок хліба.
Найщасливіший з них І. Мозжухін, що йому пощастило було трохи підробити в Америці. Решта-ж, як от Туржанський, Н. Лисенко, Руніч, Гайдаров, Г. Хмара, Ольга Чехова, Н. Римський, метушаться між Берліном та Парижем, шукаючи роботи чи підробітку.
Колись імена їхні цвіли на всіх афішах кіно-театрів Росії. Колись і вони були